Білоруська народна демонологія

Білоруська міфологія як наука сьогодні перебуває в складному становищі. З одного боку, ученими вже доведено, що ряд міфологічних персонажів з'явилися переважно як результат кабінетних реконструкцій дослідників другої половини XIX ст., в першу чергу П. Шпилевського. До таких персонажів можуть бути віднесені Возила, Ваструха, Любмел, Бордзя, Кумяльган, Яркун, Гарцукі та ін. З іншого боку, продовжують виходити підручники та навчальні посібники, монографії та енциклопедичні видання, де ці досягнення науки залишилися «непоміченими», і вчені продовжують з ентузіазмом міркувати про те, чого не було.

У 1930-ті рр. польський етнограф К. Машиньскі вперше сформулював одну з головних методологічних проблем у вивченні народної демонології: це значна ступінь варіювання повір'їв про одному і тому ж персонажі в різних локальних зонах, що створює складності для розпізнавання окремого типу демона[2]. Кожен конкретний образ характеризуються певним місцевості особливим складом ознак і мотивів, з яких одні — провідні, а інші — периферійні: на одній території відомо всього кілька характерних рис, які притаманні конкретній образу, а на інший фіксується цілий спектр мотивів і ознак. Часто коло міфологічних характеристик залишається ніби колишнім, але ім'я демона змінилося, — а це вже ставить завдання визначити, той самий персонажний тип або вже інший образ.

Машиньскі стверджував, що, підсумовуючи все почуте про конкретного демона від народу в різних регіонах, етнограф відтворює його повний образ, який насправді може сильно відрізнятися від реально зафіксованих в одному селі уявлень про нього. В результаті нерідко дослідник втрачає ясність, що він має справу з варіантом того ж самого персонажного типу або з іншою категорією демонічних істот[3].

Наявність пізнавального ім'я не завжди є надійною основою для ідентифікації конкретного образу. Таки чином, ім'я може бути визнана досить суттєвою, але не абсолютною (і не єдиною) ознакою у процедурі ідентифікації демонічного образу[4].

Давно помічено, що кожен образ «нижчої» міфології складається з блоку певних мотивів (властивостей), але кожен мотив окремо ніколи не є приналежністю одного єдиного персонажа, а включається в набір ознак то одного, то іншого способу. Машиньскі зазначає, що демонологічні мотиви мігрують, існуючи як би незалежно від назв конкретних персонажів[5]. Це ставить цілий ряд питань про характер співвідношення слова і поняття у демонологічної системі[6].

Таким чином, єдиним надійним способом ідентифікації можна визнати визначення демонологічного персонажу як сукупності ознак (функцій, мотивів), які складають ядро ідентифікуючого мінімуму характеристик і на основі якого можна відрізнити один персонажній тип від іншого.

Від вирішення проблеми ідентифікації залежить і розробка принципів класифікації демонологічних персонажів, яка на сьогоднішній день залишається найменш розробленою. Жодна із запропонованих до теперішнього часу класифікацій не може бути поки визнана цілком задовільною[6].

Виходячи з цього, персонажа можна класифікувати по різному:

• за місцем проживання;
• щодо основної функції[7];
• за ступенем міфологічності образу (К. Машиньскі);
• за ступенем ірреальності демонологічного персонажа (В. А. Черепанова);
• за демонологічної персоніфікації — як соціальне явище (Л. Пелка).

Але це систематизація нечистої сили працює недостатньо ефективно, так як через амбівалентність персонажів інформація про них може виявитися в різних рубриках та розділах книги, що створює значні труднощі при описі, аналізі та пошуку даних[8].

Невдачі з класифікацією пов'язані із загальними проблемами вивчення народної демонології — покладена в основу класифікаційної системи одна прикмета (навіть сама головна) не може служити достатнім критерієм для виділення стійкого і неповторного персонажного типу. Необхідно враховувати всі найбільш характерні ознаки, інакше один і той же персонаж неминуче буде потрапляти в різні рубрики[9].

Нижча міфологія включає як самостійні парадигми не тільки демонів, що традиційно виділяються, але і персонажів з менш вираженим міфологічним статусом, тобто духів, які не наділені конкретним ім'ям і які не мають яскраво виражених індивідуальних характеристик. Облік таких «периферійних» персонажів у загальному складі демонології виявляється дуже істотним для системи вірувань у цілому.

Крім того, необхідно враховувати і окремі демонологічні ознаки персонажів інших рівнів[10].

Для будь-якого персонажа відомості про його походження виявляються дуже важливими[11]. Частина добре відомих мотивів походження персонажів зазвичай враховується у дослідженнях з народної демонології, але на думку фахівців (Е. В. Померанцева, Н. В. Толстой, М. Власова, В. С. Кузнєцова), вони сходять до відносно пізніх апокрифічних сказань[12]. Серед них відомі у фольклорі перекази про походження демонічної раті від повалених Богом з небес ангелів[11]; або походять з «потаємний дітей» Адама, яких він сховав від очей Всевишнього; або сам чорт створив для себе нечистих духів-посібників, розбризкуючи краплі води або висікаючи з каменів іскри[11].

Головною ознакою демонів, згідно з народними уявленнями, є їх буденне (а не божественне) походження і виразно помітний зв'язок зі світом померлих[12].

Сучасні дослідники згодні з міфологічним концептом Д. К. Зеленіна, який пояснює демонологізацію душ людей, що померли «не своєю» смертю. Він знаходить підтвердження в масовому матеріалі і роз'яснює походження деяких персонажів[13].

• Домовик
• Хлеўнік
• Овиннік (еўнік, асетнік)
• Гуменнік
• Пуннік
• Банник (лазеннік, банник)
• Кікімора (вешчыца)

• Лісовик (лісовик, льоші, лісовий дід)
• Водяний
• Русалка (русаўка, вадзяніца, казытка, купалка, галка)

• Ваўкалак (вовкулак, ваўкалека)
• Вупыр
• Відьма (чаклунка)
• Чорт (диявол, сатана, нечистий дух)
• Люцыпар (Анцыпар, Никифор)

• Лихоманка
• Холера
• Чума
• Нічниці