Алібеков Канатжан Байзакович

З 1975 року Канатжан Алібеков працював в структурних підрозділах Всесоюзного НВО «Біопрепарат» (підприємство п/с А-1063) при Раді Міністрів СРСР, яке під виглядом виробництва медичних ліків і вакцин, вело секретні розробки і випробування біологічної зброї. У той час на трьох заводах «Біопрепарату» були створені наукові дослідно-виробничі бази. Алібеков був призначений на дослідно-виробничу базу Бердського заводу, а згодом переведений на вищу посаду на базу в Омутнінську, де швидко пройшов шлях від наукового співробітника до директора бази. У Омутінську Алібек опанував техніку формування поживних середовищ та оптимізації умов промислового лабораторного вирощування мікроорганізмів та виробництва їх токсинів[4], за час роботи захистив кандидатську дисертацію, розробивши у 1983 році бактеріологічну зброю на основі збудника туляремії — francisella tularensis[3].

Після створення у 1983 році в Степногорську Степногорської науково-виробничої бази (пізніше секретний Степногорський науково-технічний інститут мікробіології, містечко 19), призначений на посаду її керівника. У Степногорську Алібеков впровадив ефективну промислову лінію з серійного виробництва біологічних препаратів, яка могла використовуватися для виробництва бойових штамів сибірки. Очолив роботи над створенням біологічної зброї на основі вірусу Марбурга (варіант «У»). Захистив науковий ступінь доктора біологічних наук в галузі мікробіології за дослідження і розробку бактеріологічної зброї на основі туляремії і чуми, а також за розробку промислової технології виробництва бактеріологічної зброї на основі сибірської виразки[5][3].

У 1988 році переведений до Москви на посаду першого заступника начальника Головного управління «Біопрепарат», а у грудні 1990 він також очолив НВО «Біомаш» — найбільше підприємство «Біопрепарату» в Москві. Був науковим керівником програм з розробки бактеріологічної зброї та біологічного захисту. Проводив наукові дослідження в області імунології, біотехнології, біохімічного синтезу, а також гострих і хронічних інфекційних захворювань[6][3].

У 1990 році Канатжан Алібеков підготував і направив Президенту СРСР Михайлу Горбачову доповідну записку про реорганізацію Міністерства медичної і мікробіологічної промисловості СРСР з пропозицією про закриття програми біологічної зброї в Радянському Союзі і припинення військових бактеріологічних розробок у НВО «Біопрепарат»[6]. Хоча Горбачов і схвалив цю пропозицію, в проект Алібекова таємно внесли зміни, в результаті чого указом Президента про припинення роботи «Біопрепарата» було запропоновано залишити виробничі потужності для можливого виробництва бактеріологічної зброї[4].

У 1991—1992 роках Канатжан Алібеков керував ліквідацією програми біологічної зброї в СРСР. Хоча він і був розчарований половинчатістю рішення керівицтва державою, Алібеков максимально використав свою позицію в «Біопрепараті» і повноваження, надані йому в указі президента: його зусиллями були закриті і демонтовані потужності з виробництва та випробувань бойових бактеріологічних препаратів на ряді науково-дослідних об'єктів, включаючи філії «Біопрепарату» в Степногорську, Кольцово, Оболенському та ряді інших, виробництво НВО «Біомаш» було переорієнтоване на випуск лікувальних медичних препаратів[4].

В 1991 році був одним з керівників комісії, яка інспектувала біологічні об'єкти США. Інспекція показала, що Сполучені Штати припинили військові бактеріологічні розробки на початку 1970-х років. Під час його перебування в США з інспекційною поїздкою Радянський Союз розпався. Невдовзі по поверненні в Москву, на початку 1992 року, Канатжан Алібеков звільнився з управління через незгоду з продовженням Російською Федерацією незаконних розробок в галузі біологічної зброї, а згодом, у жовтні того ж року, емігрував з сім'єю до США[6]. В сучасній Росії Алібекова досі вважають зрадником, який розкрив підготовку СРСР до біологічної війни[3], а в США і в Європі — одним з найвидатніших людей, які зупинили гонку біологічних озброєнь[6].

