Історичний центр Одеси

Попри те що Одесі в історичному плані небагато років — понад 200, сам регіон має довгу історію. Ще за кілька століть до н. е. гавань, на яку виходить центральна частина міста, стародавні греки використовували як пристань. Пізніше з'явилося слов'янське поселення. Ця територія впродовж своєї історії часто переходила від однієї держави до іншої. Турецько-татарський воєначальник Бек-Хаджі спорудив на місці сучасної Одеси укріплення та назвав його Хаджибей. Саме укріплення, а також однойменне поселення проіснували тут до 1795 року. За Ясським мирним договором 1791 р. фортеця відійшла до Російської Імперії. З 1794 року біля фортеці під керівництвом О. Суворова й адмірала Й. Дерібаса розпочали будівництво міста та порту, яке в 1795 році дістало назву Одеса[1]. На честь адмірала Й. Дерібаса названо головну вулицю міста Дерибасівську.

Пам'ятник «звільненому труду» (зруйнований пам'ятник засновникам міста)

Під час Громадянської війни 1917–1921 рр. в Одесі постійно змінювалася влада. Через тодішню хаотичність ні червоні, ні білі, ні армія УНР не могли сильно вплинути на архітектурний ансамбль у центрі міста. Серйозні та здебільшого руйнівні втручання в історико-архітектурну спадщину почалися після встановлення радянської влади. Яскравим прикладом деструктивного втручання є історія знищення більшовиками Преображенського собору в самому центрі міста. Знаменитий на всю Російську імперію та за кордоном Собор був унікальною пам'яткою. У соборі був похований князь М. С. Воронцов. Собор, як і більшість культових споруд на той час, спочатку був офіційно розграбований. 2 березня 1932 року рішенням одеської міськради «на прохання громадськості» його було закрито (протокол № 42). Згодом Собор висадили в повітря[2].

Період 1930—1950-х років

За радянських часів архітектура Одеси зазнала як конструктивних, так і деструктивних змін. Серед дослідників немає єдиної думки щодо того, як кваліфікувати стиль тих часів. В. І. Тимофієнко визначає тодішній стиль як «радянський класицизм»[3], для якого характерними були такі основні риси:
1) пластичні форми й композиційні прийоми Античності;
2) чітка ієрархія жанрів: провідний тип — адміністративні споруди; у скульптурі — пам'ятники; у монументальному будівництві — тематичні композиції[4].
Розквіт «радянського класицизму» припадає на другу половину 40-х — початок 50-х рр. Подальший розвиток стилю було перервано з 1955 прагненням партійного керівництва зменшити вартість будівництва, позбутися архітектурних надмірностей.

Окремою сторінкою ввійшов в історію одеської архітектури період німецько-румунської окупації в часи Другої світової війни. Унаслідок воєнних дій як центральному, так і решті районам міста було завдано значної шкоди. Окупаційні війська вивозили з Одеси меблі, килими, картини, цінні книги. Було зруйновано школи, лікарні, житлові будинки, пам'ятки архітектури. Одесу було звільнено 10 квітня 1944[5].

В Одесі за радянських часів також було масово перейменовано центральні вулиці на честь партійних діячів, ідеологів комунізму та ін. Наприклад, вулицю Базарна перейменували на Кірова, Велику Арнаутську → Чкалова, Грецьку → Карла Лібкнехта, Катерининську → Карла Маркса, Маразліївську → Енгельса. Залишили лише назви кількох вулиць та назву головної вулиці міста — Дерибасівської.

За роки незалежності України центр Одеси зазнав істотних змін. В історичному плані багатьом центральним вулицям за ініціативою колишнього мера Едуарда Гурвіца було повернуто дореволюційні назви: Мала Арнаутська, Велика Арнаутська, Базарна, Успенська, Катерининська, Маразліївська тощо. Одеса — одне з небагатьох міст на півдні та сході України, де позбулися топонімів радянських часів, принаймні в центральній частині. Утім, перейменування вулиць іноді має політичний характер. Так, у 1995 році один з центральних провулків було перейменовано на провулок Романа Шухевича, що викликало неоднозначну реакцію жителів міста. Згодом провулку повернули стару дореволюційну назву Покровський. У центральній частині міста поступово усувають сліди комуністичного минулого, які ще частково залишилися. Так, наказом Одеської міської ради №2508-VI від 21.12.2012р., яким з політичних мотивів у районі Ближніх Млинів перейменували вулицю Юрія та Івана Лип на честь Федора Пішеніна, було повернуто історичну назву вулиці Куйбишева, що тепер має офіційну назву Старорізнична[6]. На Куликовому полі було демонтовано великий пам'ятник Леніну.

