Бігунь
Бігу́нь — село в Україні, в Словечанській сільській територіальній громаді Коростенського району Житомирської області. Населення становить 1614 осіб.
село Бігунь | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Житомирська область |
Район/міськрада | Коростенський район |
Громада | Словечанська сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA18060210030093275 |
Облікова картка | с. Бігунь с. Бігунь (до 2018 р.) |
Основні дані | |
Засноване | 1695 |
Населення | 1614 |
Площа | 5,482 км² |
Густота населення | 294,42 осіб/км² |
Поштовий індекс | 11124 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 51°24′07″ пн. ш. 28°16′58″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
231 м |
Найближча залізнична станція | Велідники |
Відстань до залізничної станції |
23 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | вул. Поліська, 9, с. Словечне, Коростенський район, Житомирська область, 11122 |
Карта | |
Бігунь | |
Бігунь | |
Мапа | |
Географія
Село розташоване на Словечансько-Овруцькому кряжі. На північному заході від села бере початок річка Зимуха. У межах села бере початок річка Бігунь.
Лежить на автодорозі Овруч — Кованка. Відстань до Овруча — 38 км, до найближчої залізничної станції, Велідники — 23 км[1].
Населення
У 1885 році кількість мешканців села — 900, дворів — 98[2].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1471 особи (745 чоловічої статі та 726 — жіночої), з яких 1425 — православної віри[3], у 1900 році — 1 410 мешканців, 208 дворів[4], у 1906 році — 1 597 осіб, дворів — 240[5], у 1923 році чисельність населення становила 2 645 осіб, кількість дворів — 383[6].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 2 090 осіб, дворів — 501[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 821 особу, станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 1 614 осіб[7].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 99,38 % |
білоруська | 0,31 % |
російська | 0,31 % |
Історія
Поселення на території села існувало з давніх часів, документальна згадка про нього вперше трапляється у 1545 році в люстрації Овруцького замку, де зазначено, що село, поруч із сусідніми Тхорином, Листвином та Можарами входило до Каменицької волості, яка належала капітулу Віленського костьолу[9][10].
У 1581 році належало Віленській капітулі, в 1848 році — власність Черняховських[4].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Словечанської волості Овруцького повіту Волинської губернії[2].
В кінці 19 століття — село в Словечанській волості Овруцького повіту, біля витоків Бігунки, притоки Уборті, за 36 верст від Овруча та 6 верст від містечка Словечне, входило до словечанської православної парафії; власність Владислава Зуленського[4].
У 1906 році — сільце Словечанської волості (3-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 36 верст, до волосного центру, міст. Словечне, 5 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Овручі[5].
У 1923 році включене до складу новоствореної Бігунської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Словечанського району Коростенської округи; адміністративний центр ради[11]. Розміщувалося за 5 верст від районного центру, міст. Словечне[6].
На фронтах Другої світової війни воювали 700 жителів села, з них 500 чоловік загинуло, 599 — нагороджені орденами й медалями. У 1965 році на їх честь було споруджено пам'ятник[1].
17 грудня 1942 року німецький каральний загін вдерся в с. Бігунь, і, звинувачуючи людей у допомозі партизанам, почали зганяти людей до церкви. 12 чоловік, які втікали до лісу, були розстріляні. Односельчани-німці Емілія Кичка та Шульц, що володіли німецькою мовою, зуміли зупинити розправу. Декілька чоловік розстріляли, решту погнали в с. Можари. Село спалили, згоріли всі 496 дворів, де, ще в травні 1941, проживало 2503 людини[12].
Після спалення села, бігунці, в основному, переховувались в лісових масивах на північ від села, створюючи своєрідні табори. Не рідко були випадки масового знищення таких таборів каральними експедиціями окупантів. Так було схоплено у лісі чимало бігунців і загнано в сарай у с. Побичі, де, разом із мешканцями інших сіл, їх було спалено[13].
За радянської влади в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, котрий мав у користуванні 2510 га земель, з них 1 182 га ріллі; спеціалізувався на виробництві м'яса та вирощуванні зернових і технічних культур. В селі була середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт та відділення зв'язку[1].
30 грудня 1962 року, внаслідок ліквідації Словечанського району, село, в складі сільської ради, увійшло до Овруцького району Житомирської області[11].
18 січня 2018 року село включене до складу Словечанської сільської територіальної громади Овруцького району Житомирської області[14]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Коростенського району Житомирської області[15].
Відомі люди
- Стельникович Віталій Віталійович (1986—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки
- Історія міст і сіл Української РСР. Бігунь, Овруцький район, Житомирська область. http://ukrssr.com.ua/. Процитовано 10 січня 2022.
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-18)
- Biehun // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 136. (пол.)
- Список населених місць Волинської губернії. Житомир:Волинська губернська типографія.1906. http://history.org.ua/ (російська). с. 161. Процитовано 10 січня 2022.
- Матеріали з адміністративно-територіального поділу Волинської губернії 1923 року. http://history.org.ua/ (російська). Житомир. 1923. с. 114. Процитовано 10 січня 2022.
- Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 10 січня 2022.
- Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019.
- Литовська метрика. Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року / Підготував В. Кравченко; редкол: П. Сохань (відповідальний редактор), Г. Боряк, М. Крикун та ін. Наук. тов. ім. Шевченка в Америці, Наук. тов. ім. Шевченка в Україні, НАН України, Інститут укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Київ. 2005. с. 597.
- Ревізії українських замків 1545 року.
- Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки.. http://www.archive.zt.gov.ua/ (українська). Упор. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Житомир, видавництво «Волинь». 2007. с. 201. Процитовано 10 січня 2022.
- Горбачевський, О. І. (2017). Словечанський район Житомирської області в роки Другої світової війни (1939-1945) рр." (українська мова). м. Коростень, вул. Жовтнева, 52: МПП "Тріада С". с. 28–29 ст. ISBN 978-617-7374-053 Перевірте значення
|isbn=
(довідка). - Бондаренко, Сергій (2011). Крізь віки. Документально-історичні нариси адміністративних одиниць Овруччини (Українська). 11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Жовтнева, 52: Тріада С. с. 414. ISBN 966-96156-4-27 Перевірте значення
|isbn=
(довідка). - Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 10 січня 2022.
- Про утворення та ліквідацію районів. http://www.golos.com.ua/. Процитовано 10 січня 2022.