Гайлігенбайлський мішок

13 січня 1945 року радянські війська розпочали Східно-Прусську операцію силами 2-го (Маршал Радянського Союзу Рокоссовський К. К.) і 3-го (генерал армії Черняховський І. Д.) Білоруських фронтів за участю 43-ї армії 1-го Прибалтійського фронту (генерал армії Баграмян І. Х.) і за сприяння Балтійського флоту (адмірал Трибуц В. П.). Метою операції визначався розгром стратегічного угруповання німецьких військ у Східній Пруссії й північній частині Польщі.

Прорив ударних угруповань до Кенігсберга і успішне просування Червоної армії до Балтійського моря створили загрозу оточення німецької 4-ї армії, яка перебувала на правому фланзі угруповання вермахту, у зв'язку з чим вона почала відхід на укріплений рубіж уздовж Мазурських озер. Переслідуючи ворога, війська 3-го Білоруського фронту у взаємодії з 43-ю армією генерал-лейтенанта Бєлобородова О. П. зі складу 1-го Прибалтійського фронту розгромили тільзітсько-інстербурзьке угруповання.

22 січня радянські війська опанували Інстербург і до вечора 29 січня вишли на узбережжі Балтійського моря, обійшовши Кенігсберг з півночі, північного заходу і південного заходу.

Трьома днями раніше, 26 січня, узбережжя Балтійського моря на північ від Ельбінг досягли війська 2-го Білоруського фронту, перерізавши шляхи відходу східно-прусського угруповання противника на захід. З метою її деблокування німецька 4-та армія наступного дня завдала сильного контрудару силами чотирьох піхотних, двох моторизованих і однієї танкової дивізій. Для його відбиття маршал Радянського Союзу Рокоссовський К. К. задіяв 48-му і 5-ту гвардійську танкову армії, 8-й гвардійський танковий (генерал-лейтенант Попов О. Ф.), 8-й механізований (генерал-майор Фірсович О. М.) і 3-й гвардійський кавалерійський (генерал-лейтенант Осликовський М. С.) корпуси, які до 8 лютого зупинили німецькі війська та відкинули його назад.

На цьому участь 2-го Білоруського фронту в Східно-Прусській операції закінчилася. На наступний день Ставка ВГК наказала командувачу його військами передати 50-ту, 3-тю, 48-му і 5-ту гвардійську танкову армії до складу 3-го Білоруського фронту, а силами, що залишилися, з 10 лютого перейти в наступ з метою розгрому противника в Східній Померанії.

Після цього 3-й Білоруський фронт повинен був самостійно завершити розгром групи армій «Північ». До початку лютого вона налічувала 32 дивізії, які входили до складу трьох ізольованих угруповань — гайлігенбайльське (за радянськими даними — до 20 дивізій), кенігсберзьке (до 5 дивізій) і земландське (до 4 дивізій).

Найбільшою була перше з них, гайлігенбайльське об'єднувало понад двадцяті дивізій трьох корпусів, що, займаючи ділянки оборони в укріпленому районі, мали велику кількість артилерії, танків і боєприпасів. На той час радянські війська в ході важких боїв зазнали великих втрат. Чисельність більшості стрілецьких дивізій не перевищувала 2 500—2 700 чоловіків. Тому знищення оточеного ворога було пов'язано з великими труднощами і затягнулося в часі.

Командувач військами фронту планував ударом 5-ї і 5-ї гвардійської танкової армій в одному напрямку відсікти гайлігенбайльське угруповання від моря, а іншими арміями розсікти її й знищити по частинах. Однак реалізувати цей задум протягом лютого так і не вдалося. Уміло маневруючи резервами, німецьке командування щоразу закривало проломи, котрі утворювалися в обороні. 18 лютого в районі Мельзак був смертельно поранений і помер командувач фронтом генерал армії Черняховський І. Д.. У зв'язку з цим командувати військами 3-го Білоруського фронту був визначений Маршал Радянського Союзу Василевський О. М.

24 лютого 1945 року до складу військ фронту була включена Земландська група військ, утворена на базі розформованого 1-го Прибалтійського фронту. Але погодні умови, бездоріжжя, що настало, та відставання тилів не дозволили продовжити наступ.

28 лютого німці, ввівши в бій велику кількість бронетехніки, у свою чергу почали новий наступ по всьому фронту оточення, намагаючись прорвати коло оточення, який, однак, не приніс відчутного успіху. Прориви на південному фланзі, зроблені Червоною армією, вдалося ліквідувати, однак з цього ж дня весь плацдарм, який займала 4-та армія в районі Гайлігенбайль, виявився під обстрілом радянської важкої артилерії. Вичерпавши свої сили, сторони перейшли до оборони. На фронті настало тимчасове затишшя.

Перегрупувавши сили, поповнивши з'єднання і частини особовим складом, озброєнням і бойовою технікою, маршал Василевський О. М. вирішив спочатку знищити угруповання противника, притиснуту до затоки Фріш-Гаф при тимчасовому припиненні наступу на Земландському півострові. Подвійним концентричним ударом зі сходу і південного сходу в напрямку на Гайлігенбайль передбачалося розчленувати це угруповання 4-ї армії вермахту на частини, ізолювати їх, а потім порізно знищити. Здійснення цього задуму покладалося на 11-ту гв., 5-ту, 28-му, 2-гу гв., 31-шу, 3-тю і 48-му армії фронту. На напрямку головного удару зосереджувалися 5-та (генерал-полковник Крилов М. І.), 28-ма (генерал-лейтенант Лучинський О. О.) і 3-тя (генерал-полковник Горбатов О. В.) армії. В інтересах цих армій вели бойові дії 1-ша (генерал-полковник авіації Хрюкін Т. Т.) і 3-тя (генерал-полковник авіації Папівін М. П.) повітряні армії. З тих, що були 582 боєздатних танків і САУ в смугах наступу цих армій було зосереджено 513 бойових машин.

13 березня після завершення ретельної підготовки і поповнення з'єднань людьми і матеріально-технічними засобами, війська 3-го Білоруського фронту та Земландської групи військ відновили наступ. 26 березня, незважаючи на запеклий опір противника, радянські війська вийшли до затоки Фріш-Гаф.

Ще через три дні залишки гайлігенбайльського угруповання припинили боротьбу. У ході бойових дій 93 тис. німецьких солдатів і офіцерів було знищено, а 46 тис. — взято в полон.

Активну допомогу наземним військам надав Балтійський флот, наносячи удари по німецьких військах авіацією, підводними і легкими надводними силами. За лютий — березень він потопив 32 транспортних судна і сім бойових кораблів.