Буквар

Термін буквар (за зразком лат. abecedarium)[4] ввів у староукраїнську мову Мелетій Смотрицький на початку XVII ст. До цього часу в Україні мала поширення назва церк.-слов. азбꙋка (за найменуванням перших двох літер абетки). У XVI–XVIII ст. часто виходили букварі під назвою «граматика» (звідси українська народна назва — граматка).[5]

Лаврентій Зизаній. «Наука ку читаню и розумѣню писма словенскаго…» 1596 р.

Найдавніші друковані українські букварі — «Буквар» Івана Федоровича (Львів, 1574; Острог, 1578; назва умовна, бо стародрук не має заголовка) та Лаврентія Зизанія — «Наука ку читаню и розумѣню писма словенскаго…» (Вільно, 1596). Вони базувалися на матеріалі церковнослов'янської («словенороської») мови української редакції[4]. До книжки Лаврентія Зизанія було додано церковнослов'янсько-український словник «Лексис…», який містив 1061 слово.[6][7]

У старожитніх букварях часом давалися відомості з граматики, просодії, т. з. повсякденні молитви.[4]

Іван Федоров у своїх букварях друкував азбучну молитву, сентенції з Біблії на теми виховання. В острозькому (грецько-словенороському) букварі він уперше опублікував твір чорноризця Храбра «О письменехъ» під заголовком «Сказаніє, како состави с[вя]тыи Кирилъ Философъ азъбуку по языку словеньску и книги преведе[т] греческихъ на словеньскіи языкъ». У ньому ж подано грецький алфавіт, а також щоденні молитви грецькою та церковнослов'янською («словенороською») мовами.[4]

Словенороські букварі друкувалися в Україні протягом 17—18 ст. У «Букварі языка словенского» (Тирнава, 1699), випущеному для закарпатців, щоденні молитви подано церковнослов'янською та грецькою мовами в кириличній транскрипції. Тут уміщено деякі твори церковної поезії, елементи катехизису.[4]

«Граматка», 1857 рік

Букварі на матеріалі живої української мови укладаються з 19 ст. Серед відомих — «Букварь южнорусскій» Тараса Шевченка (СПб., 1861), «Українська абетка» Миколи Гатцука (М., 1861), «Граматка» Пантелеймона Куліша (СПб., 1857, 1861). Складений Олександром Потебнею у 1864–1865 український буквар для недільних шкіл тривалий час залишався у рукописі.[4]

У 2-й пол. ХІХ ст. українські букварі друкувалися тільки на західноукраїнських землях. На Наддніпрянщині вони знову виходять лише у 20 ст.[4]:

• «Граматка» Спиридона Черкасенка (Полтава, 1907),
• «Українська граматка до науки читання й писання» Бориса Грінченка (К., 1907),
• букварі Л. Деполович, Н. Гов'ядовської, Б. Саженюка і М. Саженюк, Н. Скрипченко, М. Вашуленка, Д. Чередниченка та ін.

Виняток — «Граматка, або перша читанка задля початку вченья» О. Кониського (К., 1883).

«Граматка» П. Куліша, «Українська абетка» М. Гатцука та «Домашня наука» К. Шейковського (1860) будувалися за традиційним на той час буквоскладальним методом, розрахованим на заучування великої кількості складів.

Створений Тарасом Шевченком «Букварь южнорусскій» був надрукований на зв'язних текстах, що опрацьовувалися після вивчення абетки та читання мікротекстів, де слова поділялися на склади з позначенням наголосу. В дібраних для читання текстах використовувалися прислів'я та приказки, часто соціально спрямовані.

1899 «Киевская старина» надрукувала буквар Олександра Потебні як додаток до журналу без права розповсюджувати окремими відбитками. Пізніше цей буквар, підготовлений С. Русовою, виходив у світ кілька разів.

1917 перевидавали «Українську граматку…» Бориса Грінченка. Тут спочатку учням пропонувалися «малюнки для розмови» та графічні вправи «для перемальовування», підготовчі вправи з письма. Далі йшли тексти для читання, більшість яких була побудована на фольклорній основі.

Аналогом букваря Бориса Грінченка був «Український буквар», складений А. Савчуком і виданий 1918 в Західній Україні. Завершальна частина підручника — «Читанка» — складалася з віршів Тараса Шевченка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, Бориса Грінченка та перекладів оповідань для дітей К. Ушинського і Л. Толстого.

Для запровадження звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти, розробленого К. Ушинським, велике значення мали українські підручники Т. Лубенця (псевд. Т. Норець). Його «Граматика з малюнками» (український буквар), що витримала багато видань, була побудована на зразках живої української мови, близьких і доступних для дітей. У підручнику широко представлено усну народну творчість — вірші, дитячі пісні, народні ігри, прислів'я і приказки тощо.

Сергій Конончук. Ілюстрація до «Азбуки». Літера «В». 1929. Туш, гуаш

Після 1917 в Україні тривалий час не було стабільних підручників. У центральних та окремих місцевих видавництвах виходили букварі з різними назвами[4]:

• «Сонечко» Сергія Титаренка (1918),
• «Граматка» Г. Неводовського (1918),
• «Ясне сонечко» П. Ковалевського (1919),
• «Веселка» Я. Чепіги (1920),
• «Азбука в малюнках» Л. Кротевич (1920; посібник для домашнього навчання грамоти).

У 20-х рр., у період функціонування комплексних програм, в Україні створювалися букварі, які навчали грамоти запозиченим з американської школи методом цілих слів. Серед них — «Первоцвіт» О. Сковороди (1925), «Читаймо!» Е. Мухіної (1926), «Буквар» Я. Чепіги (1933). Букварі Л. Деполович, Н. Гов'ядовської, Б. Саженюка та М. Саженюк, за якими навчалися у 30-70-х рр., повернули у школу звуковий аналітично-синтетичний метод.

Над цими «Букварями» та «Азбуками» також працювали й художники-ілюстратори, зокрема 1929 року київський художник Сергій Конончук створив ілюстрацію до «Азбуки» (літера «В»).

Гов'ядовська Надія Олександрівна домоглась видання й використання свого букваря з 1955 по 1971 роки.

Після нього використовували буквар авторів: Саженюк Б. С. і Саженюк М. Т.

1978, у зв'язку з переходом на навчання дітей у школі з шестирічного віку, видано перший буквар для шестиліток (автори М. Вашуленко, Н. Скрипченко). За ним потім стали навчатися і семирічні першокласники (шестилітки опановують грамоту протягом року, а семилітки — за три місяці).

Особливість сучасного букваря полягає у тому, що за ним школярі не тільки опановують грамоту, а й одержують перше комплексне уявлення про рідну мову як засіб спілкування.

З 2005 року в Україні діти навчаються за двома букварями: видавництв «Генеза» (автор Прищепа К. С.) та «Освіта^{[недоступне посилання з червня 2019]}» (автори Вашуленко М. С., Скрипченко Н. Ф.)

• 
  Сторінка абетки, надрукованої Іваном Федоровим у Львові 1574 року.
• 
  Німецький буквар з малюнками 1830 року.
• 
  Буквар, надрукований у Франції 1861 року.

• Підручники української мови
• Свято Букварика

• Вашуленко М. С., Німчук В. В. Буквар // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• М. С. Вашуленко, В. В. Німчук. Буквар // Українська мова. Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана. 2000
• Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. К., 1985.
• Буквар Івана Федоровича
• Букварь южнорусскій Тараса Шевченка
• Українські абетки на сайті «Весела абетка»