Баришівський мішок

Сама оборона КиУР тривала близько 2 місяців. На початку серпня захисникам міста вдалося відбити перший німецький наступ на КиУР з півдня. Тоді в Березань з Києва евакуйовано усі відділи облвиконкому, обкому партії, обкому комсомолу, інші організації. Всі ці установи 16 вересня отримують наказ повернутися до Києва — через зміни у обороні.

Наприкінці серпня піхота 6-ї німецької армії захопила на лівому березі Дніпра плацдарм біля села Окунінове[7]. Таким чином стик між радянськими 5-ю та 37-ї арміями опинився під загрозою. Після фази позиційної війни 16 вересня німці розпочали другий штурм міста. Однак в ніч з 17 на 18 вересня надходить радіограма за підписом Сталіна і Шапошнікова з наказом полишити Київ. 18 вересня почалася евакуація. 19-го німецькі сили були в Києві. Людськи втрати на цьому етапі становили для Червоної Армії близько 48 000 осіб вбитими, пораненими та полоненими та 14 000 осіб вбитими, пораненими та полоненими для Вермахта[8].

Наказ про відступ отримали не всі командири укріпдотів по лінії Бірки–Демидів–Гута-Межигірська, хто в умовах безладу встиг переправитися на лівий берег — потрапив у оточення у самому місті[8][9].

У велике київське оточення (чотирикутник Київ — Чернігів — Лохвиця — Черкаси з цілою низкою окремих оточеннь) потрапили частини 5-ї, 21-ї, 26-ї, 38-ї, 37-ї армій, Пінської флотилії. В Баришівський мішок потрапила 37-ма армія, Пінська флотилія та окремі дезорганізовані частини сусідніх 5-ї та 26-ї армій. Безпосередньо супротивником військ Власова стала німецька 6-та польова армія у складі 18 дивізій, тилових частин та частин посилення, яка охопила у кільце Київ по лінії Остер — Яготин — Переяслав. 22 вересня ворог атакою з півночі захопив Бориспіль, де було дуже багато складів армійського та фронтового підпорядкування[10][11]. Напрямком на Борщів відходили піші колони червоноармійців та біженців та тисячі машин, що рухалися майже із швидкістю пішохода. За Борщевом радянські сили були притиснуті до болота, серед керівників — перший секретар Київського обкому Михайло Мішин, міськкому Костюк, генерал Павло Артеменко. Відступаючі почали будувати міст через болото, німецькі літаки його розбили[12].

На жаль, під час відходу з Києва, в перші ж 1-2 дні, радянське керівництво втратило управління військами[8]. Війська розпадалися на окремі бойові загони та групи, що проривалися з мішка у загальному напрямку вздовж залізниці на Полтаву або через Переяслав[10]. Жорстокі бої точилися за Баришівку, точніше за змогу прорватися на схід через залізничну станцію та міст через р. Трубіж[13][9][14]. Також дуже вперті спроби прориву радянських військ були біля Березані[15] та західніше Яготина, куди — частково потягами, частково форсованими пішими маршами — прорвалося до 1-2 дивізій 37-ї армії[16]. В Селичківці загинули матроси Пінської флотилії. Деякі загони намагалися вийти з оточення через Переяслав[10]. До таких належали і 227 конвойний полк військ НКВС та 34 окремий батальйон військ НКВС[14]. Разом з регулярними червоноармійськими частинами в оточенні знаходилися також і київські партизанські, винищувальні загони та ополченці. Один з таких загонів з лівобережного села Вигурівщина силою до 170 осіб під керівництвом Г. Н. Кузьменко та А. М. Світличного наприкінці вересня знищили біля 60 німців, 2 танки (скоріш за все штурмових артилерійських самохідних установок, які були у складі 6-ї армії), 9 автомобілів, а також під час двох окремих операцій біля Борисполя та Дарниці визволили 1900 радянських військовополонених[3]. Залишки 5-ї та 21-ї армії потрапили в оточення та були розсіяні під Пирятином, 26-ї — під Оржицею.

Михайло Мішин з іншими потрапив до полону та розстріляний, похований в Черевках. Хоча офіційно битва за Київ вже закінчилася, постріли в трубізських плавнях, сусідніх селах та лісах лунали до перших днів жовтня (про це говорить і Журнал Бойових Дій Вермахту[17]). Наприклад, 14 жовтня 1941 року група офіцерів штабу армії на чолі з генерал-майором Добросердовим К. Л., який обіймав посаду начальника штабу 37-ї армії, була блокована недалеко від Березані німецькими військами при спробі прорватися з оточення і після бою захоплена у полон. Сам командувач армії А. А. Власов намагався до останнього тримати дисципліну та збирати кожен день наради командирів в своєму бойовому загоні, який в останні дні вересня перебував у болотах на р. Трубіж приблизно між селами Гланишів — Пристроми. На початку жовтня загін вирушив на схід з метою виходу з оточення. Про це згадував начальник штаба київського бронепотяга «Літер А» та майбутній Герой Радянського Союзу, лейтенант Ареф'єв К. А., який був у цьому загоні. Власову тоді пощастило вийти до своїх[18]. В цілому з 13 командирів дивізій, які були у складі армії, приблизно половина змогла прорватися з мішка. За німецькими даними 6-та польова армія в період 11-26 вересня захопила 212 355 радянських полонених, знищила або захопила 74 танки, 697 польових гармат та 131 протитанкову гармату[17]. Деяка частина з цієї кількості полонених — військовослужбовці із складу 5-ї, 26-ї армії, тилових частин, які безпосередньо підпорядковувалися штабу Південно-Західного фронту та дислокувалися на ділянці 37-ї армії[5], «підозрілі цивільні особи» (чоловіки призовного віку). Але все ж більша частина — то були полонені зі складу розбитої 37-ї армії та члени парамілітарних формувань (ополчення тощо), що брали участь в обороні Києва та КиУР.

37-ма армія першого формування разом з іншими військами Південно-Західного фронту відтягнула в оборонних боях значні гітлерівські сили груп армій «Центр» та «Південь», цим самим затримавши наступ німецьких військ у московському напрямку.

Частина відступаючих з боями проривалася на Чернігівщину через Малий Крупіль і Басанський ліс. В ті дні там, на північному фасі мішка, загинув партизанський загін «Перемога або смерть!», сформований ще у липні із 150 робітників київського заводу «Арсенал» під керівництвом С. П. Осєчкина та комісара Г. П. Карнауха[4][19].

На мапах пошуковиків Баришівський мішок з'являється лише із зламом 1980—1990 років.

Не менше 200 радянських бійців поховані в Борщеві, у Веселинівці — 150. У червні 2015 року пошуковці віднайшли та перепоховали останки 24-х червоноармійців, що загинули у Баришівському районі. У червні 2016 року останки 21 воїна-червоноармійця, що загинули 1941-го біля Березані, перепоховано у братській могилі біля меморіалу «Баришівський мішок» (інша назва «Атакуючий солдат») (село Борщів).

• Київський укріплений район
• Битва за Київ (1941)

• Союз Народна пам'ять
• Меморіал «Баришівський мішок»
• Меморіал Баришівський мішок
• Важкі сторінки Київської оборони
• На Київщині перепоховали бійців Червоної армії
• Загадки війни. Правда з глибин землі^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
• Меморіал «Баришівський мішок» (рос.)
• Призабуті фортеці КиУРу
• Їх вічний спокій шелест лісу стереже
• На меморіалі «Баришівський мішок» встановлено плити пам'яті