Вовчанчин Ігор Ярославович

Початок

В квітні 1995 року в Харкові проходив один із перших українських турнірів з боїв змішаного стилю — «Честь воїна». Ігор Вовчанчин, як успішний кікбоксер, був запрошений до участі у змаганнях турніру і переміг двох суперників, але у третьому бою був здоланий незнайомою для себе технікою: екс-чемпіон СРСР з самбо харків'янин Андрій Бесєдін провів больовий прийом на ногу Ігоря. По завершенню змагань Вовчанчин із завзяттям взявся до опанування технік боротьби.

На чемпіонат світу зі змішаних бойових мистецтв, що проводився в Москві організацією IAFC 25-26 вересня 1995 року, Ігор Вовчанчин поїхав вже з навичками борця. Він здобуває три перемоги: двічі над вихованцем клану Ґрейсі бразильцем Аділсоном Лімою, а також над росіянином Сергієм Акінєном. В четвертому бою, проти тульського самбіста Михайла Ілюхіна, Вовчанчин зазнав поразки. Втім, перемогу росіянина не прийнято вважати чистою, оскільки удушення, яке намагався провести Ілюхін супроводжувалось тиском підборіддя на око, чого не помітив рефері. Цей факт зафіксований у вітчизняній і західній статистиці обох бійців[6].

В січні 1996 року Ігор Вовчанчин вирушає на третій для себе турнір — «Містер Силач Секай», що проводився у Мінську під патронатом компанії «Секай» і мав на меті популяризацію бойової техніки організаторів турніру — «секай-но кемпо». Відповідно, більша частина учасників змагань була із східним профілем підготовки: ушу, дзюдзюцу і вже згадане секай-но кемпо. Тяжкий ударник Ігор Вовчанчин без видимих труднощів переміг трьох суперників за вечір: українця Сергія Бондаровича, білорусів Романа Тікунова і Миколу Яцука. Таким чином він здобув першу для себе перемогу у професійному турнірі зі змішаних бойових мистецтв.

Закріплення успіху

Урожайний 1996 рік приносить українському спортсмену перемоги на багатьох турнірах: «Українському октагоні» в Донецьку, де Вовчанчин здобуває три перемоги за вечір, щоразу нокаутом, Першому чемпіонаті України з боїв змішаного стилю і першому турнірі Міжнародного бійцівського чемпіонату (англ. IFC) в Києві. Останній, рекламований на заході як «Kombat in Kiev», а в Києві — як «Ніч діаманта», зібрав у змаганнях за титул чемпіона знаних бійців світового рівня. Зокрема Вовчанчину довелось змагатися із американськими бійцями, які значно переважали його у вазі і зрості — ветераном UFC, аляським велетнем Полом «Полярним ведмедем» Варелансом, а також з ударниками «Великим Джоном» Діксоном та Фредом Флойдом, на прізвисько «Коток». Здолавши всіх суперників, Ігор Вовчанчин отримав титул чемпіона турніру. За його власними словами, призових коштів (25 000 доларів) він так і не отримав[7], але свою перемогу на цьому турнірі вважає найвеличнішою в кар'єрі[8]. Варто зазначити, що цей турнір був першим для IFC, який згодом розгорнувся у повноцінний чемпіонат з MMA, що проводиться й дотепер[9]. До кінця року Вовчанчин бере участь у турнірі в Донецьку, де виграє три бої нокаутом і удушеннями, виступає в головних боях на змаганнях в Харкові і Москві.

В травні 1997 року Ігор Вовчанчин виступає на українському турнірі з саньда, в Одесі. Вигравши два бої, Ігор виходить зі змагань через травму — перелом правої руки. Через три місяці, 29 серпня, Ігор знову виступає в Москві, на змаганнях IAFC за Кубок Росії. Вигравши один бій у росіянина Василя Кудіна, Ігор автоматично вийшов у фінал змагань, оскільки його суперники, виснажені попередніми боями, відмовлялись від виходу на ринг. На початку осені Вовчанчин нокаутує трьох суперників на змаганнях із боїв вільного стилю в Донецьку, і починає готуватись до змагань за Кубок світу в Ізраїлі. IAFC проводить Чемпіонат світу 12 листопада 1997 року в Тель-Авіві. Тут Вовчанчин здобуває декілька важких перемог, зокрема у 35-хвилинному двобої з вірменином Михаїлом Аветісяном і у півгодинному бою з американцем Ніком Нуттером, якому Вовчанчин ламає головою ніс. Таким чином він стає дворазовим чемпіоном IAFC[7].

3 лютого 1998 року Ігор Вовчанчин стає чемпіоном престижного бразильського турніру з вале тудо — WVC. Опонентами українця стали бразильські бійці Палярес і Родрігес, а також Нік Нуттер, якого Вовчанчин знову відправляє у нокаут, цього разу — коліном. Згодом Ігор ще двічі відвідає Бразилію для виступів у головних боях (т.з. супербої) на 6-му і 7-му турнірах WVC.

