Генрієтта Стюарт

Принцеса Генрієтта народилася 16 червня 1644 року напередодні другої битви при Ньюбері [en], в розпал громадянської війни. Місцем її народження став Бедфорд-хаус в Ексетері — резиденція герцога Бедфорда [en], який незадовго до цього повернувся на бік роялістів. Батьком принцеси був англійський король Карл I; матір'ю — Генрієтта Марія Французька, молодша дочка французького короля Генріха IV і його дружини Марії Медічі [7] [8]. Саме з матір'ю Генрієтта все життя підтримувала найбільш близькі стосунки[9]. Спорідненість принцеси з французькими королями Людовиком XIII і Людовиком XIV в подальшому житті виявиться дуже корисним для неї самої і її сім'ї.

Незадовго до народження Генрієтти її мати була змушена покинути Оксфорд і перебратися в Ексетер, куди вона прибула 1 травня 1644 року. Стан здоров'я королеви був таким, що її смерть при майбутніх пологах була, на думку багатьох, найбільш вірогідним результатом [10]. Новонароджена принцеса була передана турботам Анні Вільєрс [en], відомої в той час як леді Даллку [11] [8]. Заради безпеки принцеси королева вирішила відправити її в Фалмут, де була передостання англійська фортеця, все ще вірна королю — замок Пенденніс [en]; звідти Генрієтта Марія збиралася разом з дочкою вирушити до Франції, де могла просити допомоги для чоловіка у Людовика XIV. Прибула у Фалмут у середині липня королева була проінформована, що маленька принцеса приїхала в місто хворою (у неї траплялися конвульсії), але вже повністю вилікувалася. Проте, до Франції королева відправилася одна. 26 липня Генрієтту відвідав батько [8]. Незадовго до приїзду король розпорядився провести обряд хрещення принцеси відповідно до законів церкви Англії; обряд був проведений 21 липня в Ексетерському соборі, дівчинка отримала ім'я Генрієтта [12] [8]. Принцесу перевезли в Отлендський палац [en] за межами Лондона, де вона і її свита знаходились протягом трьох місяців. З батьком Генрієтта більше не бачилася[9]. У червні 1646 принцеса з невеликою свитою таємно покинула палац; леді Даллку забезпечила благополучне прибуття Генрієтти до Франції, де дочка возз'єдналася з матір'ю [13] [8].

Уже при французькому дворі при конфірмації принцесі було дано друге ім'я — Анна, в честь її тітки, французької королеви Анни Австрійської [12] [8]. Після прибуття до Франції дочка і мати оселилися в апартаментах Лувру, Генрієтта отримала пенсію в розмірі тридцяти тисяч ліврів і право користування Сен-Жерменським палацом. Такі розкішні привілеї були незабаром урізані, оскільки всі гроші, що отримувала королева Генрієтта Марія, стали передаватися її чоловікові в Англію або ж роялістам, що втекли до Франції [14]. Весь цей час леді Даллку не залишала принцесу [15].

У лютому 1649 року мати Генрієтти була сповіщена про страту її чоловіка Карла I, обезголовленого 30 січня. В кінці Фронди, в розпал якої королева і принцеса залишалися в Луврі, Генрієтта Марія разом з дочкою перебралася в Пале-Рояль, де вже проживав молодий король Людовик XIV з матір'ю і братом. В цей час Генрієтта Марія вирішила навернути дочку, хрещену в англіканстві, в католицтво [16]. На прохання королеви капелану принцеси було доручено звернути в католицтво і її гувернантку леді Даллку, однак він зазнав невдачі, і після смерті чоловіка в 1651 році леді Даллку повернулася до Англії [15]. У 1650 році в Париж приїхав старший брат Генрієтти, Карл, з яким принцеса дуже зблизилася [15]. З приїздом іншого брата Генрієтти, герцога Глостера, в 1652 році маленький англійський двір значно розширився [15]. У 1654 році принцеса зробила свій перший публічний вихід: вона разом з матір'ю і братами була запрошена на бал, який давав кардинал Мазаріні [15]. Генрієтта швидко зачарувала французький двір своїми знаннями французької мови, захопленням літературою і музикою [15].

