Балучин
Балу́чин — село в Україні, належить до Красненської громади Золочівського району Львівської області (до 2020 — Буський район Львівської області).
село Балучин | |
---|---|
![]() | |
Країна | ![]() |
Область | Львівська область |
Район/міськрада | Золочівський район |
Громада | ![]() |
Основні дані | |
Засноване | 1476 |
Населення | 660 (2001) |
Площа | 3,242 км² |
Густота населення | 204,19 осіб/км² |
Поштовий індекс | 80565[1] |
Телефонний код | +380 3264 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°51′15″ пн. ш. 24°33′43″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
230 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 80565, Львівська обл., Буський р-н, с.Балучин |
Карта | |
![]() ![]() Балучин | |
![]() ![]() Балучин | |
Мапа | |
![]() | |
|
Село Балучин розташоване в південно-західній частині Золочівського району на північний захід від села на відстані 5 км протікає річка Полтва. Відстань від села до центру громади та залізничної станції Красне — 9 км. Відстань до обласного центру 45 км. Через село проходить автомобільна дорога сполученням Перемишляни-Берестечко Т 1806. Площа населеного пункту — 297,5 га. Населення — 660 осіб (2001).[2]
Історія
Доісторичні часи
На території села здавна жили люди. Зокрема неподалік була виявлена Глинянська стоянка мисливців пізнього палеоліту (близько 18 тис. років до н. е.).
Поблизу села Русилова у 1931 році проведено розкопки кургану (поч. II тисячоліття до н. е.), в якому виявлено поховання родового вождя, кам'яну зброю та золоту прикрасу.[3]
У період VII-X ст. на цих землях проживали слов'янські племена дулібів.
Під Польщею та Австрійською монархією
Вперше назва «Балучин» згадується у письмових джерелах за 1476 рік.[3]
В період Речі Посполитої (до 1772) село входило до складу Буської землі (лат. Тerraе Buscensis, пол. Ziemia Buska) Белзького воєводства (лат. Palatinatus Belzensis, пол. Województwo bełskie).
![](../I/Baluchyn_(1777-1783).png.webp)
Невелике село під назвою «Balouczin» зображене на карті України Гійома де Боплана 1650 року.[4]
Після трьох поділів Польщі Балучин опинився під владою Австрійської монархії. У часи австрійського панування село Балучин належало до домінії Фирліївка, циркулу (округу) Золочів (до 1789 року — до циркулу Броди)[5]. Після ліквідації циркулів у 1867 році село увійшло до Золочівського повіту.
У I томі Географічного словника Королівства Польського (1880) міститься така інформація про Балучин:[6]
![]() |
Балучин, село Золочівського повіту, в 5 австрійських милях на захід від міста Золочева. Територія села містить: орних земель - 427 м, лугів та садів - 344 м, пасовищ - 82 м, лісів - 818 м; селяни мають: орних земель - 833 м, лугів та садів - 685 м, пасовищ - 160 м, лісів - 5 м; населення - 789 осіб, з них римо-католиків - 327, греко-католиків 457, юдеїв - 15. Греко-католицька парафія є на місці, належить до унівського деканату (віруючих - 504), римо-католики належать до парафії Глинян, розташованої в 7 км, (де також є поштова станція) деканату глинянського. У державній школі є 1 клас. Також є у селі позичкова каса з капіталом 3700 ринських злотих. Земля тут дуже родюча. Розташування досить рівнинне, низьке, у деяких місцях болотисте, крім того значну площу займають ліси; клімат лагідний, селяни займаються землеробством і скотарством. Місцевий фільварок належить до Куткора, власність Генріха графа Лончинського. Оригінальний текст (пол.) Bałuchyn, wieś, pow. złoczowski, o 5 mil austr. na zachód od miasta Złoczowa. Przestrzeni posiada: obszar dwor. roli ornej 427 m., łak i ogrodów 344 m., pastwisk 82 m., lasu 818 m.; włościanie posiadaja roli ornej 833 m., łak i ogrod. 685 m., pastwisk 160, lasu 5 m.; ludności ma 789 głów, z tego rzym. kat. 327, gr. kat. 457, izrael. 15. Parafia gr. kat. ma w miejscu, naleźaca do dekanatu uniowskiego (wiernych 504), do rzym. kat. parafii naleźy do oddalonych o 7 kil. Glinian (gdzie takźe st. pocztowa) dekanatu gliniańskiego. Szkołe posiada 1 klas. etatowa. Posiada kase poźyczkowa z kapitałem 3700 złr. aus. Ziemia tu nadzwyczaj urodzajna. połoźenie całkiem równe, nizkie, w niektórych miejscach moczarowate, równieź lasu znaczny obszar; klimat łagodny, włościanie trudia sie rolnictwem i chowem bydła. Tutejszny folwark dworski naleźy do dóbr Kutkorz, własność Henryka hr. Łaczyńskiego. |
![]() |
![](../I/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0_%D1%83_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%96_%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B8%D0%BD.jpg.webp)
У 1891 році в селі на кошти громадян було збудовано цегляну церкву. Іконостас церкви був розписаний у 1907 році художником Скрутковим, а розпис церкви — у 1938 році художником Маркіяном Чуйком.