Отримавши громадянство США, Канатжан Алібеков спростив своє ім'я — став називатись Кеном (Кеннетом) Алібеком (англ. Ken (Kenneth) Alibek). Надав уряду Сполучених Штатів детальний звіт про радянську програму бактеріологічної зброї, в період з 1998 по 2005 рік неодноразово давав свідчення перед Конгресом, та іншими урядовими інстанціями з питань захисту від бактеріологічної зброї, медичного та технічного захисту від природних і штучних епідемій, зокрема у справі про епідемію сибірки в Єкатеринбурзі. Кен Алібек став одним з наукових керівників американської програми захисту від біологічної зброї та біологічного тероризму, опублікував кілька монографій і статей з медичного захисту від біологічної зброї та природних епідемій[4][6]. У 1999 році в співавторстві з журналістом-розслідувачем Стівеном Гандельманом (англ. Stephen Handelman) Алібек опублікував автобіографічну розповідь про свою роботу над радянською програмою біологічної зброї «Biohazard: The Chilling True Story of the Largest Covert Biological Weapons Program in the World — Told from Inside by the Man Who Ran it»[7]. У 2003 році в Москві вийшло російськомовне видання «Біохазарду» — книга отримала назву «Обережно! Біологічна зброя!»[8].

До 2006 року Кен Алібек — професор Університету Джорджа Мейсона, виконавчий директор Центру біологічного захисту — інноваційної програми для випускників біологічного факультету. Опублікував кілька книг з медичномго захисту від біологічної зброї та природних епідемій. Розробив і опублікував концепцію неспецифічного імунного захисту під час епідемій, а також принципи «зворотньої вакцинології» для створення синтетичних вакцин з використанням комп'ютерного моделювання[6]. У 2001 році, перед початком війни в Іраку, свідчачи перед Конгресом Алібек заявив, що після розпаду СРСР радянські вчені могли передати Іраку спори сибірки і віспи і що «немає сумнівів в наявності у Саддама Хусейна зброї масового знищення»[9]. Однак в наступні роки, після капітуляції іракського режиму, не було знайдено жодних доказів на підтвердження тверджень Алібекова[10].

Роботу в університеті суміщав з бізнесовою діяльністю. У 1999 році він заснував зареєстровану в Ґейтерсбурзі, штат Меріленд, приватну компанію Advanced Biosystems, Inc., яка в листопаді 2004 змінила назву і стала називатись AFG Biosolutions, Inc.. Профіль фірми — біотехнологічна компанія, що здійснює розробку та виробництво рекомбінантних білків для терапевтичного застосування; розробляє антитіла для лікування сибірки, віспи, чуми та туляремії. Компанія розробляє рекомбінантні білки людини у вигляді біологічно активних фармацевтичних інгредієнтів[11]. Експерти Американської медичної асоціації поставили під сумнів наукову довіру до розробок Алібека. Зокрема Дональд Гендерсон вважав, що Алібек використовував свою популярність для просування «Формули підтримки імунної системи доктора Кена Алібека» — харчової добавки. На його думку, нетрадиційний науковий підхід, яким керується Алібек, розробляючи продукт, який має захищати від смертельних вірусів і бактерій у вигляді суміші декількох препаратів — теорія, яка з біологічної точки зору не має сенсу…[10].

Деякі дослідники припускають, що Кен Алібек свідомо перебільшував страхи перед біологічним тероризмом в США, прагнучи перш за все отримати комерційні прибутки з цього страху[12][13][14].

У 2006 році бориспільський фармацевтичний завод знайшов двох інвесторів — ТОВ «Євразія-Фінанс» та ТОВ "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс-Велл»: Кен Алібек приїхав з США у Київ як президент американської компанії MaxWell Biocorporation, LLC, яка, за його словами мала на меті здійснення інвестицій у створення в Україні «науково-виробничого онкологічного і кардіологічного центру» (НВОКЦ) «Макс-Велл» Проект «Макс-Велл» мав включати чотири напрямки: мережу поліклінічних центрів, науково-виробничий фармацевтичний комплекс, науково-дослідницьку, а також просвітницьку і освітню діяльність серед фахівців і широких верств населення з метою зниження смертності від критичних захворювань[15][16].

