Білоруська автокефальна православна церква

Мінський митрополит Мельхиседек, перший предстоятель БАПЦ (до 1931 р.)

Історія формування Білоруської православної автокефалії починається з часів Великого князівства Литовського (ВКЛ), з періоду князювання Вітовта, який багато зробив для становлення Велико-Литовської православної митрополії.

Біблія Франциска Скорини стала третьою у Європі і з'явилась майже на сторіччя раніше, ніж Біблія Івана Федорова.

Так чи інакше, але історичним фактом залишається те, що Церковний собор, скликаний в Пінську у 1791 році, проголосив автокефалію православної церкви. Однак у результаті воєн білоруські землі були приєднані до Російської імперії, і автокефалія була ліквідована.

[[Церква^{[недоступне посилання]} Святого Духа (Мінськ)|Православна церква Святого Духа]] (Мінськ), де 23 липня 1922 р. була проголошена Мінська митрополія

У залежності від того, як мінялась влада, структури БАПЦ то відроджувались, то зникали. 23 липня 1922 року мінський єпископ Мельхіседек (Паєвський) скликав з'їзд єпархії, який оголосив у кафедральному соборі про створення незалежної від Московського патріархату Білоруського митрополії. Митрополитом обрано єпископа Мельхіседека, було висвячено трьох нових єпископів: Бобруйського Філарета — колишнього професора Мінської духовної семінарії, Мозирського Яна та Слуцького Миколу — колишнього настоятеля Слуцького собору.

9 серпня 1927 року бобруйський єпископ Філарет скликав з'їзд Білоруського православної церкви (БПЦ) за участю представників 333 парафій Бобруйської, Борисовської, Мозирської, Мінської, Слуцької єпархії та одного благочиння Оршанськой єпархії. Собор оголосив автокефалію і вибрав самостійне керівництво. Станом на 1 січня 1928 року 399 священиків БАПЦ несли службу в 344 парафіях.

Єпископ^{[недоступне посилання]} Бобруйський Філарет, 2 -й Предстоятель БАПЦ (у 1930-х роках)

У 1935 році розпочались репресій проти духовенства БАПЦ. До 1937 року більшовики практично повністю знищили БАПЦ, сфабрикувавши «справу» про контрреволюційну змову під назвою «Білоруська автокефальна церква», посадивши до тюрем та розстрілявши більшість активістів церкви на чолі з єпископом Філаретом. Так на 24 червня 1938 року продовжували діяти тільки 2 парафії, в Орші та Мозирі [3]. До 22 червня 1941 року в БРСР, через переслідування священиків, не залишилося легально відкритих церков[4]. Священики Антон Северин, Федір Альхимович, Григорій Медведєв, Микола Севрук, Іван Савицький, а також віруючі Дмитро Маєвський, Іван Свірського та скарбник БАПЦ Роман Сокур продовжували проводити служби підпільно [5].

3 жовтня 1941 року німецький Генеральний комісаріат Білорусі дозволив відновити Білоруський православну церкву за умови її автокефального управління. У 1942 році німецька влада змусили залишився єпископат провести ВсебІлоруський церковний собор. Незважаючи на те, що сталося в 1942 року засвоєння митрополією офіційного найменування «Свята Православна Автокефальна Білоруська Церква», що входили до її складу ієрархи відмовилися здійснити неканонічність проголошення повної церковної незалежності. Більш того, статут Білоруської митрополії припускав можливість засвоєння автокефального статусу тільки після отримання згоди з боку всіх Помісних Православних Церков.[6] У березні 1942 року Собор єпископів поділив Білоруський митрополію на 6 єпархій. 30 серпня-2 вересня відбувся Всебілоруське церковний собор з участю 3 єпископів, 65 священиків і 65 представників від віруючих, який негайно оголосив автокефалію БПЦ 128-мю голосами За, утрималось троє.

