Бурлак (робітник)

Бурла́к (рос. бурла́к), також галівни́к[1][2] — найманий робітник у Росії XVI — початку XX століть, що в складі артілі тягнув линвою (бичовою) річкове судно вгору проти течії.

І. Ю. Рєпін. «Бурлаки на Волзі», 1870—1873.

Назва
Ф. Вигживальський, Бурлаки, 1925 р.

Походження слова бурлак остаточно не з'ясоване, припускається зв'язок з рос. *бурло, укр. бурлій, бурла («крикун, галаслива людина»), рос. бурлан («крикун», «забіяка», «холостяк»), укр. бурло («лайка», «нарікання»), що походять від звуконаслідувального прасл. *bur-. У цьому разі можливий такий семантичний розвиток: «крикун, галаслива людина» → «забіяка», «холостяк» → «бродяга», «заробітчанин», «бурлак». Менш ймовірна версія тюркського походження: від гіпотетичного заст. тат. *бурлак, *бургалак («той, що крутить линву чи вірьовку»), яке виводиться з тюрк. *bur- («крутити, вертіти»). Сумнівна також гіпотеза запозичення з германських мов: гіпотетичне *burjag (що змінило суфікс під впливом тюркських мов) зводиться до дав.-ісл. *būringar, *buri (прізвисько карлика) чи давн.в-нім. giburian («відбуватися», «бути належним»), in bor(e) («уверх, вгору»), і далі до пра-і.є. *bher-; або виведення від сер.-н.-нім. bûrlach («селянство»), bûrschap («селянська община», «цивільне право»). Слово бурлак було запозичене в східних слов'ян і деякими іншими мовами: рум. burlác, лит. burlōkas, латис. burlāks, фін. purlakka, азерб. і тат. бурлак[3].

У «Словнику Брокгауза і Єфрона» зазначається, що «бурлаками» називали всіх селян-заробітчан, але найчастіше саме тих, хто працював на річкових суднах[4]. У Словнику Даля наводяться такі значення слова «бурлак, бурлака»: «крестьянин, идущий в чужбину на заработки, особ. на речные суда», «неженатый, холостой, одинокий», «бездомок, шатун, побродяга», «буйный, своевольный, грубый, дикий»[5]. У «Словарі української мови» Б. Д. Грінченка «бурлак» наводиться як варіант слова «бурлака» і тлумачиться як «бобиль, бездомна людина, робітник удалині від батьківщини» чи «парубок, неодружений»[6].

На українських територіях XIX — початку XX століть робітників, які тягали судна линвою, називали «галівниками»[1]. Це слово пов'язане з дієсловом галювати («тягнути судно проти води людьми чи кіньми»)[7], яке через пол. halować, holować сходить до нім. holen («приносити», «привозити», «приводити»)[3].

Історія

У Московській державі бурлаки з'явилися наприкінці XVI — початку XVII століть. Основну масу бурлаків становили кріпаки-втікачі та кріпаки, відпущені поміщиками на заробітки («під оброк»). Широке використання бурлацької тяги було зумовлене зростанням обсягів річкового транспорту при недосконалості технічних засобів.

Головними районами бурлацтва були Волзький і Дніпровський водні шляхи, всеросійською «столицею» бурлаків був Рибінськ на Волзі. Серед бурлаків розрізнялися корінні, які були взяті на весь шлях із завдатком, і додаткові, найняті тимчасово, без строку і без завдатків[4]. У XVIII—XIX століттях основним типом судна, на якому використовувалася бурлацька тяга, була розшива. Бурлаки зазвичай об'єднувалися в артілі, з чітким розподілом обов'язків. Типовими спеціалізаціями були такі: старший водолив (відповідав за підмочку товару й виконував обов'язки тесляра), лоцман, шишка (був передовим у лямці), двоє косних (при плаванні на судні були зобов'язані лазити на щоглу, а при тязі — розпутувати линву і відчіпляти її від перешкод)[4]. Линва чи бичова́[8] (рос. бечева) мала довжину близько 100 сажнів (210 м) і товщину 3 дюйми (7,5 см). Бичова кріпилася до розшиви таким чином, щоб кут між її напрямком і діаметральною площиною судна був якомога меншим (гострим), оскільки в такому разі докладане фізичне зусилля використовувалося найбільш повно. Оскільки маса товстої бичови була значною, для полегшення роботи з нею точка її кріплення була розташована на щоглі, якомога вище. На вільному її кінці кріпилися бурлацькі лямки — шкіряні петлі з ременя довжиною 1 сажень (бл. 210 см) і шириною 4 вершки (бл. 18 см)[9].

Т. Сіньйоріні Бичова (L'alzaia), 1864 р.

Довжина бичови мала бути достатньою, щоб вести судно по фарватеру. Бурлаки йшли по спеціальній тропі вздовж берега — бечівнику. Він являв собою рівну дорогу й прокладався за можливості низьким берегом. На дуже високому берегу бичова починала «трубити»: оскільки точка її кріплення опинялася нижче людей, що її тягнули, їхня робота обтяжувалася вагою й самої бичови.

Розвиток пароплавства призводив до поступового занепаду бурлацтва, але воно продовжувало використовуватися й на початку XX століття. У СРСР бурлацька тяга була заборонена в 1929 році постановою НКШС, у підпорядкуванні якого до 1931 року перебував річковий транспорт.

Ф. А. Бріджмен Ручне буксирування на Нілі, 1875

У культурі

Галерея

Примітки
  1. Галівник // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Галівник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  4. Бурлак // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  5. Бурлака // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  6. Бурлак // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Галювати // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Бичова // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. С. А. Волохов. Тяжело ли было бурлакам?

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.