PRIDE

11 жовтня 1998 року Вовчанчин дебютує в Бійцівському чемпіонаті PRIDE. Його опонентом стає досвідчений кікбоксер, зірка східних чемпіонатів з бойових мистецтв, канадець Гері Ґудрідж. Вовчанчин перемагає його технічним нокаутом на шостій хвилині першого раунду.

З 1999 року Вовчанчин регулярно виступає в PRIDE. Протягом року він перемагає Акіру Шоджиї, Карлоса Баретто, Марка Керра і Франціско Буено. Після бою з останнім, до Ігоря підійшов президент K-1 і нагородив його тисячею доларів за нокаут, «подібних якому він ще не бачив»[7]. Результат же бою з Марком Керром був згодом анульований за рішенням суддів. Причина: заборонені удари з боку Вовчанчина. Бій визнали таким, що не відбувся.

У проміжку між змаганнями в PRIDE Ігор проводить два бої на батьківщині, у важкій ваговій категорії, в рамках міжнародного турніру «Інтерпрайд». В обох боях виграє і здобуває чергову нагороду.

2000 рік починається для Вовчанчина на новому рівні: він бере участь у Гран-прі Чемпіонату PRIDE. На відкритті він виграє у Алекса Оцукі, а в фіналі у досвідчених бійців Казуші Сакураби і, вже вдруге, у Гері Ґудріджа, у обох технічним нокаутом, та врешті поступається легендарному американському борцю Марку Колмену.

Тривалий час Ігор виступає лише в PRIDE. Він не пропускає жодного етапу чемпіонату з 4-го по 15-й, і записує в свій актив перемоги над багатьма сильними суперниками. Дає реванш Марку Керру, і вдруге перемагає його. В листопаді 2001 року Вовчанчин приїздить у Вільнюс на запрошення організаторів чемпіонату RINGS, але суперник, із яким мав битися Ігор, не зміг виступити на змаганнях, і Вовчанчину призначають іншого опонента. Бій вийшов не видовищний: через домовленості, Ігор не мав права завдавати ударів руками і працював низькими ударами ніг, все ж перемігши технічним нокаутом. По цьому знову повертається в PRIDE. Проводить бої проти Валентайна Оверіма, Хіта Хіррінґа, Куінтона Джексона, Мірко Філіповича. Останнім трьом програє. Особливо сильно дісталось Вовчанчину від Джексона (два сильні кидки, і в результаті — травма) і від хорватського кікбоксера Філіповича (нокаут від удару ноги в голову).

У 2004 році Ігор здобуває низку рішучих перемог — дві в PRIDE (дострокові, нокаутами) і одну на вітчизняному турнірі з фрі-файту «Вода Пересвіту» (дострокову, больовим на ногу)[10].

Завершення кар'єри

2005 рік стає для Ігоря Вовчанчина переламним. Продовжуючи виступи в PRIDE, він здобуває дві впевнені перемоги над японцями Йошікі Такахаші та Юкі Кондо, але влітку, припустивши помилку, програє удушенням Алістару Оверіму і неоднозначним рішенням суддів — чемпіону світу з дзюдо Казухіро Накамурі (під час виснажливої боротьби в партері Вовчанчин демонстрував достатню перевагу над суперником, і рішення суддів спровокувало велику дискусію). Через деякий час, під час чергового тренування, у Ігоря стався рецидив старої травми — перелому правої руки, посилений накопиченою за довгі роки втомою організму. Для повернення працездатності йому була необхідна операція і курс реабілітації. Психологічно ж, на чемпіона тиснули останні поразки[11]. Зваживши ситуацію, Ігор Вовчанчин прийняв рішення залишити спорт.

Ігор Вовчанчин одружений, має доньку. Після завершення спортивної кар'єри він займається бізнесом і повертатися на ринг не збирається[5]. Втім, Ігор є регулярним почесним гостем багатьох вітчизняних і зарубіжних турнірів, крім того, він бере участь у підготовці українських бійців змішаного стилю.

Вовчанчин займається ресторанним бізнесом. Йому належить ресторан «Фараон» в Харкові[7].

Ігор Вовчанчин раніше захоплювався байкінгом, і підтримував дружні стосунки із харківським мотоклубом «Street Warriors»[12].

Відомий японський боєць Енсон Іноуе, який в 2000-му році бився з Ігорем, в одному з інтерв'ю зазначив, що після бою «у мене була зламана щелепа, зламаний палець, луснута барабанна перетинка, струс мозку... і я два дні провів у реанімації»[13].

Американський боєць Гарі Гудрідж, з яким Вовчанчин зустрічався двічі (1998, 2000), говорив про Ігоря наступне: «Ігор б'є сильніше, ніж Федір (Ємельяненко). Цей хлопець псих»[13].