Генрієтта в образі Мінерви, що тримає портрет Месьє, пензля Антуана Матьє

Після закінчення Фронди французький двір зробив пріоритетним пошук нареченої для молодого короля. Генрієтта Марія стала натякати на союз дочки і Людовика XIV, але королева Анна відкинула цю ідею, вважаючи за краще Генрієтті дочку свого брата Філіппа IV, Марію Терезію [17]. Людовик XIV і Марія Терезія одружилися в червні 1660 року, після чого Анна звернула увагу на свого другого, ще неодруженого сина Філіппа, герцога Орлеанського. Під час проживання в Шато-де-Коломб, особистій резиденції Генрієтти Марії за межами Парижа, мати і дочка дізналися про реставрацію монархії в Англії і проголошення королем брата Генрієтти Карла II [18]; обидві вони повернулися в Париж. Ця доленосна зміна змусила Філіппа Орлеанського, відомого бісексуала, з яким була пов'язана серія скандальних історій, просити руки Генрієтти. Раніше при дворі поширилися чутки про те, що Генрієтта отримала пропозицію про шлюб від Карла Еммануїла Савойського і великого герцога Тоскани, але питання про шлюб не було вирішене через вигнаний статус принцеси[19].

Нетерплячий Філіпп бажав переконатися, що зможе одружитися з Генрієттою якомога швидше, але королева Генрієтта Марія збиралася повернутися в Англію, щоб розплатитися з боргами, забезпечити придане для дочки і запобігти оголошення герцога Йоркського про шлюб з Анною Гайд, колишньою фрейліною королівської принцеси[20]. В цей же час, у вересні 1660 року, від віспи помер герцог Глостер, і Генрієтта був в тузі і жалобі за братом [21] [22]. У жовтні Генрієтта з матір'ю відправилася з Кале в Дувр, де зупинилася в Дуврському замку. Французький двір офіційно просив руки принцеси 22 листопада; тоді ж було вирішено питання з приданим Генрієтти: Карл II погодився дати сестрі як придане вісімсот сорок тисяч ліврів [23] і ще двадцять тисяч на інші витрати. Генрієтта також отримала як особистий подарунок сорок тисяч ліврів і Шато-де-Монтаржі як особисту резиденцію [24].

Повернення Генрієтти до Франції було відкладено через смерть від віспи її старшої сестри Марії, принцеси Оранської. Зрештою, Генрієтта покинула Англію в січні 1661 року. 30 березня Генрієтта і Філіпп підписали шлюбний контракт в Пале-Роялі; офіційна церемонія відбулася на наступний день[25]. Після святкувань молодята вирушили в Тюїльрі, їх нову резиденцію[26]. Оскільки тепер Генрієтта була одружена з Месьє — молодшим братом короля, — принцесу стали іменувати «Мадам, герцогиня Орлеанська»[27].

Спочатку шлюб принцеси здавався цілком вдалим, а Філіпп — люблячим чоловіком, незважаючи на те, що між подружжям було мало спільного [22]. За рік в шлюбі Генрієтта народила дочку, яку назвали Марією Луїзою. Деякі придворні ставили під сумнів батьківство Філіппа, натякаючи, що батьком новонародженої принцеси був король Людовик XIV або граф де Гіш. Між Генрієттою і Гішем, можливо, зав'язався роман на початку заміжжя принцеси, незважаючи на те, що той, як передбачалося, встиг побувати коханцем самого Філіппа [28].

Незабаром після цього король зробив своєю фавориткою одну з фрейлін Генрієтти, Луїзу Лавальєр, яка з'явилася при дворі наприкінці 1661 року і захищала герцогиню Орлеанську у справі Гіша. Наступна дитина Філіпа Орлеанського і Генрієтти — син Філіпп [en] — народився в липні 1664 року і отримав титул герцога Валуа; хлопчик помер в 1666 році через кілька годин після названня його Філіппом Шарлем. Смерть маленького герцога сильно засмутила Генрієтту[29]. У липні 1665 року Генрієтта народила мертву доньку; чотири роки по тому герцогиня народила іншу дочку[30], яку охрестили Анною Марією в 1670 році.

У 1666 році при дворі герцога і герцогині з'явився шевальє де Лоррен — найбільш видатний передбачуваний коханець Філіппа[31]. Саме Лоррен часто змагався з Генріеттою за владу всередині двору герцога Орлеанського; після смерті Генрієтти він став суперником другої дружини Філіппа, Єлизавети Шарлотти Пфальцської[32].

Генрієтту часто при дворі називали інтелігентною принцесою; принцеса вела листування з Мольєром, Расіном, Лафонтеном, Бюссі-Рабютеном та іншими знаменитостями того часу[33] [22]. Вона також любила садівництво і заклала водний сад у Пале-Роялі [34]. Генрієтта зібрала велику колекцію картин, серед яких були роботи Ван Дейка і Корреджо[35]. Така бурхлива активність принцеси змусила істориків думати, що Генрієтта страждала на нервову анорексію[36].

