Воробйов Іван Олексійович

Народився 26 серпня 1921 року в селі Горбачовому (нині Одоєвського району Тульської області) в селянській родині. Росіянин. Закінчив сім класів школи. Працював у колгоспі, був обраний бригадиром рільничої бригади, а також секретарем комсомольської організації. З 1937 року жив у місті Єфремові Тульської області. Працював спочатку учнем електрослюсаря, потім електрослюсарем на заводі синтетичного каучуку, одночасно навчався у вечірній середній школі та в Єфремівському аероклубі. У 1939 році закінчив дев'ять класів вечірньої середньої школи і аероклуб.

У Червону Армію призваний 10 листопада 1939 року Єфремовським райвійськкоматом Тульської області, по комсомольській путівці був направлений в Тамбовську військову авіаційну школу пілотів. У зв'язку з реорганізацією Тамбовської льотної школи цивільного повітряного флоту в Тамбовську військову авіаційну школу пілотів, лише тільки в січні 1940 року Іван Воробйов був зарахований її курсантом. У липні 1941 року був достроково випущений з авіаційної школи пілотів з присвоєнням звання «сержант» і спрямований льотчиком-інструктором у знову організовану школу початкового навчання пілотів в місто Чебоксари, де пройшов програму перенавчання на нічного льотчика-інструктора. Взимку 1942 року школа була розформована, а на її базі організовано запасні авіаполки для підготовки льотчиків на нічних бомбардувальниках У-2. У лютому-липні 1942 року — льотчик 46-го запасного авіаполку (місто Алатир Чуваської АРСР). Після кількох рапортів, був переведений в маршовий авіаполк для відправки на фронт.

З серпня 1942 року брав участь в боях німецько-радянської війни, льотчик 709-го (з листопада 1942 року — 25-го гвардійського) нічного бомбардувального авіаполку. Воював на Сталінградському фронті, здійснив близько 100 бойових вильотів на бомбардувальнику У-2, 31 січня 1943 року отримав свою першу бойову нагороду — медаль «За відвагу». При виконанні бойового завдання 19 лютого 1943 року отримав легке осколкове поранення в голову, деякий час лікувався в госпіталі.

У березні 1943 року був направлений на курси командирів ланок у 10-й навчально-тренувальний авіаційний полк 8-ї повітряної армії, де перевчився на льотчика-штурмовика. У червні 1943 року після закінчення курсів, був направлений на фронт в штурмовий авіаполк.

З червня 1943 по травень 1945 року знову брав участь в боях; льотчик, старший льотчик, командир авіаланки, заступник командира авіаескадрильї, командир авіаескадрильї 76-го гвардійського штурмового авіаполку 1-ї гвардійської штурмової авіадивізії 8-ї (з травня 1944 року — 1-ї) повітряної армії. Воював на Південному, 4-му Українському і 3-му Білоруському фронтах. Брав участь у відвоювання Донбасу, півдня України, Криму. Був нагороджений двома орденами Червоного Прапора і орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. До травня 1944 року зробив 117 бойових вильотів. 10 травня 1944, після відвоювання Севастополя, був представлений до звання Героя Радянського Союзу.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях, гвардії старшому лейтенанту Воробйову Івану Олексійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3719).

Надалі брав участь у відвоюванні Білорусі, Литви, звільненні Польщі, в Східно-Прусській операції та штурмі Кенігсберга. Був нагороджений орденами Олександра Невського та Вітчизняної війни 1-го ступеня. До квітня 1945 року здійснив 207 бойових вильотів. 15 квітня 1945 року, під час боїв у Східній Пруссії, був представлений до нагородження другою медаллю «Золота Зірка».

І.О. Воробйов у званні майора

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в боях, гвардії майор Воробйов Іван Олексійович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 60/II).

Всього за роки війни на літаках У-2 та Іл-2 здійснив близько 400 бойових вильотів, у повітряних боях особисто збив три літаки противника.

До березня 1947 року перебував на посаді командира авіаескадрильї 76-го гвардійського штурмового авіаполку 1-ї гвардійської штурмової авіадивізії 1-ї повітряної армії. З березня 1947 по серпень 1948 року — командир авіаескадрильї 136-го гвардійського штурмового авіаполку 1-ї гвардійської штурмової авіадивізії 1-ї повітряної армії (місто Ліда, Білоруський військовий округ). У 1948 році закінчив 10-й клас вечірньої школи, був направлений на навчання в Військово-повітряну академію.

У червні 1952 року закінчив командний факультет Військово-повітряної академії (селище Моніно). З червня 1952 по липень 1954 — заступник командира полку з льотної підготовки — інспектор-льотчик 580-го штурмового авіаполку навчальної змішаної авіадивізії Військово-повітряної академії (місто Кіржач Владимирмької області). У 1953–1954 роках брав участь у секретній високоширотній експедиції. Неодноразово здійснював на штурмовику Іл-10 польоти на льодові аеродроми в Арктиці. Був нагороджений орденом Червоної Зірки.

З липня 1954 року служив у Ворошиловградському військовому авіаучилищі льотчиків (місто Ворошиловград):

• заступник командира авіаполку (до квітня 1955 року);
• заступник командира авіаполку з льотної підготовки в навчальному авіаполку (до листопада 1955 року);
• командир полку в навчальному авіаполку (до січня 1958 року).

У січні-грудні 1958 року — командир полку 772-го навчального авіаполку 8-го військового авіаційного училища початкового навчання льотчиків ВПС (місто Павлоград Дніпропетровської області). З грудня 1958 року — начальник 24-го військового авіаучилища початкового навчання льотчиків ВПС (місто Павлодар, Казахстан). У червні 1960 року, у зв'язку зі скороченням ВПС і розформуванням Павлодарського авіаучилища, був переведений на посаду начальника військової авіашколи повітряних стрільців-радистів ВПС (місто Канськ Красноярського краю).

У листопаді 1966 року, унаслідок списання з льотної роботи (дав про себе знати осколок, що залишився в голові, з часів війни), був переведений в Ворошиловградське вище військове авіаційне училище штурманів імені Пролетаріату Донбасу (Київський військовий округ), де служив на посаді начальника штабу — заступника начальника училища (до січня 1969 року), заступника начальника училища (до листопада 1973 року). У листопаді 1973 року за станом здоров'я був звільнений у запас.

Обирався делегатом 23-го з'їзду КПРС, делегатом республіканських з'їздів КП України і Казахстану, членом Красноярського крайкому КПРС, Ворошиловградського обкому КПУ, депутатом районних, міських, обласних та крайового Рад депутатів трудящих.

Жив у Києві. До 1987 року працював в науково-дослідному інституті «Діпрохіммаш» Міністерства хімічного і нафтового машинобудування СРСР. Помер 17 березня 1991 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Нагороджений орденом Леніна (19 серпня 1944, № 15094), двома орденами Червоного Прапора (12 листопада 1943, № 80583; 2 лютого 1944, № 82378), орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня (20 квітня 1945, № 2248), Олександра Невського (3 липня 1944, № 6884), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (2 листопада 1944, № 87263; 11 березня 1985, № 472941), орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (27 квітня 1944, № 46767), двома орденами Червоної Зірки (29 серпня 1955, № 3363795; 30 грудня 1956, № 3901367), медалями, в тому числі «За відвагу» (31 січня 1943, № 158679), «За бойові заслуги» (15 листопада 1955), «За оборону Сталінграда» (22 грудня 1942), «За взяття Кенігсберга» (9 червня 1945), «За перемогу над Німеччиною» (15 червня 1945).

Погруддя в Одоєві

У 1947 році на батьківщині Героя, в селі Горбачовому, був встановлений бронзовий бюст, який в даний час знаходиться в районному центрі — селищі міського типу Одоєві.

• Велика радянська енциклопедія;
• Бессмертен подвиг их высокий. — Тула: Приокское кн. изд., 1983;
• Великая Отечественная война 1941–1945: Энцик.-М.: Сов.энциклопедия, 1985;
• Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
• Люди бессмертного подвига. Книга 1. М., 1975.

• Воробйов Іван Олексійович. // Сайт «Герои страны» (рос.).