Комп'ютерна візуалізація проекту готелю «Імперіал»

Значна частина житлових будинків та пам'яток архітектури наразі перебуває в аварійному або незадовільному стані. Так, 2009 року зсередини згоріла пам'ятка архітектури регіонального значення Будинок Руссова, який розташований на перетині вулиць Дерибасівська, Преображенська та Садова. Будинок було споруджено у 1897 році[7]. На сьогодні споруда досі залишається без реставрації. Деякі історичні будівлі було демонтовано. Натомість замість них споруджено їхні нові, але дещо модернізовані копії. 2008 року на головній вулиці міста, Дерібасівській, було зруйновано готель «Спартак» (дореволюційна назва «Імперіал»).

• 
  І. Айвазовський. «Місяць над Одесою»
• 
  Вручну розмальована гравюра з німецької книжки 1837 року з виглядом Одеси
• 
  Українська поштова марка із зображенням пам'ятника дюку Рішельє
• 
  Радянська поштова марка із зображенням Воронцовського маяка
• 
  Реверс ювілейної монети, присвяченої 120-тиріччю заснування Одеського театру опери та балету

У музикознавстві давно існує поняття одеські пісні, багато з яких здобули народну популярність. Одеські пісні різні за жанром: це і романси, і шансонні пісні, в яких оспівано кохання, бандитське життя, долю людей тощо. У низці одеських пісень часто згадано чи оспівано відомі вулиці, будинки, пам'ятники. Наприклад, у пісні «На Дерибасовской открылася пивная» події відбуваються на головній вулиці міста:

На Дерибасовской открылася пивная, Там собиралася компания блатная, Там были девочки Маруся, Роза, Рая И с ними вместе Васька-Шмаровоз.

Інші відомі пісні: «Женитьба в доме Шнеерзона» («Ужасно шумно в доме Шнеерзона»), «Как на Дерибасовской, угол Ришельевской», «Одесский порт», «Прогулка по Одессе» тощо.

Меморіальна дошка на честь Антона Чехова

Меморіальна дошка на честь Святоплука Чеха

• Леся Українка — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.
• Іван Франко — український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.
• Іван Липа — український письменник, лікар, громадський та політичний діяч часів УНР.
• Юрій Липа — український поет та публіцист, лікар у лавах УПА.
• Микола Гоголь — видатний російський письменник.
• Олександр Пушкін — російський поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови, автор критичних та історичних творів.
• Антон Чехов — російський драматург і прозаїк.
• Анна Ахматова — російська поетеса Срібної доби.
• Ілля Ільф та Євген Петров — класики радянської літератури, співавтори романів «Дванадцять стільців» та «Золоте теля».
• Ісаак Бабель — єврейський російськомовний письменник.
• Валентин Катаєв  — радянський письменник.
• Адам Міцкевич — один із найвидатніших польських поетів.
• Христо Ботев — болгарський громадський діяч, поет і публіцист.
• Сватоплук Чех — один із найбільших чеських письменників та поетів другої половини XIX століття.
• Міхай Емінеску — румунський поет, публіцист, громадсько-культурний діяч.
• Віра Інбер — радянська єврейська письменниця, поетеса.

Меморіальна дошка на честь Петра Чайковського

• Петро Чайковський — російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч.

• Віра Холодна — українська кіноактриса. Знімалася у фільмах під режисурою Є. Бауера, П. Чардиніна та ін. на світанку епохи німого кінематографа.

• Давид Ойстрах — радянський скрипаль, диригент і педагог, народний артист СРСР.

• Костянтин Ушинський —відомий вітчизняний педагог.

Меморіальна дошка на честь Дмитра Менделєєва

• Дмитро Менделєєв — російський хімік, автор періодичної таблиці хімічних елементів.
• Ілля Мечников — російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології.
• Володимир Філатов — радянський офтальмолог.
• Василь Таїров — вірменський вчений, фахівець з виноградарства та виноробства.
• Олександр Ляпунов — російський математик і механік.

• Сергій Уточкін —один із перших російських льотчиків-випробувачів.

• Георгій Жуков —радянський полководець і державний діяч, Маршал Радянського Союзу, один із найвідоміших військових командувачів Другої світової війни.
• Гаврило Жуков — радянський воєначальник, віце-адмірал.
• Михайло Воронцов — новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії (1823–1844 рр.), граф, генерал-фельдмаршал, генерал-ад'ютант; почесний член Петербурзької Академії наук (1826); з 1845 року світліший князь, в 1844–1854 — намісник на Кавказі.
• Родіон Малиновський — радянський полководець Другої світової війни, державний діяч.