Буша

У 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення коронної армії гетьмана Станіслава Жолкевського (1547—1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі фортеці, наприклад, Бершадь).Станіслав Жолкевський від імені Польщі відрікся від прав на Молдавію і Валахію на користь Туреччини і погодився на знищення оборонних замків в Рашкові та Бершаді, а також віддав османам Хотин. Проти вчинку Жолкевського виступила подільська шляхта.

Вдруге і востаннє Станіслав Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.

Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-ий польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.

18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська Станіслава «Ревери» Потоцького і Стефана Чарнецького і взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків.

«…саме місто на той час мало дві частини - фортецю на високій скелі та оточене валом й стінами городище, яке звалося Пригородком. Була й третя частина, де жили ремісники, сім'ї козаків та • спиш. Ця частина тягнулася ярком аж до сусіднього села Яруги, що за три кілометри над Дністром. (…) Буша восени 1654 року нараховувала 16000 населення. (…) І тільки одних церков в Буші височило сім. Безумовно, то був значний оборонний центр усього Подністров'я. Саме тому поляки в першу чергу дивилися на Бушу. Дуже турбувала їх ця небезпечна фортеця…»

Жінка Зависного, коли її чоловіка вбили, завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом з ними. Ці події мали місце ввечері. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.

Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші»[3].

В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (…) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки…..Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців і в наш час тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…».

Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.

1672 Буша належала Станіславу Конєцпольському.

1723 Буша переходить як посаг від Конєцпольського до Станіслава Любомирського.

1756 Казимир Качковський будує в Буші церкву Св. Михайла.

1775 Буша належала київському воєводі Станіславу Любомирському. Було тільки 100 осель.

1782 новий власник Каєтан Качковський отримав привілей на проведення в містечку ярмарків по понеділках після шести свят.

1832 Бушу купив Карл Ожеховський.[4]

1858 — 894 мешканці. Буша належала також Ожеховським. На момент написання статті про Бушу в «Географічному словнику Короліівства Польського» дідичем був Юліуш Ожеховський.

Козацькі могили

Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII—XIX століть. На багатьох хрестах викарбувані старовинними літерами дати поховання, імена та прізвища, на інших написи давно стерлися. Є тут латинські прямі хрести, є хрести «мальтійські», а деякі з них виглядають дуже незвично: високий рівнобедрений трикутник з круглим навершником — «головою» і поперечними раменами — «рукою». Зустрічаються також могили з круглими хрестами, вставленими в основу монумента.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Буша (заповідник)

В селі розташований історико-культурний заповідник «Буша», що має статус державного.[8]

• 4 пам'ятки археології від ІІІ тис. до н. е. до ХІІ ст. н. е.,
• залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.
• міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби)
• дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом
• цвинтар XVIII—XIX ст.

Гайдамацький яр

На північ від села розташований регіональний ландшафтний парк Мурафа, до складу якого входить геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький яр»