Вифлеємська зірка

Отці церкви, зокрема Іоанн Дамаскин і Ориген, погоджувалися з думкою, що ймовірно, це була комета. Ориген писав щодо неї[1]:

Зірка, бачена колись на сході, як ми думаємо, була новою зіркою тієї ж природи, що й небесні тіла, котрі з'являться час від часу, такі як комети, чи ті метеори, що створюють промені, схожі на дерев'яні балки, на бороди чи амфори для вина… Ми читали «Трактат про комети» Херемона Стоїка, з тієї ж нагоди, що коли стається благо, з'являються комети… Якщо воцарюється нова династія… сходить комета… чому ж коли сталося народження Його, хто дав людському роду нове вчення, не зійти зірці?

— Ориген

Тертуліан запровадив традицію називати мудреців, які побачили зірку, царями, позаяк вважати їх мудрецями-астрологами було б визнати їх ідолопоклонниками; та що їх було троє[2][3].

Святий Ремигій, Тома Аквінський та Іоан Золотоустий вважали Вифлеємську зірку чудесним явищем, яке не вкладається в рамки астрономії[4].

Святий Іоанн Златоуст вважав, що зірка (як зрештою і всі небесні зірки) має янгольську природу[5]. Блаженний Феофілакт Болгарський дотримувався подібної думки, що це божественна розумна сила з'явилася в образі зірки[6]:

Чуючи «зірка», не думай, що вона була одна з видимих нами, натомість божественна і ангельська сила, що з'явилася в образі зірки. Волхви були астрологами, тож Господь і привів їх цим, для них знайомим знаком, подібно як Петра-рибалку, здивувавши безліччю риб, залучив до Христа. А що зірка була сила ангельська, видно з того, що вона яскраво світила вдень, йшла, коли йшли волхви, сяяла, коли не йшли вони: особливо ж із того, що вона йшла з півночі, де Персія, на південь, де Єрусалим: але зірки ніколи не ходять від півночі до півдня.

— Феофілакт Болгарський

Одна із засновниць церкви адвентистів сьомого дня Еллен Гулд Вайт вважала, що Вифлеємська зірка була скупченням янголів[4].

Комета Галлея — прообраз для Вифлеємської зірки з «Поклоніння волхвів» Джотто, капела Скровеньї, 1303 рік

Історичність Вифлеємської зірки не доведена, хоча й не заперечується. Вчені пропонують використовувати дані про неї для встановлення точної дати народження історичного Христа[7][8].

Американський релігієзнавець Кім Паффенрот стверджував, що зірка була вигадкою Матвія з метою пропаганди християнства шляхом підтвердження пророцтва з Книги Чисел. Хоча згадана Матвієм зірка заснована на дійсних астрономічних явищах другої половини I ст. н. е.[4] Водночас інші дослідники зазначають, що Матвій не називав цю зірку чудом, а юдеї, хоча й очікували проходу месії, що звільнить їх з-під римського гніту, не користувалися астрологією. Тому для юдеїв така зірка — тим паче вигадана — не мала значення[9].

Якщо розглядати Вифлеємську зірку як дійсне астрономічне явище, що відбувалося в часи правління Ірода та перепису населення в Назареті, на які припали ранні роки Христа, то воно могло відбутися в проміжку від 8 року до н. е. до 1 року н. е.[4] Мудреці, згадані Матвієм, вірогідно були астрологами. Оскільки астрологія користувалася великою популярністю в Римській імперії та серед її ставлеників у провінціях (однією з яких була Юдея), то відвідання ними еллінізованого царя Ірода виглядає цілком імовірним[9]. На роль реальної Вифлеємської зірки претендують:

Комета. Оскільки комети мають хвіст з викинутої у протилежний від Сонця бік речовини, комета може виглядати як яскрава зоря з довгим «вказівним» променем. Римляни зі страхом ставилися до комет, вважаючи їх провісниками великих потрясінь. Імператор Август популяризував образ комети 44 року до н. е., котру проголосив мандрівною душею свого батька, Юлія Цезаря. За його правління зображення комети карбувалися на монетах. Проте, римські історики не зафіксували жодної комети в той час, який міг би бути часом народження Христа. Найближчі появи комет відбувалися в 17 році до н. е. та 9 році н. е.[9] Разом з тим не виключається, що згадки про цю комету просто не збереглися, а це була комета, котра зруйнувалася після появи на небі, або комета з дуже довгим періодом, тому пізніше вона не спостерігалася[10].

Наднова. Зручнішою кандидаткою є наднова зоря, адже спалахи наднових часто тривають лише декілька днів чи тижнів, при цьому досягаючи такої яскравості, що можуть спостерігатися навіть удень. Йоганн Кеплер вважав, що це була зоря в сузір'ї Змієносця, котра спалахнула, за його розрахунками, в 7 році до н. е. і перебувала, з точки зору Землі, поруч з Юпітером і Сатурном. Китайські літописи згадують появу яскравої зорі в 5 році до н. е. в сузір'ї Оріона. Проте її не згадують римляни, хоча спалах 126 року до н. е. у них зафіксовано[9]. Ще однією кандидаткою є PSR 1913+16 в сузір'ї Орла. Як було з'ясовано в 1978 році, дещо завуальовані записи про неї збереглися у китайських, корейських і палестинських хроніках і вказують на 23 лютого 4 року до н.е. Одна з цих зір звичайна, інша нейтронна, утворення якої могло спостерігатися близько 2 тис. років тому[11].

З'єднання планет. Згадана Кеплером Вифлеємська зоря могла бути з'єднанням Марса, Юпітера та Сатурна[9]. За обрахунками латино-американського астронома Карліса Кауфманіса в 1970-і, на початку 6 року до н. е. відбувалося з'єднання Юпітера з Сатурном в сузір'ї Риб[9][12]. З'єднання Юпітера з Сатурном могло особливо цікавити перських і вавилонських астрологів, оскільки Юпітер вважався «царською зіркою», а Сатурн «зіркою євреїв». Вавилонські астрономи були здатні передбачати з'єднання планет, таким чином ця астрономічна подія була очікувана[13]. Також, 17 червня 2 року до н. е. відбувалося з'єднання Венери з Юпітером біля зорі Регул[12], і Венери з Юпітером в серпні 3 року до н. е. Крім того, в 2 році до н. е. двічі (в лютому і травні) відбувалося з'єднання Юпітера з Регулом[14]. Але ці з'єднання сталися вже після смерті Ірода, котрий помер, за найпоширенішими оцінками, в 4 році до н.е.[15] Деякі джерела датують смерть царя 1 роком до н.е.[16]

З наявних відомостей слідує, що якщо Христос був реальною історичною особою, то він народився восени 2 року до н.е. Астрологи, котрі жили в Єгипті, могли побачити на сході зорю за 1-2 роки до фактичного народження Христа і прибули до Вифлеєма вже тоді, коли Христос народився[16].