Амбелау (острів)

Фонетична особливість місцевих мов обумовлює редукцію і, відповідно, нечітке звучання голосної у другому складі назви острова (а також у назвах однойменної народності, що проживає на острові та її мови). В українській і західній картографії прийняте її написання через букву «е» — «Амбелау», тоді як у сучасних індонезійських джерелах поступово утверджується написання через «а» — «Амбалау». Саме цей варіант вживається, зокрема, в службових документах і на офіційному сайті округів Буру і Південний Буру[1].

Відомо, що в доколоніальний період острів був досить щільно заселений представниками австронезійської народності — амбелауанцями, які станом на початок XXI століття становлять більшість тутешніх мешканців. У XVI—XVII століттях про свою владу над цією частиною Молукки заявляли правителі султанату Тернате, проте мова, очевидно, йшла лише про символічний васалітет. Португальські колонізатори, які дістались до цього району архіпелагу наприкінці XVI століття уклали договір з Тернате про його спільне освоєння, однак і їх влада над місцевим населенням була номінальною[5].

Потрапляння Амбелау в зону впливу Голландської Ост-Індійської компанія (ГОІК) відбулося до середини XVII століття. Відомо, що в 1660-тих роках на острів здійснювали набіги папуаські пірати, які захоплювали місцевих жителів для продажу в рабство. Саме їх систематичні напади на Амбелау спонукали ГОІК направити проти папуасів кілька каральних експедицій[6].

Основний інтерес для колонізаторів становили прянощі, які зростали тут. Однак вони визнали активну господарську експлуатацію маленького важкодоступного острова нерентабельною: керівництво ГОІК вирішило локалізувати виробництво прянощів на мінімальній, добре освоєній і захищеній території декількох більших островів Молуккського архіпелагу. В результаті ще до кінця XVII століття голландці вивезли значну частину місцевих жителів на сусідній острів Буру, де експлуатували на плантаціях гвоздики. Адміністративно Амбелау увійшов до складу амбонського губернаторства, керівник якого був на острові Амбон і підпорядковувався безпосередньо генерал-губернатору Нідерландської Ост-Індії[7].

Суттєвого господарського значення острів не набув і на пізнішому етапі голландської колонізації, після того, як наприкінці XVIII століття влада над сучасною територією Індонезії перейшла від збанкрутілої ГОІК безпосередньо до уряду Нідерландів. Після захоплення Нідерландської Ост-Індії Японією під час Другої світової війни в 1942 році Амбелау, разом з рештою Молукк, був віднесений до зони окупації 2-го флоту Імперії[8]. Окупація формально завершилася в серпні 1945 року практично одночасно з проголошенням незалежності Республіки Індонезії. Однак уряд Республіки був не в змозі встановити свою владу в настільки віддаленому регіоні, і на початку 1946 року Нідерланди без опору відновили свій контроль над островом. Через кілька місяців територія Амбелау разом з усіма Молукками, Сулавесі і Малими Зондськими островами увійшла до складу квазі-незалежної держави Східна Індонезія, створеної за ініціативи Нідерландів, що розраховували перетворити свої колишні колоніальні володіння в Ост-Індії в залежне федеративне утворення[9][10].

У грудні 1949 року Східна Індонезія увійшла до складу Сполучених Штатів Індонезії (СШІ), заснованих за рішенням індонезійсько-нідерландської Гаазької конференції круглого столу[9][11][12]. У квітні 1950 року, напередодні входження більшої частини Східної Індонезії до складу Республіки Індонезії та припинення існування СШІ, місцева влада південної частини Молукк проголосила створення незалежної від Індонезії Республіки Південно-Молуккських островів (РПМО), що включила територію Амбелау[11][13]. Після невдалих спроб домогтися приєднання РПМО шляхом переговорів Республіка Індонезія розгорнула в липні 1950 проти неї військові дії. До кінця року всю територію цієї невизнаної держави, включаючи Амбелау, повністю взяли під свій контроль збройні сили Індонезії і проголосили частиною Республіки Індонезії[11][13].

Територія острова належить до індонезійської провінції Малуку. До 1999 року вона входила до складу округу (кабупатену) Центральний Малуку (індонез. Kabupaten Maluku Tengah), потім — до складу округу Буру (індонез. Kabupaten Buru), в рамках якого була виділена в окремий однойменний район (кечаматан)[18]. 2008 року, після поділу Буру на округи Буру і Південний Буру, увійшла до складу останнього, зберігши статус району[19].

Ділиться на сім адміністративно-територіальних одиниць нижчої ланки, що мають назву село (деса) або поселення (келурахан): Кампунгбару (індонез. Kampung Baru), Лумой (індонез. Lumoy), Масавой (індонез. Masawoy), Селасіє (індонез. Selasi), Сівар (індонез. Siwar), Уліма (індонез. Ulima) і Елара (індонез. Elara)[20]. Їхніми адміністративними центрами є однойменні населені пункти[1].

Бабірусса — головний шкідник сільського господарства Амбелау

Основою місцевої економіки є сільське господарство, при тому, що в більшості районів розвиток землеробства — зокрема, традиційне для сусідніх островів рисівництво — істотно ускладнений через гористий рельєф і кам'янисті ґрунти. Значущим несприятливим фактором є і достаток диких свиней — бабірусс, які розоряють посіви. На порівняно невеликих ділянках родючого ґрунту — переважно на узбережжі — вирощують кукурудзу, саго, батат, какао, кокосові пальми, а також прянощі — гвоздику і мускатний горіх[21].

Рибальство розвинене переважно в селах Масавой і Уліма, основний промисловий вид — тунець[21].

Частину сільськогосподарської і продукції та риби поставляють на сусідній Буру, головним чином на ринки міста Намлеа[21].

• Бандиленко Г. Г., Гневушева Е. И., Деопик Д. В., Циганов В. А. История Индонезии: В 2 ч. — М. : Моск. ун-та, 1992—1993. — ISBN 5-211-02202-5.
• Тишков В. А. (главный редактор). Народы и религии мира. — М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. — 928 p. — ISBN 5-85270-155-6.
• John Kleinen, Manon Osseweijer (editors). Pirates, Ports, and Coasts in Asia: Historical and Contemporary Perspectives. — Singapore : Institute of Southeast Asian Studies, 2010. — 289 p. — ISBN 978-981-4279-07-9.
• Prostar Sailing Directions 2004 New Guinea Enroute (№ 164). — Springfield : National Geospatial-Intelligence Agency, 2004.
• Thomas Reuter (editor). Sharing the Earth, Dividing the Land: Land and Territory in the Austronesian World. — Canberra : ANU E Press, 2006. — 385 p. — ISBN 9781920942700.
• Local Knowledge And Fishery Management. — Bogor : Center for Coastal and Marine Resources Studies, Bogor Agricultural University, Indonesia, 2009.