Розвиток наступальної операції Червоної армії спричинило евакуацію білоруського єпископату і декількох десятків кліриків на Захід. В умовах еміграції продовжилася діяльність Собору єпископів, Священного Синоду СПАБЦ і синодальної канцелярії, що по-тягло за собою виникнення Білоруської митрополії в діаспорі на чолі з митрополитом Пантелеймоном (Рожновського). Не відходячи від найменування «Свята Православна Автокефальна Білоруська Церква», що вимагало б проведення відповідних змін у Статуті, білоруські архиєреї вже з початку 1945 року стали позиціонувати подану ними релігійну організацію з вживанням неофіційного найменування — Білоруська митрополія.[6]

Митрополит^{[недоступне посилання]} Мінський Пантелеймон, 3-й Предстоятель БАПЦ (1942-1946)

Після півтора років перебування в Західній Європі білоруський єпископат негласно ініціював питання переходу в юрисдикцію Російської Православної Церкви Закордоном. 10 січня 1946 р ієрархи СПАБЦ направили офіційне звернення з проханням про приєднання до Російської Зарубіжної Церкви «на правах, рівних з усіма православними зарубіжними єпископами до часу відкриття можливості повернення на рідну землю». На засіданні Архиєрейського Синоду РПЦЗ, що проходив 23 лютого 1946 р прохання білоруських архиєреїв було задоволено. Те, що відбулося фактично завершило історію незалежного існування СПАБЦ.

Серед білоруської еміграції знайшлися й активні прихильники автокефалії, які звернулися за допомогою до неканонічної Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) з проханням створити для них Білоруську автокефальну православну церкву. Глава УАПЦ Полікарп (Сікорський) благословив єпископа Сергія (Охотенко) прийняти їх під свій омофор.[7]

5 червня 1948 року в місті Констанці був проведений Собор, який оголосив про створення Білоруської автокефальної православної церкви і обрав її архиєпископом Сергія (Охотенко).[7]

У 1949 році єпископом БАПЦ був обраний мирянин, незадовго до обрання прийняв чернечий сан, Василь (Тамащук), який став секретарем БАПЦ. Після дозволу виїзду білоруських емігрантів з Німеччини архиєпископ Сергій виїхав до Австралії, а єпископ Василь — у США. На початку 1950-х років лідери церкви і більшість її прихильників переселилися до Канади і США.[8]

У 1968 році були висвячені ще два єпископи БАПЦ. В кінці 1960-х — початку 1970-х кілька парафій БАПЦ перейшли в Американську архиєпископію Константинопольського патріархату. З них в 1971 році була створена Білоруська рада православних церков в Північній Америці.[9]

У 1972 році після смерти архиєпископа Сергія первоієрархом БАПЦ був обраний єпископ Андрій (Крит), якому було присвоєно титул митрополита.

У 1973 році БАПЦ розділилася на дві єпархії — Американо-Австралійську та Канадсько-Європейську. У 1980 році в середовищі ієрархії БАПЦ почалися внутрішні конфлікти, які призвели після смерти митрополита Андрея в 1983 році до розколу на дві групи, кожна з яких обрала власного митрополита. Під керівництвом митрополита Ізяслава (Бруцький) виявилися 3 приходу в Англії, 2 в Австралії і 1 в США, а під керівництвом митрополита Миколая (Мацукевич), якого зрадив анафемі Собор єпископів БАПЦ (угруповання Ізяслава) — 5 парафій в США, один в Канаді і один в Австралії.[7]

Після 1991 року почали робитися спроби перенести діяльність БАПЦ на територію Білорусі, які не мали успіху. Єдиною спробою побудувати будівлю БАПЦ в Білорусі була здійснена в 2002 році в селищі Прикордонний Гродненської області Іваном Спасюка — колишнім священиком РПЦ, вивержених з сану і оголосив себе главою БАПЦ в Білорусі (проте, сама БАПЦ його не визнає). Недобудована будівля була незабаром демонтовано за рішенням Городнянського облвиконкому за порушення умов будівництва. Іван Спасюк організовує потім свою Білоруську народну церкву і входить з нею у Всесвітній Американський Патріархат — ще одну білоруську церкву, в яку приймають і висвячують в єпископів і патріархів всіх бажаючих.[10] Там же, ймовірно, отримав титул патріарха і глава створеної на початку 1990-х років Білоруської народної автокефальної православної церкви (БНАПЦ), що не визнається БАПЦ, Петро Гуща, притягувався до кримінальної відповідальності за звинуваченням у розбещенні малолітніх, але засуджений за злісне хуліганство.[11] Після суду емігрував з Білорусі.

Періодично на опозиційних мітингах в Мінську перед телекамерами з'являлися невідомі люди, одягнені в одяг православних священиків, які скандують гасла разом з іншими учасниками мітингу.[11] БАПЦ відкидає їх приналежність до своєї юрисдикції[12] і називає їх прихильниками «Всесвітнього Американського Патріархату».

