Історія освоєння мінеральних ресурсів Греції

Найдавніші свідчення про використання каменю в Греції сходять до ашельського періоду (700—300 тис. років тому). Камінь (кремінь) — основна сировина для знарядь протягом палеоліту, мезоліту та докерамічного неоліту (VIII — VII тис. до н. е.). З VI тисячоліття до н. е. починають використовувати глини — як керамічні, так і будівельні. У III тисячолітті до н. е. починає розвиватися розробка свинцево-цинкових родовищ (Лавріонські копальні, копальні на острові Сіфнос), а також мармуру (каменоломня Пентелікон та інші).

Розквіт гірничо-металургійного промислу припадає на V — IV ст. до н. е. Тоді розроблялося близько 25 родовищ на материковій частині Греції і островах Егейського моря (Сіфнос, Тасос та інших). Масштаби гірничих робіт досягли великих розмірів і охоплювали, крім родовищ заліза, родовища руд міді (острів Кіпр, від якого пішла сама назва «cuprum», тобто «мідь»), золота (острови Сіфнос і Тасос, Фракія), срібла (Лавріонські копальні, Сіфнос, Македонія, Лідія та ін.). Основний пункт рудовидобутку та виплавки свинцю і срібла — Лавріонські копальні в Аттиці. Тут на площі 200 км² знайдено залишки близько 2000 шахт, деякі з них сягали глибини 120 м. Розробка руд тут велася майже 1000 років, а найдавніша згадка про Лавріонські копальні належить Есхілу (525 — 456 до  н. е.). У Гірничому музеї Німеччини в місті Бохум зберігаються знахідки з давніх шахт Лавріону та Кіпру: гірничі знаряддя, глиняні світильники, рамне дерев'яне кріплення, якому більше двох з половиною тисячоліть.

Геродот вважав однією з трьох найбільших споруд еллінів водопровідну штольню на острові Самос, споруджену за наказом царя Полікрата у VI столітті до н. е. Її довжина — 1,5 км, висота 1,7-2,0 м, ширина — 1,7-2,3 м. Тоді ж в Афінах Пісістратом побудована відома штольня. Старогрецькі філософи класичної доби Аристотель і Теофраст у своїх працях («Метеорологія», «Про каміння»), які були написані за чотири століття до н. е., згадують про вугілля (горюче каміння, яке «самоопорожнюється» при горінні), характеризують властивості гірських порід.

Гірничий промисел продовжує розвиватися у римські часи (II століття до н. е. — V століття н. е.) та у візантійський період (з VI — VII століття та пізніше). Розроблялися поклади глин, будівельного й декоративного каменя, мармуру.

Страбон (64/63 рік до н. е. — 23/24 рік н. е.) у своїй «Географії» подає цікавий факт вичерпання запасів руди на срібних копальнях Аттики і вторинну переробку відвальних порід.

У XIII—XIV століттях важливе значення мала торгівля галуновим каменем, видобуток якого становив до 700 т річно. У пізньому середньовіччі на території Греції продовжують функціонувати старі залізні копальні в Салоніках, на яких у XVI столітті працювало близько 6 тис. осіб; золоті і срібні Пангейські рудники та копальні Суніону. В період XVIII століття та першої половини XIX століття (боротьба Греції за незалежність від Османської імперії) гірнича справа занепадає.

Початки сучасної гірничої галузі з'являються з останньої третини XIX ст. У 1861 р. вперше прийняте законодавство, яке регулювало діяльність іноземних та вітчизняних компаній у гірничій галузі. У 1873-74 рр. відновлюється видобуток на старих поліметалічних Лавріонських копальнях в Аттиці. До 1874 р. уряд надає 359 гірничих концесій. В країні утворюється 29 гірничодобувних компаній. У 1890—1900 рр. повсюдно відновлюються старі покинуті копальні. Значна частина видобутку корисних копалин йшла на експорт. Але галузь відчувала нестачу капіталовкладень. Перед Першою світовою війною в країні в невеликих масштабах видобували магнезит, залізні, хромові та поліметалічні руди. Гірнича промисловість була орієнтована на внутрішній ринок. В період між двома світовими війнами почали видобувати боксити, які експортували. Частка гірничої промисловості у ВВП в 1938 р. становила всього 0,6 %, а в 1948 р. обсяг виробництва становив тільки 12 % від рівня 1939 р. Після 2-ї світової війни в гірництві з'являються великі та середні компанії. З 1950-х років в промислових масштабах видобувають боксити, нікель, магнезит, нерудні корисні копалини (в тому числі буре вугілля, будівельні матеріали). Іноземним компаніям-інвесторам надані численні пільги. Держава створює ряд організацій які координують і курують розвиток гірничої галузі: «General Directorate of Mines»; «The National Geological and Mining Research Foundation»; «Project Studies and Mining Development Corp.» («GEMEE»); «Institute of Geological and Mining Research» («IGME»); «Public Petroleum Corporation of Greece» («DEPA»).

В кінці XX ст. в структурі гірничої промисловості Греції 1-е місце займав видобуток бокситів, 2-е — руд нікелю, 3-є — магнезиту. Ведеться також розробка покладів лігнітів, руд заліза, хрому, марганцю, азбесту, бариту, глин, корунду, золота та ін. Усього в галузі зайнято близько 20 тис. чол. (1990-і роки). Основні райони видобутку — Фессалія, Евбея і Пелопоннес. Питома вага продукції гірничої галузі в промисловості країни близько 15 %. Греція експортує боксити, феронікель, бентоніт, перліт, магнезит, барит, корунд та ін. Частка мінеральної сировини в експорті становить 5-7 %, в імпорті 16-20 %.

Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в Афінському (1837 р.), Салонікському (1925 р.) та Афінському технічному (1836 р.) університетах.

• Гідрогеологія Греції
• Сейсмічність Греції
• Природа Греції
• Геологія Греції
• Корисні копалини Греції
• Гірнича промисловість Греції
• Економіка Греції
• Лавріонські копальні

• Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк : Донецьке відділення НТШ : Редакція гірничої енциклопедії : УКЦентр, 2006. — 224 с.
• Гайко Г.І., Білецький В.С. Історія гірництва: Підручник. - Київ-Алчевськ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", видавництво "ЛАДО" ДонДТУ, 2013. - 542 с.