Вацлав Северин Жевуський

Син учасника Торговицької конфедерації Северина Жевуського, останнього польного гетьмана коронного, і княжни Констанції Малґожати (іноді Марії Констанції) з Любомирських. Походить з відомої родини гетьманів: його батько, дід (Вацлав Петро) та прадід (Станіслав Матеуш) були коронними гетьманами.

Під час війни 1812 року перебував у Галичині, не захотів створити відділ добровольців для служби Російській імперії. У 1812—1813 роках перебував у Крем'янці, де підтримував стосунки з Тадеушем Чацьким, надав кошти для Волинського Ліцею, брав участь у публічних екзаменах.[3]

Добрий знавець музики, грав на фортепіано, чудово співав по-італійськи, писав орієнтальну музику (а також прозу, вірші, філософські твори французькою та польською мовами, зокрема поему «Оксана»), бездоганно їздив верхи, чудово володів зброєю. У мороз виходив оголеним на вулицю і наказував поливати себе водою.

Був еміром і шейхом бедуїнів. Через його вченість і казкове багатство на Сході його сприймали як напівбога.

Після того як Катерина ІІ позбавила Северина Жевуського маєтків, він змушений був виїхати до Відня з 8-літнім сином Венцеславом (1794), де той вивчив турецьку й арабську мови. Там Венцеслав познайомився 1803 року з Яном Потоцьким, який зацікавив його орієнталістикою,[3] з відомими орієнталістами Г. Й. Клапротом, бароном Йозефом фон Гаммером, з яким видавав у 1808—1818 журнал Fundgruben des Orients.

Виховувався та навчався у військовому інституті. З волі батька пішов до австрійського гусарського полку, відзначився в битві під Асперном. Після смерті батька (1811), жив у сестри Марії, одруженої з Ярославом Потоцьким. У них познайомився з турецьким адміралом Раміз-пашою, який перебував в еміграції в Миколаєві. Раміз-паші сподобався Венцеслав Жевуський, який добре розмовляв східними мовами, і він запросив його до Туреччини. Але під Бухарестом Раміз-паша трагічно загинув, і Жевуський змушений був відкласти свою подорож.

Одружився 1805 року у Відні з княжною Розалією Любомирською (кузинкою). Жив у той час на Волині та в Ополі. Розалія 1815 жила у Відні, пізніше в Парижі, де познайомилася з Бальзаком. Її племіниця Евеліна Ганська була пізніше одружена з Бальзаком.

1808 і 1810 — народилися сини Жевуського.

Заснував перший у Європі інститут орієнталістичних досліджень. Першим почав видавати в Європі орієнталістичний журнал.

У середині 1817 року[3] вирушив на Близький Схід зі Саврані чи Кузьмина на Поділлі через Балкани до Стамбула, взявши зі собою надворного лікаря Костянтина Хотинецького, слугу Мартина, козака Сокола з Саврані та інших двірських козаків. У Стамбулі користувався протекцією російської амбасади 1818.

Відвідав Стамбул, Сирію (Алеппо), Ліван, Палестину, Ірак (Багдад), здобув довіру та дружбу ватажків бедуїнських племен, брав участь у їхньому повсякденному житті, святах, війнах. За відвагу отримав від бедуїнів титул Тадж ель-Фахр ель-Нішаан («Вінець Слави»). Уклав карти Мекки, Персії, Аравійського півострова.

Враження від подорожі на Схід виклав французькою мовою у мемуарах Sur Les Chevaux et Provenants des Races Orientales, оздоблених понад 400 кольоровими малюнками, а також нотами бедуїнської музики (з 1827 року зберігається у Національній бібліотеці Польщі; у XX ст. ними зацікавилися фахівці з Саудівської Аравії). Праця складається з двох томів: у першому змальовано Аравійський півострів та перебування там Жевуського, в другому описані породи арабських коней, догляд за ними тощо. У додатках міститься листування Жевуського з королем і королевою Віттенберзькими, з відомою орієнталісткою леді Естер Сангоп, а також малюнки, мапи, плани, ноти.

Є також автором твору «Подорож до Пальміри» (1821).

Повернувся 1821 року на Поділля, завів у своєму дворі в Саврані романтичний бедуїнсько-кочовий стиль життя з двірськими козаками й торбаністами.

Покровитель торбаніста Грегора Відорта. Заснував у Саврані школу бандуристів, лірників і кобзарів.

1825—1826 — належав до польського Патріотичного товариства (разом із Тимком Падурою, який був задіяний у школі торбаністів і бандуристів, заснованій Вацлавом).

Включившись у польське повстання 1830—1831 рр., виставив на допомогу повстанцям кавалерійський загін з 40-ка козаків, одягнутих у краківські «рогативки», на його улюблених арабських скакунах.

1831 — командував полком із 800 козаків із Балтської округи з кошем у Жабокричі. Діяв разом з 18-річним Володимиром Потоцьким, Ізидором і Олександром Собанськими.

Після програної битви з російським військом під командуванням генерала Л. Рота під Дашевом 14 травня 1831 назавжди зник за нез'ясованих обставин. найчастіше повторювалась версія про його вбивство з метою пограбування селянином чи козаком. Його вдова під час слідства вказала на козака на прізвисько «Кисіль», але російське слідство не дало позитивного результату. Його маєтки на Савранщині були конфісковані російськими окупантами.[4]

Вацлаву Жевуському присвятили свої твори Адам Міцкевич (вірш «Фарис»), Юліуш Словацький («Дума про Вацлава Жевуського»), Вінцентій Поль («Золотобородий гетьман»), Міхал Будзинський («Вацлав Жевуський»).

Став героєм пісні Тимка Падури «Золотая борода», «Ревуха» («Спів Ревухи»): «Гей, пане гетьмане Золотая Борода (…), Гей, пане Ревуцький, прийде ну же, милий ляше».

Біографічний нарис про Жевуського, «Ой поїхав Ревуха та по морю гуляти», написав Віктор Петров (Домонтович).

На своїх картинах його зобразили Юліуш Коссак, Пйотр Міхаловський і Януарій Суходольский.

• Жевуські

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Budzyński M. Wacław Rzewuski: fantazya z czasów powstania podolsko-ukraińskiego w 1831 r. / M.Budzyński. — W Bruxelli: w druk. polskiej, 1841. — 90 s.
• Kapliński L. Emir Rzewuski / Leon Kapliński. — Poznań, 1881. — 76 s.
• Rolle A.J. Emir Rzewuski // Rolle A.J. Opowiadannia. Serya IV. — Warszawa : nakł. Gebethnera i Wolffa, 1884. — T. I. — S. 159—253.
• Siemienski Lukijan. Wacław Rzewuski i przygody w Arabii opowiedziane z pism pozostałych po nim, 1871.
• Kieniewicz Stefan. Rzewuski Wacław Seweryn // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — Tom XXXIV/2. — Zeszyt 141. — S. 180—183.

• Wacław Seweryn «Emir» Beydo-Rzewuski h. Krzywda (ID: 15.105.719). (пол.)