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Білоруси
Білоруська культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Білоруська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Бразилія Велика Британія Венесуела Вірменія Естонія Казахстан Канада Киргизстан Латвія Литва Німеччина Польща Росія США Узбекистан Україна Фінляндія Чехія Швеція
Етнографічні групи Балти Білорусини Гуди Дреговичі Кривичі Литвини Поліщуки Прусси Радимичі Руські Тудовляни Ятвяги
Релігія Християнство Православ'я Білоруський екзархат БАПЦ Католицизм БГКЦ Латинська церква Протестантизм Іслам Юдаїзм Атеїзм
Мови Білоруська (класичний та офіційний варіанти) та її діалекти
Інші статті Білорусь Знамениті білоруси Історія Білорусі Білорусознавство Антропологія Етнографія Етнічні терени Вайсрутенізація Націоналізм Національне відродження Список правителів Об'єднання білорусів світу
Портал «Білорусь»

Після смерти одного з митрополитів — Миколи (Мацукевич) (2002 рік), другий — Ізяслав (Бруцький) об'єднав обидві частини, які розкололися раніше БАПЦ під своїм началом. Однак ще одним новим митрополитом і головою БАПЦ оголосив себе Олександр Сологуб — якого раніше висвятив на єпископа митрополит Миколай (за три тижні Сологуб пройшов шлях від мирянина до єпископа), а через місяць він же і відлучив Сологуба від БАПЦ. Тоді Сологуб разом з сербським єпископом Дамаскін висвятив на єпископа серба Івана (Пуріч), а після смерті Миколи (Мацукевич) оголосив себе главою БАПЦ. До цього угруповання в 2003 році приєднався Іван Спасюк, який потім, разом з Йованом Пуріч скинули Сологуба, але визнання іншій частині БАПЦ все одно не отримали.

У 2000-х роках центром БАПЦ став катедральний собор святого Кирила Туровського в Брукліні. При соборі існує парафіяльна рада, що складається в основному з націоналістів-емігрантів нової хвилі. Собор часто використовується для громадських заходів, з церковної практики збереглися лише деякі зовнішні атрибути. Фактичне керування від імені старого Ізяслава здійснюють Борис Данилюк, Зенон Позняк, В'ячеслав Логін, Микола Саганович, Олександр Сільванович (помер в 2007 році).

На 2004 рік церква налічувала 12 парафій в Білорусі.

У 2005 році вікарний єпископ Барановичский і Бруклінський Василь (Костюк), який перейшов в 2004 році в БАПЦ з РПЦ, наклав анатему на Данилюка і виключив ряд членів парафіяльної ради БАПЦ за звинуваченням в неофашизмі і перетворенню церковної громади в псевдохристиянської націоналістичну тоталітарну секту, дуже далеку від церкви. Незгодні з виключенням і їх прихильники на чолі з секретарем Консисторії БАПЦ Борисом Данилюком не підкорялися такого рішення і заблокували церква в Брукліні. Втративши реальної влади, Василь вийшов з БАПЦ і заснував нову організацію «Греко-православні парафії на Білорусі». У його організацію переходять люди, які не бажають складатися в РПЦ, але і не приймає антиросійську і радикально-націоналістичну діяльність БАПЦ.[13][14] Крім того, це єдиний «первосвященик», що розуміє необхідність згоди Московського і Константинопольського патріархатів для проголошення автокефалії.

У 2005 році митрополит Ізяслав наклав анатему Бориса Данилюка. У відповідь Данилюк помістив Ізяслава в будинок для людей похилого віку та унеможливив будь-якої доступ до нього. Ізяслав помер у листопаді 2007 року.

У 2007 році помер формальний глава БАПЦ Ізяслав (Бруцький). На той час БАПЦ (Ізяслава-Данилюка) налічувала: 1 прихід в Канаді (Торонто), 2 в США (Бруклін і Гайл Парк), 1 у Великій Британії (Манчестер) і 2 в Австралії (Аделаїда, Мельбурн). Однак реально діючими є тільки два приходу — в Брукліні і Гайл-Парку; Церкви в Аделаїді, Нью-Джерсі і Манчестері стояли порожні і руйнувалися.[7]

У листопаді 2020 року Білоруська автокефальна православна церква відлучила від церкви і піддала анатемі Олександра Лукашенка як «одержимого дияволом». Рішення було прийнято в канадському місті Торонто архиєпископом Святославом Лонгін під час богослужіння.[15][16][17][18][19]

