Битинський Микола Аверкійович

Народився Микола Битинський 24 листопада (за ст. ст.) 1893 року в містечку Літині на Поділлі, в родині Оверка Битинського, де було ще двоє дітей. Згодом родина переїхала до Кам'янця-Подільського; там губернський секретар О. Битинський працював у поштовому відомстві. У Кам'янці Микола пішов до школи. М. Битинський писав:

По початковій науці вчився в 4-х класовій міській школі (міське училище), потім закінчив 2-х річні педагогічні курси, отримав звання народного вчителя і коротко вчителював у с. Карбівка Гайсинського повіту. По тому закінчив 4-х класну Художньо-Промислову школу по класу малювання[1].

У промисловій школі Микола Битинський навчався з 1908 по 1912 роки. Учнем він був досить непоганим (крім співів), найкращі успіхи мав у малюванні, кресленні та каліграфії.

З початком першої світової війни М. Битинського мобілізували до російського війська, родина без батька, який на той час вже помер, переїхала до родичів на Чернігівщину, якомога далі від воєнних дій. Юнака направили служити рядовим 27-го запасного піхотного полку, 1 січня 1915 року переводять до 9-го Фінляндського полку, звідки 22 грудня того ж року посилають до 2-ї Оренбурзької школи прапорщиків, по закінченні якої він уже прапорщиком продовжує службу у 17-ій інженерній роті 66-го Бутирського полку під Двінськом, де у серпні 1917 року призначається начальником саперної команди. Демобілізувався з російського війська у листопаді 1917 року. За участь у бойових діях нагороджений орденом Святої Анни IV ступеню.[2]

До березня 1919 року М. Битинський мешкав у Кам'янці-Подільському, учителював у с. Демшин неподалік Кам'янця-Подільського і перебував на військовому обліку у гайсинського повітового «військового начальника».

І лише у березні 1919 року мобілізований до Армії УНР і призначений поручником 1-ї сотні інженерного куреня 2-го інженерного корпусу у Вінниці, але одразу направлений на місячні військово-вчительські курси, що готували інструкторів культурної і національної освіти. Влітку повертається до військової служби на посаду командира сотні 1-го рекрутового полку. В час боїв під Проскуровим у листопаді 1919 року потрапив у полон до денікінців, звідки згодом втік, але був інтернований поляками та направлений у табір в Ланьцуті.

Починаючи з березня 1920 року він служив у 6-ій стрілецькій дивізії (командир генерал Марко Безручко) як командир саперної сотні, у жовтні 1920 року підвищений до чину поручника зі старшинством з 10 травня 1917 року, тобто з часу демобілізації з російського війська. Пізніше, з його слів:

в складі своєї дивізії брав участь в боях при поході на Київ і при відступі з нього. При тому брав чинну участь і в історичній обороні Замостя побудовою з технічним куренем сильних польових укріплень навколо міста, що дало можливість дивізії витримати тридобову тяжку облогу і масові штурми більшовицької кінноти Буденного

.[3]

З кінця 1920 року М. Битинський перебував у таборах інтернованих вояків Армії УНР, спочатку в Александруві-Куявському, а по тому у Щипйорно біля Каліша. Тут він служив начальником культурно-освітнього відділу штабу дивізії (начальник — генерал Всеволод Змієнко) і табору, де 1921 року його підвищено до рангу сотника зі старшинством з 10 листопада 1918 року.

У таборах М. Битинський перебував до 1923 року, після їх ліквідації він перебрався до Праги, де на спеціальних матуральних курсах, організованих українським громадським комітетом, пройшов підготовку й у жовтні 1924 року, склавши іспити, отримав Свідоцтво зрілості матуральних курсів під числом 22, тобто атестат за середню школу. Того ж року був зарахований до Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі на підвідділ історії й суспільних наук історико-літературного відділу.

1939 року учителював в Українській державній гімназії в с. Білки на Закарпатті, де вступив до лав Карпатської Січі. Певний час перебував на службі в Управі Музею визвольної боротьби України в Празі, а у 1942-1945 роках — на примусовій праці в Німеччині.

Микола Битинський, як колишній військовик Армії УНР і учасник збройної боротьби на Закарпатті, був залучений до військової служби в штабі командувача УНА, отримавши чергове військове звання майора. У його службовому посвідченні читаємо:

Цим стверджується, що майор Микола Битинський, народжений 24 ХІІ 1893 року, дійсно є старшим старшиною штабу Української Національної Армії. Це посвідчення одночасно служить перепусткою на вступ майора Битинського до приміщень штабу Армії.[4]

Протягом 1945-1950 років учителював в українських освітніх закладах у таборах для переміщених осіб, займався політичною, громадською, культурно-освітньою роботою. Активний діяч Української родовідної установи.

1951 року емігрував до Канади, де одинадцять років працював викладачем на п'ятирічних курсах українознавства імені Григорія Сковороди в Торонто (1950–1961), викладачем історії України та українського мистецтва на Курсах українознавства ім. І. Котляревського в м. Торонто. Автор підручників «Архітектура», «Українське малярство», поетичної збірки «В громі і бурі». Активний діяч Українського генеалогічного і геральдичного товариства.

24 грудня 1972 року Микола Битинський помер. Поховали його в Торонто на цвинтарі на Сен-Клері англ. Cemetery on St. Clair Секція 40, ділянка 17.[5]