Гельцер Катерина Василівна

Народилася 2 (14) листопада 1876 року в Москві в артистичній родині. Батько — Василь Гельцер, артист балету Великого театру; дядько — Анатолій Гельцер — театральний художник. У 1894 році по закінченні Московської балетної школи працювала у Большому театрі. У 1896—1898 роках виступала на сцені Маріїнського театру. Виступала в багатьох постановках балетмейстера М. І. Петіпа, що наклало великий відбиток на творчість балерини[4].

З 1898 по 1935 роки Гельцер виступала на сцені Большого театру. З 1910 року в складі антрепризи С. П. Дягілєва брала участь у гастрольних поїздках за кордон.

Після жовтневої революції, коли майже всі зірки російського балету емігрували до Європи, вона виявилася в становищі «справжньої господині Большого театру»[5]. Вона першою з артистів балету удостоїлася звання «народної». У навколотеатральних колах лідируюче становище настільки вікової балерини пояснювали особливим благоволінням до неї з боку наркома освіти Луначарського[6].

У 1920-ті роки Гельцер була пов'язана узами шлюбу зі своїм багаторічним партнером по сцені — Василем Тихомировим. Їх творчий тандем зберігся і після того, як сім'я розпалася. «І хоча у Тихомирова була нова родина, для балерини стало природним щодня турбуватися про нього, дзвонити по телефону»[7].

Сценічна манера Катерини Гельцер являла собою синтез бездоганної техніки виконання, музикальності, виразності танцю з підвищеною увагою до внутрішнього життя сценічного образу. Величезний успіх мала 50-річна Гельцер у першому радянському балеті «Червоний мак».

За офіційною версією, дітей у Гельцер не було, проте в 2005 році телеканал «Культура» продемонстрував документальний фільм, де стверджувалося, що до революції Гельцер була практично цивільною дружиною Карла Маннергейма, що вони ледь не повінчалися в 1924 році у церкві на Кухарській і що у них був спільний син Еміль[8]. Біографами Маннергейма ця інформація не підтверджується[9].

У 1930-х роках Гельцер гастролювала по СРСР. Її останні виступи відбулися у вельми похилому віці, у 1942—1944 роках. Далі працювала як педагог-консультант. Ігор Моїсеєв згадував про початок своєї кар'єри у Большому театрі[10]:

«Хоч Тихомиров і був господарем театру, але прима-балерина Катерина Василівна Гельцер була господинею Тихомирова. До цього часу Гельцер була немолода і дуже важка, піднімати її міг тільки Іван Смольцов. Але і той зірвав на ній собі спину. А Гельцер був потрібен кавалер для гастролей. І тоді хтось їй порадив: «Спробуйте Моїсеєва, він спортсмен, він сильний». <...> Мені все це дуже не подобалося, я був як би на послуги. Одного разу, пам'ятаю, йшла «Вакханалія» Сен-Санса - я підхоплюю Гельцер на руки, починаю кружляти, кружляти, кружляти і ... у мене вже переплуталося все - де зал, де задник, я біжу прямо на темні лаштунки, а позаду них - стіна, і з розбігу я її кидаю об стіну.»

  Катерина Гельцер жила в Москві, в будинку артистів МХТ в Брюсовому провулку (№ 17). У 1964 році на фасаді будівлі була встановлена меморіальна дошка на її честь (скульптор О. В. Пекарєв[11][12], архітектор Г. П. Луцький).

Померла 12 грудня 1962 року. Похована в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 3, фото могили[13]).

У 1913 році Катерина Гельцер знялася у фільмах-балетах студії «Братів Пате» «Коппелія» (Франц — Леонід Жуков, Коппеліус — Володимир Рябцев) і «Вакханалія» (танці з опери «Самсон і Даліла»). Обидві зйомки режисера Кая Ганзена були втрачені.

Катерина Гельцер володіла значною колекцією творів мистецтва. Її цінність була настільки висока, що в 1941 році, коли фронт наближався до Москви, рішенням Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів СРСР зібрання було включено до числа найбільш значущих особистих колекцій[14] і підлягало евакуації в тил поряд з колекцій державних музеїв.

• Сталінська премія первой степени (1943) — за многолетние выдающиеся достижения
• народная артистка Республики (1925)
• орден Ленина (02.06.1937)
• орден Трудового Красного Знамени
• медали

• Красовская В. М. Русский балетный театр начала XX века. — Л.: «Искусство», 1972. — Т. 2: Танцовщики. — 456 с.
• Носова В. В. Екатерина Гельцер // Балерины. — М.: Молодая гвардия, 1983. — С. 158—277. — 286 с. — (ЖЗЛ). — 100 000 экз.