• 988 — Білоруські землі у складі Київської Православної Митрополії.
• 992 — Заснування у Полоцьку єпископської православної катедри.
• X ст. — Побудова у Вітебську Благовіщенської церкви.
• X ст. — Побудова у Полоцьку Собору Святої Софії
• XI ст. — Турівське рукописне Євангеліє.
• 1106–1108 — Подорож ігумені Даніли до Єрусалиму.
• 1114 — Заснування єпископської катедри у Торові.
• 1130 — Князь Радислав заснував Греко-Латино-Білоруську академію у Смоленську.
• 1137 — Заснування єпископської кафедри у Смоленську.
• 1147 — Клімент Смаляціч обраний на Київського митрополита.
• 1154 — Смерть Клімента Смаляціча.
• 1159 — Перша історична відомість про православне братство у Полоцьку.
• XX ст. — побудова у Полоцьку церкви Христа Спасителя.
• 1240 — Татари руйнують Київ.
• 1243–1281 — Київський митрополит Кирило III переїздить до Клязми, готуючи цим перенос Київської митрополії на Московщину.
• 1317, 1327, 1329 — Представники Литовської Православної Церкви беруть участь у Константинопольських Синодах.
• 1317 — Заснування у Новгород-Литовському православної Митрополії на чолі з митрополитом Тахвілєм.
• 1354 — Константинопольський Патріархат затверджує Москву як зверхника Київської митрополії.
• 1363 — Литовський князь Ольгерд долучає українські землі до Великого Князівства Литовського.
• 1415 — Три православні собори у Новгороді. Православна церква у Великому Князівстві Литовському відмовляється підпорядковуватися московському митрополитові Фотію й 15 листопада 1415 року обирає Григорія Цамблака на Литовського митрополита.
• 1447 — Королівський привілей литовським православним магнатам, що зрівняв їх у правах з католицькими магнатами.
• 1517 — Біблія Франциска Скорини.
• 1569 — Приїзд до ВКЛ єзуїтів.
• 1596 — Берестейська церковна унія.
• 1602 — заснування у Могильові братства в оборні Православ'я.
• 1620 — Відвідини ВКЛ Константинопольським патріархом Техвілієм.
• 1623 — народне повстання у Вітебську супроти Унії, вбивство унійного архиєпископа Йосафата Кунцевича.
• 1633- Пінське Богоявленське братство.
• 1641 — Заснування братських шкіл у Могильові, Мінську, Слуцьку.
• 1668 — Король Ян Казимір обмежує права православного митрополита.
• 1686 — Підпорядкування Православної Церкви у Речі Посполитій Московському Патріархові.
• 1766 — Заборона говорити в сеймі в на захист православ'я.
• 1772 — Побудова у Смоленську Успенського собору.
• 1791 — Пінський Собор ухвалює автокефалію Православної Церкви у Речі Посполитій.
• 1839 — Заборона служіння білоруською мовою у Царській Росії.
• 1917 — Відокремлення на соборі у Москві церкви від держави.
• 1922 — Спроба Мінського митрополита Мелхідесека проголосити автокефалію.
• 1936–1938 — Заслання духівництва на Сибір.
• 1942 — Білоруський Православний Собор у Мінську оголосив автокефалію Білоруської Православної Церкви.
• 1946 — Православні ієрархи з Білорусі на еміграції долучаються до РПЦЗ.
• 1946 — Збори православних білорусів у Регензбурзі (Німеччина) виголошують протест проти долучення православної ієрархії з Білорусі до РПЦЗ.
• 1948 — Відновлення на Соборі у Констанції (Німеччина) Білоруської Автокефальної Православної Церкви.

• 1922–1931 — Мелхиседек (Пайовський) (Митрополит Мінський)
• 1931 — 1939 — Філарета (Єпископ Бобруйський)
• 1942 — 1946 — Панцялєйман Ражноускі (Митрополит Мінський, у 1946 р. перейшов до РПЦЗ)
• 1946 — 1948 — Аляксандр Іназємцау (Митрополит Пінський та Поліський, опікувався БАПЦ після переходу єпископату до РПЦЗ)
• 1948 — 1971 — Сергій (Митрополит Мінський)
• 1972 — 1983 — Андрэй Крит (Митрополит Городненський)
• 1984 — 2007 — Ізяслав (Митрополит Полоцький)
• з 2008 — Святослав (Єпископ Новоградський і Північно-Американський)