Нова Басань

Вважається, що село виникло десь у середині XV ст.

В 17 ст. Нова Басань згадується вже як прикордонна фортеця Речі Посполитої для захисту з боку Московії та Кримського ханства. За переказами, місцеві козаки-християни, жителі Старої Басані на чолі з отаманом Яковом Зубцем за 18 км на південний схід від села спорудили в лісі земляну фортецю (засік) і вартову вежу.

Укріплення отримало назву Зубцовське містечко. Біля нього виникли хутори: Грузьке (серед болотистої місцевості), Лисківка (тут живе багато мешканців, які мають прізвище Лиска), Сапонівка (від прізвища Сапон), Поліновка (від прізвища Поліно). З часом хутори злилися з укріпленням, утворилося село, яке отримало назву Нова Басань, бо заселено переважно вихідцями зі Старої Басані. Походження слова «басань» має декілька версій. Більше всього назва походить від староукраїнського слова «баса» — красива. Можливо, спочатку назву отримала річка Басанка, яка проходить через село Стара Басань, а потім співзвучно було назване село. Не треба відкидати версії походження назви села від двох відомих нам слів «Ба» — слово «Бач» скорочене, гляди, дивись (подив) та «Сань» — сановитість, високість, шляхетство. Наступна версія зазначена в Руському літописі де перераховані народи з яких народ «басані», як і болгари, слов'яни, сербіяни і русь — розмовляли однією мовою. В цьому випадку «басані» — красені, красивий народ. І нарешті, чергова версія — походження від географічного тюрського (половецького) терміну «басан»- річка, яка заросла, не дає проходу^{[джерело?]}.

У 1482, 1494 і 1497 роках Нова Басань як і регіон в цілому піддавалася спустошливим набігам степовиків-ординців.

В XVI столітті населений пункт поступово відродився. «Землю, що залишилася пусткою, довго ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті, в 1503 р. великий князь Олександр грамотою, даною на ім'я київського воєводи, князя Дмитра Путятича, пожалував всю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу і Супою, у сфері якості вислуги, дворянину своєму Дашку Івановичу, якого син, відомий своїми подвигами черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, міцну організацію формував тоді з козацтва створив надійний оплот для відбиття татарських набігів і дав швидкий хід нової колонізації південних частин Київщини, а разом і власних переяславських „вислуг“, у яких „на ґрунтах басанському і биковському“ незабаром постало 2 містечка: Басань і Биков і 9 сіл.»[2]. Жителі займалися переважно землеробством — вирощували жито, ячмінь, просо. В лісах вони збирали мед, полювали на буйволів, диких кабанів та інших звірів. На річці полювали на диких качок і гусей, займались рибальством — тут було «до неймовірності велика кількість всякого роду риби».

Після Люблінської унії 1569 р. Нова Басань в складі Остерського староства відійшла до Польщі. Населення несло прикордонну службу, платило грошову і натуральну ренту. За люстрацією 1635 р. в Новій Басані налічувалося 60 господарств.

У 1638 Нова Басань стала повітовим містом. Жителі, зазнаючи соціального й національного гніту, не мирилися з ним. Так, вони взяли участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Я. Острянина і Д. Гуні. Багато загинули в боях зі шляхтою під Голтвою і Жовнином.

З 1648 р. Нова Басань — центр сотенне містечко та центр Басанської сотні Переяславського полку. В період визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. новобасанці билися проти польських магнатів і шляхти. У 1654 р. населення присягнуло на вірність Московському цареві.

Всі жителі Нової Басані ділилися на козаків, які несли військову службу, посполитих, підсусідків, бобилів. Селян, згідно з переписом 1666, у містечку було 80 дворів. Налічувалося також 8 підсусідків і 27 бобилів. З літопису Грабянки дізнаємось:

Навесні цього року з Москви по всій Україні розіслали спищиків і ті спищики усіх людей у містах та селах переписали. Записали кожного — від художника до найбіднішого, записали скільки у кого синів, хто чим займається, чим промишляє, де торгує, яку землю, заводи та угіддя має. Переписали млини, ставки, винниці, броварні, солодовні, пасіки, хутори. І на все те подать наклали.

Селяни платили податі на утримання генеральної та полкової козацької старшини, церкви. Та найтяжчі податки встановили воєводи московські. Ці податі становили 5 алтин з вола, 2 алтин з коня. Ті, у кого не було волів і коней, платили осьмачку жита, а підсусідки і бобилі — по пів-осьмачки.

Восени 1666 року козаки збунтувалися супроти присланих воєвод, з причин їхніх здирств великих та напастей і перепису.

Згідно з Генеральним слідством Переяславського полку 1730 року містечко Басань (229 дворів разом із хуторами) належало в диспозиціи гетманской, було вільним і ніколи не було в чийомусь володінні[3].

Після ліквідації полкового устрою і в зв'язку з новим адміністративно-територіальним поділом у 1782 р. Нова Басань увійшла до складу Козелецького повіту Київського намісництва, За описом 1787 року у містечку Басань було 2724 душі, містечко у володінні різних «казених людей», козаків і власників: його сіяння графа Розумовського і генеральші Теплової.[4]

Після 1797 р. стала волосним центром Козелецького повіту Малоросійської, а з 1802 р.- Чернігівської губернії.

