Кониський Олександр Якович

Олекса́ндр Я́кович Кони́ський (6 (18) серпня 1836(18360818), Переходівка — 29 листопада (12 грудня) 1900, Київ) — український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму. Літературні псевдоніми О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші. (всього близько 150). Професійний адвокат, педагог, журналіст. Автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Т. Г. Шевченка.

Олександр Якович Кониський
Псевдо О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Переходовець, Бабуся Катерина та інші
Народився 6 (18) серпня 1836(1836-08-18)
Переходівка, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 29 листопада (12 грудня) 1900(1900-12-12) (64 роки)
Київ, Київська губернія, Російська імперія
Поховання Байкове кладовище
Країна Російська імперія Російська імперія
Національність українець
Діяльність письменник, перекладач
Мова творів українська
Напрямок перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч
Magnum opus Молитва за Україну
 Кониський Олександр Якович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Народився 6 (18 серпня) 1836 року в селі Переходівка (тепер Ніжинського району Чернігівської області). Походив із стародавнього чернігівського роду, який нараховував понад 400 років. Його дитинство пройшло в місті Ніжині, про яке він згадував у своїх спогадах так:

«Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками».

Друкуватися почав у 1858 році у «Черниговском Листке». Вів велику і різноманітну громадську роботу. У Полтаві, де він служив, організував недільні школи, писав для них підручники. У пресі опублікував низку статей на церковні теми. Брав участь у роботі київської Громади, організовував недільні школи. Як член київської міської ради домагався запровадження у школах української мови. Для недільних шкіл Кониський видав популярні книжки й підручники («Українські прописи» (1862), «Арифметика, або щотниця» (1863), «Граматка або перша читанка задля початку вченья» 1882).

Налагоджував зв'язки з українськими діячами у Галичині. Обвинувачений у поширенні «малоросійської пропаганди», він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди. Його роман «Не даруй золотом і не бий молотом» у 1871 році під час чергового обшуку конфіскувала і знищила поліція.

Із 1865 жив за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими діячами Галичини.

Меморіальна дошка у Боярці

1872, після зняття поліційного нагляду, повернувся до Києва. Там працює у газеті «Київський Телеграф».

Олександр Кониський в останні роки життя

У другій половині 1890-х допомагав Володимиру Антоновичу заснувати всеукраїнську політичну організацію, що мала об'єднати всі кола національно свідомих українців усієї Російської імперії. 1897 відбувся установчий з'їзд цієї організації, до якої 1901 приєдналася і київська «Громада». Сама організація проіснувала до її перетворення 1904 на «Українську демократичну партію».[1]

Для потреб Всеукраїнської спільної організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.

Кониський був одним із фундаторів Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатором перетворення його у Наукове товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності).

Могила Олександра Кониського

Помер у Києві 29 листопада (12 грудня) 1900 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість

Літературну діяльність почав 1858. У поезіях, повістях, драмах, оповіданнях відстоював українську національну ідею, проголошував теорію малих діл. Автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорони Т. Шевченка», інші, які, втім, стримано оцінюються критиками. В оповіданнях Кониський порушує проблему соціального й національного гноблення України в складі Російської імперії («Півнів празник», «Млин», «Спокуслива нива»), народного побуту («Хвора душа», «Старці», «За кригою»). В повістях «Семен Жук і його родичі» та «Юрій Ґоровенко» подав образи українських національних інтелігентів, просвітян-культурників.

Кониський — автор першої ґрунтовної біографії поета Шевченка (у 2 томах), яка не втратила свого значення і нині: «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (тт. I—II, Львів, 1898—1901). Цю працю високо оцінили І. Франко, А. Кримський. Створення гімну «Молитва за Україну», покладеного на музику Миколою Лисенком, також припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т. Шевченка.

Від кінця 1920-х років твори Кониського в СРСР знаходились під забороною (за винятком кількох поезій), а радянське літературознавство відносило його до «націоналістів». Певна «реабілітація» Кониського відбулася у 80-их роках ХХ ст., а в Києві 1990 перевидано його монографію «Тарас Шевченко-Грушівський».

Вшанування пам'яті
  • Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. Вернадського.
  • У Боярці 25 липня 2021 року відкрито пам'ятну дошку.[2]

Примітки
  1. В свою чергу Українська демократична партія в 1905 об'єднавшись із Українською радикальною партією, утворила Українську демократично-радикальну партію
  2. КИЇВЩИНА. Митрополит Олександр взяв участь у відкритті пам’ятної дошки авторові слів духовного гімну України Олександру Кониському. Переяславсько-Вишневська єпархія Православної Церкви України (uk-ua). Процитовано 25 липня 2021.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.