Загальна сума капіталовкладень американської компанії MaxWell Biocorporation український проект мала сягнути понад $60 млн, що мало стати найбільшою інвестицією в охорону здоров'я у країнах СНД і Східної Європи[17]. За словами професора Алібека, клініка «Макс-Велл» мала включати Центрі клітинної терапії з онкологічними та кардіологічними відділеннями, центр клітинних технологій, діагностичний центр, консультаційні пункти та пункти забору аналізів. У клініці плануєвалося впровадити принципово нові для України методи діагностики та лікування критичних захворювань — визначення молекулярних маркерів пухлин, застосування клітинної терапії, широке використання біотехнологічних препаратів. Клініко-діагностичний центр планувалося розташувати в Борисполі. В центрі планувалося здійснювати діагностику раку на запатентованому у 2006 році «Макс-Велл» інноваційному обладнанні. Виробничий комплекс «Макс-Велл» мав спеціалізуватися на виготовленні широкого переліку біофармацевтичних препаратів для лікування кардіологічних та онкологічних захворювань[18].

Презентація відкриття НВОКЦ «Макс-Велл» у Борисполі відбулася 5 квітня 2007 року за участі Кенната Алібека, посла США в Україні Вільяма Тейлора і мера Борисполя Анатолія Федорчука[19]. 4 червня 2008 — відкриття комплексу лабораторій і центру фармацевтичних розробок науково-виробничого онкологічного та кардіологічного центру НВОКЦ «Макс-Велл». У церемонії відкриття також узяли участь посол США в Україні Вільям Тейлор і міністр торгівлі США Карлос Гутьєррес[16].

Спочатку інвестиції, вкладені в фармацевтичне підприємство в Борисполі вважалися цілком законними і «чистими». Однак у 2009 році Високий суд Лондона в рамках господарської справи «БТА-банк проти Аблязова» провів власне розслідування діяльності колишнього власника БТА-банку Мухтара Аблязова. Високий суд встановив, що компанії «Євразія-Фінанс» і «Макс-Велл» використовувалися для легалізації коштів, виведених з БТА-банку: фактично, завод в Борисполі був повністю відбудований за кошти БТА. Суд Лондона заборонив продавати активи Аблязова, в тому числі і бориспільський фармзавод. Але через «сіру» схему завод перейшов у власність російського олігарха, тоді депутата Державної Думи РФ, члена комітету з оборони і безпеки Ради Федерації Олександра Шишкіна, який контролює харківську фармацевтичну компанію «Здоров'я»[20]. Після провалу українського проекту Канатжан (Кен) Алібеков подався працювати у Казахстан[21].

У 2010 році Алібеков повернувся на батьківщину в Казахстан. Він очолив кафедру хімії та біології Школи наук і технологій в «Назарбаєв Університеті», де займався розробками онкологічних препаратів і ліків для продовження життя. Потім Канатжан Алібеков був призначений головою правління Республіканського наукового центру невідкладної медичної допомоги, а також очолив Національний науковий центр онкології та трансплантології. Наприкінці 2011 вчений оголосив, що розробив нову методику лікування онкологічних захворювань на пізніх стадіях, — мова йшла не про створення нового препарату, а про використання вже відомих ліків. «Унікальність» методики полягала в тому, щоб спочатку відновлювати у онкохворих нормальні функції організму, імунну систему, а вже потім проводити хіміотерапію, — метод активно використовувався в рамках наукового проекту з онкології в Республіканському науковому центрі невідкладної допомоги[21].

В тому ж році було анонсоване будівництво Національного наукового онкологічного центру, який, за словами Кена Алібека, повинен був стати одним з провідних міжнародних онкологічних центрів з кращими фахівцями у відповідних галузях і передовими дослідженнями даного захворювання. Проект планувалося реалізується в рамках Програми розвитку онкологічної допомоги в Республіці Казахстан на 2012—2016 роки, на яку з республіканського бюджету було виділено 10,8 млрд теньге. В січні 2013 року Алібеков очолив Національний медичний холдинг Казахстану — пілотний проект з медичного обслуговування в Казахстані. Однак у тому ж році розгорівся скандал навколо онкохворих дітей, що масово заразилися гепатитом С в Національному центрі материнства і дитинства, який входив в медичний холдинг[21].

Після низки скандалів у 2014 році Кен Алібек написав заяву про розірвання контракту і повернувся в США[22][23].