У 1918-1919 роках Балучин був під владою ЗУНР та УНР, а пізніше відійшов до Польської республіки. За польським устроєм село належало до гміни Красне (після 1934 року, до цього — гміна Балучин), Золочівського повіту, Тарнопольського воєводства.
Період радянської влади
Після встановлення у 1939 році на Західній Україні радянської влади, Балучин віднесли до новоствореного Красненського району, Львівської області.
У 1941 році в період німецької окупації в селі продовжувала функціонувати чотирикласна українська школа, у якій викладалась німецька мова.
Одразу ж по завершенню Другої світової війни на території Львівської області почалися масові виселення «антирадянських елементів». Зокрема, відповідно до Доповідної записки секретаря Львівського обкому КП(б)У від 6 лютого 1946 року, з села Балучин планувалося виселити 6 родин загальною кількістю 18 чоловік.[7]
Переслідувань зазнавали і греко-католицькі священики. У Доповідній записці Львівського обкому КП(б)У про проведену роботу з возз'єднання греко-католицької церкви з православною від 5 вересня 1945 року містився такий запис:
![]() |
Органами НКГБ арестованы также ряд священников, проживающих в районах Львовской области и активно выступавших против воссоединения униатской церкви с православной. Так например: 1. Костишин Евгений Федорович, 1886 года рождения, уроженец села Волковичи, Львовского района и области, украинец, гражданин СССР, образование высшее богословское, служил священником в селе Балучин, Краснянского района, одновременно являлся деканом Глинянского деканата. Проживал в селе Балучин. Костишин в период немецкой оккупации активно выступал против Советской власти, агитировал за вступление в дивизию «СС–Галичина», приветствовал немцев за «освобождение от большевиков». Будучи в свое время воспитанным в Риме, активно отстаивал права папы римского и отказался воссоединиться с православной церковью. |
![]() |
Отець Євген Костишин був парохом Балучина з 1918 року, а з 1938 року ще й деканом Глинянським, арештований радянською владою у 1945 році, засуджений у 1946 році військовим трибуналом військ НКВД Львівської області до 10 років виправних таборів. Реабілітований у 1993 році.[8]
Та незважаючи на всі ці заходи, знаходились люди, які різними методами боролись з радянською владою.
Витяг з книги «Реабілітовані історією»:
![]() |
Незважаючи на постійний контроль з боку НКДБ за шляхами сполучень, студенти знаходили змогу виїжджати для підпільної роботи в райони області. 10 липня 1947 р. у с. Балучин Красненського (тепер Буського) району було вкотре відновлено колгосп, але вже в ніч на 11 липня на будинках сільських активістів з’явилися листівки, спрямовані проти колективізації. За підозрою у скоєному заарештовано студента університету Ярослава Рибака. |
![]() |
Після ліквідації Красненського району 4 березня 1959 року[9], Балучин був включений до складу Буського району.
Часи незалежної України
У зв'язку з децентралізацією в Україні з 2020 року село перебуває у складі Красненської селищної громади Золочівського району.[10]
Населення
За даними перепису населення 1989 року населення становило 637 осіб. За даними перепису населення 2001 року населення села — 660 осіб.[11]
У 2001 році мовний склад населення був таким:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 99,55 |
російська | 0,3 |
білоруська | 0,15 |
Село розташоване на межі поширення наддністрянського та волинського говорів південно-західного наріччя української мови[12], тож місцева говірка поєднує в собі елементи обох з переважанням впливу наддністрянського говору.
Соціальна сфера
Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступеня, Народний дім, бібліотека, ФАП, поштове відділення.
Галерея
![](../I/BaluchynStreet.jpg.webp)
Примітки
- Довідник поштових індексів України. Львівська область. Буський район
- Банк даних. database.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 16 серпня 2021.
- Історія міст і сіл Української РСР : Львівська область. Київ: АН УРСР. Інститут історії. 1968. с. с. 203.
- Карта Боплана квадрат 2-4. freemap.com.ua. Процитовано 6 серпня 2016.
- Йосифінська (1785 – 1788) і Францисканська (1819 – 1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів / [відп. ред. П. Захарчишина; склали: П. Пироженко, В. Сіверська]. – К. : Наукова думка, 1965. – 356 с.
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 5 серпня 2016.
- Львівська область. www.reabit.org.ua. Процитовано 6 серпня 2016.
- Гнида, Петро. Справа репресованого Глинянського декана. Інформаційна агенція "Гал-інфо".
- РСР, Президія Верховної Ради Української. Указ Президії ВР УРСР від 4.03.1959 «Про ліквідацію деяких районів Львівської області» — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 16 серпня 2021.
- Автор. Красненська територіальна громада - Львівська область. decentralization.gov.ua. Процитовано 16 серпня 2021.
- Банк даних. database.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 2 серпня 2016.
- Карта говорів. Українська мова. Енциклопедія.. litopys.org.ua. Процитовано 2 серпня 2016.
Джерела
- Bałuczyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Poźajście — Ruksze.— S. 98.
- Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Львівська область. Книга перша. – Львів: Астролябія, 2009. – 768 с.
Посилання
- Погода в селі Балучин
- с. Балучин на сайті Буського району
- Офіційний сайт футбольного клубу Балучин
- Неофіційний сайт села Балучин