У 1897 році в містечку було відкрито поштове відділення[5]. В цей же час існував воскобійний та медотопний завод. За переписом 1897 року в містечку мешкало 7326 осіб, серед них — 3460 чоловіків та 3866 жінок. Православними себе назвали 6930[6].

21 вересня 1907 року о 10:30 на хуторі Поліновка почалася пожежа (37-ма від початку року в містечку). В цей час багато місцевих мешканців були на ярмарку (за 2,5 версти від хутору). Через вітер, суху погоду та повну відсутність води в колодязях за 15 хвилин зайнявся весь хутір. Загинуло 2 дітей віком 3-4 роки, згоріло 62 двори (переважно постраждали бідняки). Причиною пожежі було необережне поводження дітей із вогнем. За тиждень до цього в містечку згоріло 20 дворів. Також Нова Басань горіла «майже щодня» в 1906 році (переважно через підпали)[7].

У 1918-1920-х на Новобасанщині та навколо неї діяв загін Демида Ромашки — «самостійника до самих кісток», як писали тодішні газети. З цього краю совєтам не вдавалося вирвати для себе жодної зернини. Тоді вони заслали до оборонців свого агента Степана Шуплика, який підступно знищив героя.[8].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. У селі зареєстровані факти людожерства через голодний психоз. Неповний список мешканців Нової Басані — жертв комуністичного терору голодом — міститься в Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні.

У 1922 році в сільському клубі організовано хор ім. М.Леонтовича.

У 1930 створено перший колгосп «Шляхом бідноти», МТС (1931), маслозавод (1935).

У 1939 було 7466 мешканців, середня школа (1935), індустріальний технікум (1926), Будинок культури (1935).

Під час німецької окупації (15.ІХ.1941—21.IX.1943) діяло антиокупаційне підпілля.

У перші місяці німецько-радянської війни близько 4 тис. мешканців Бобровиці та Нової Басані влилося до лав Червоної Армії. Населення брало участь у будівництві оборонних споруд. У Новій Басані був сформований винищувальний батальйон в кількості 102 бійців.

З наближенням фронту почалась евакуація в східні райони країни матеріальних цінностей, обладнання заводів, сільськогосподарської техніки. В Новій Басані перед окупацією компартійна верхівка зникла, завчасно відправивши в евакуацію свої сім'ї.

15 вересня 1941 р. частини німецької армії окупували Бобровицький та Новобасанський райони. З перших днів окупації нацисти почали грабувати місцеве населення, забираючи для потреб німецької армії худобу, хліб, одяг. З тими, хто ризикував приховувати продукти харчування або виказував непокору представникам влади іншим чином, розбирались за законом військового часу. Для цього в кожному великому селі були утворені поліцейські дільниці. У районних центрах функціонували відділи гестапо, де за період панування «нової влади» було знищено 418 чол. у концентраційному таборі, який розміщувався в Новій Басані, також проводились масові розстріли військовополонених та місцевих жителів, що були визнані порушниками порядку.

Частина мешканців районів, які були здатні тримати зброю в руках, билися з окупантами в партизанському загоні ім.М.О.Щорса та партизанському з'єднанні «За Батьківщину». На початку 1943 р. партизанами був здійснений напад на ворожу комендатуру в Бобровиці, де їм вдалося захопити 112 коней, що підлягали вивезенню до Німеччини. Ці коні стали основою для створення кавалерійського ескадрону. В квітні того ж року партизани підірвали міст на шляху Бобровиця-Козелець.

У боротьбі з ворогом на території Бобровицького та Новобасанського районів загинуло 58 партизанів. Були закатовані 15 підпільників Нової Басані. Їх імена увічнені в 1-му томі Книги Пам'яті Чернігівської області. Постраждало і населення районів. 17 грудня 1942 р. були розстріляні та спалені у власних будинках 267 мешканців села Мочалища. 18 грудня та ж доля спіткала село Рокитне, де були розстріляно близько 100 чол., спалено живими 94 чол., а 116 чол. заарештовано та вивезено в невідомому напрямку. Ця акція була першою у цілій серії каральних операцій, проведених в районі загонами СС за підтримки місцевої поліції.

25 грудня 1942 з метою виявлення підпільників та неблагонадійних в Новій Басані була проведена облава, у ході якої заарештовано 280 чоловіків та 84 жінки, головним чином 16-18-річного віку. 27 грудня всі вони були розстріляні, а деякі лише поранені та поховані живими у братській могилі на околиці села. Нині на братській могилі, де поховано понад 500 мирних жителів Нової Басані, що за період окупації стали жертвами нацистів, встановлено пам'ятник. Скорботна постать жінки з вінком нагадує нащадкам про події минулих літ.

З 1972 року — колгоспи ім. В. І. Леніна і «Дружба» (спеціалізація — м'ясомолочне тваринництво), цегельний з-д, відділення зв'язку, АТС, будинок побуту, середня і дві 8-річні школи, відділення музичної школи, ясла-садок і три дитсадки, Будинок культури на 250 місць і клуб колгоспу ім. Леніна на 150 місць, три бібліотеки (35 тис. од. зб.).

У різні роки видавалися газети «За більшовицькі колгоспи», «За трудові подвиги», «Комуністичний шлях».

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]: