Вітовський Дмитро Дмитрович (батько)

Дмитро́ Дми́трович Віто́вський (літ. псевдонім — Гнат Буряк[2]; 8 листопада 1887(18871108), с. Медуха, нині Івано-Франківська область — 2 серпня 1919, Ратибор, Сілезьке воєводство, Польща) — український політик, військовик і літератор, сотник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник, начальний командант Української Галицької армії, Державний секретар військових справ ЗУНР.

Дмитро Дмитрович Вітовський
 Сотник (гауптман),
полковник УГА
Загальна інформація
Народження 8 листопада 1887(1887-11-08)
с. Медуха, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть 2 серпня 1919(1919-08-02) (31 рік)
Ратибор, Сілезія
Поховання
Личаківський цвинтар[1] : 
Alma Mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Псевдо Гнат Буряк
Військова служба
Приналежність  ЗУНР
Війни / битви Листопадовий чин
Командування
Державний секретар Військових Справ ЗУНР
Нагороди та відзнаки
Ювілейний хрест
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
 Вітовський Дмитро Дмитрович у Вікісховищі

Батько Дмитра Вітовського, поручника УПА.

Життєпис

Народився 8 листопада 1887 року у дрібношляхетській родині в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету.

Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор «Січей», голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року.

В Легіоні УСС
Група старшин УГА (зліва направо): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк, до 2.08.1919
Державний секретаріат військових справ ЗУНР, лютий 1919.
Сидять зліва направо Володимир Бемко, Орест Підляшецький, Петро Бубела, Дмитро Вітовський, Ростислав-Едмунд Білас, Никифор Гірняк, Роман Шипайло.
Стоять зліва направо Нестор Гаморак, Юліан Буцманюк, Теодор Сивак, Гриць Герасимович, Остап Бородієвич, Семен Магаляс, Володимир Тимцюрак, Василь Панчак, Іван Боберський

В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича.

В жовтні сотню Вітовського підпорядкували генералу Леману, командиру восьмої кінної дивізії яка брала участь у жовтневому наступі Австрійських військ на Галичині. Наступ проводився в напрямку з Ужка до Старого Самбора, за словами самого Вітовського це пов'язання з кіннотою було не надто вдалим:

«Важко навздігнати її, та ще й нами як єдиною піхотною частиною закривали всі діри».

Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону.

Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду.

В 1916–1917 рр. разом з четарями Миколою Саєвичем і М. Гаврилком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.

Організатор і керівник Листопадового чину

Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.

У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі.

Загибель в авіакатастрофі
Могила Дмитра Вітовського у Львові на Личаківському цвинтарі.

Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі на літаку ВПС УНР Zeppelin-Staaken RXIVа «R-71» під Ратибором (Сілезія) разом із ад'ютантом, чотарем УГА Юліяном Чучманом (1895—1919). Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня 1919.[3]

Поховання і перепоховання в Україні

Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів.

1 листопада 2002 його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова; перепохованням опікувався Ференцевич Юрій.

Літературна творчість

Літературний псевдонім — Гнат Буряк[2].

Як засновник Стрілецького Фонду був також засновником його друкованого органу — журналу «Шляхи», в якому й опублікував більшість своїх прозових творів[2], зокрема: «Із смутно-ясних спогадів» («Шляхи», 1915, ч. 2., с. 63; присвята пам'яті четаря І.Балюка), «Маківка»[4].

Новела «Звіт»[5] була опублікована у літ.-мистецькому збірнику «Тим, що впали» (Львів, 1917)[2].

Твори

Вшанування пам'яті

Примітки
  1. Личаківський некрополь — С. 419.
  2. Стрілецька Голгофа. Спроба антології. — Л. : Каменяр, 1992. — С. 382.
  3. Невідомі авіакатастрофи з грошима на борту. Український рахунок
  4. Стрілецька Голгофа… — С. 72-74.
  5. Стрілецька Голгофа… — С. 69-70.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.