Наприкінці 1669 року Генрієтта втратила матір, королеву Генрієтту Марію, яка померла після прийняття надмірної дози опіатів в якості болезаспокійливого[37]. Генрієтта була спустошена, ситуацію посилив Філіпп, який ще до похорону став претендувати на спадщину дружини[9].

Похорон Генрієтти Англійської. Невідомий автор, 1670 рік

1667 році Генрієтта почала скаржитися на періодичні сильні болі в боці. На початку квітня 1670 року, згідно з повідомленнями, у Генрієтти почалися проблеми з травленням настільки сильні, що вона могла вживати в їжу тільки молоко. 20 червня Генрієтта прибула в Париж[38], 26 червня разом з чоловіком вона зупинилася в Сен-Клу[42]. 29 червня о п'ятій годині вечора Генрієтта випила склянку цикорієвої води з льодом. За словами свідків, відразу ж після цього вона відчула біль у боці і вигукнула: «Ой! Який біль! Що мені робити! Я, мабуть, отруєна!»[43]. Принцеса зажадала для себе протиотрути і щоб хто-небудь вивчив воду, яку вона пила. Їй дали поширені в той час ліки від кольок, а також протиотруту. Королівська родина прибула в Сен-Клу протягом декількох годин після того, як отримала звістку про хворобу Генрієтти. До ліжка принцеси був покликаний єпископ Боссює, який пізніше провів соборування. О другій годині ранку наступного дня Генрієтта померла[36] [38]. Багато придворних порахували Шевальє де Лоррен і маркіза д'Еффіа співучасниками отруєння Генрієтти[36]. Сімнадцять французьких і два англійських лікаря, англійський посол і близько ста глядачів були присутні при розтині і, хоча в офіційному повідомленні говорилося про «смерть від холерної хвороби (гастроентериту), викликаної підігрівом жовчі», багато спостерігачів не погодилися з цим висновком [38].

Генрієтта була похована в королівській базиліці Сен-Дені 4 липня, ще одне богослужіння відбулося 21 липня[44]. На службі були присутні представники всіх головних державних органів, включаючи членів парламенту, судів, Зборів духовенства і міських корпорацій, а також представники знаті і широкої громадськості: королева Марія Терезія супроводжувала колишнього короля Польщі Яна II Казимира і англійського посла герцога Бекінгема; також були присутні принци крові і багато інших[45].

«Нарешті, з'явилися члени двору месьє і мадам, що несуть смолоскипи в руках. Мавзолей, оточений вівтарями і срібними урнами і прикрашені алегоричними скорботними статуями, серед яких помітні були Молодість, Поезія і Музика, спорудженими в центрі хору. Тут спочила труна, покрита золотою парчею, облямована горностаями, з вишитими на ній золотом і сріблом герби Франції та Англії. Присутні зайняли свої місця і запалили сотні свічок, що створювали хмару ладану; архієпископ Реймса за допомогою інших єпископів почав месу, яка була оспівана королівськими музикантами під проводом Люллі»[46].

У 1671 році Філіпп Орлеанський одружився вдруге: його обраницею стала Єлизавета Шарлотта Пфальцських, яка, як і Генрієтта, була нащадком короля Якова I[47]. Філіпп Орлеанський помер в 1701 році [48].

У шлюбі Генрієтти і Філіппа народилося четверо дітей[22] також герцогиня перенесла чотири викидня [49]:

• Марія Луїза (27 березня 1662 — 12 лютий 1689) — була одружена з королем Іспанії Карлом II. Дітей не мала. Марія Луїза померла в тому ж віці, що й мати[50]. Обставини її смерті були схожі з обставинами смерті Генрієтти, і при дворі також припускали, що вона була отруєна.
• Викидень (1663) [51]
• Філіпп Шарль [en] (16 липня 1664 — 8 грудня 1666) — герцог Валуа.
• Мертвонародження дочка (9 липня 1665)
• Викидень (1666)[51]
• Викидень (1667)[51]
• Викидень (1 668)[52]
• Анна Марія (27 серпня 1669 — 26 серпня 1728) — була одружена з герцогом савойським і королем Сардинії Віктором Амадеєм II. У шлюбі народилося дев'ятеро дітей (троє мертвонароджених і двоє, які померли в дитинстві), серед яких була мати французького короля, королева-консорт Іспанії, принц П'ємонту [en] і король Сардинії. Старша дочка Анни Марії, Марія Аделаїда, померла у віці 26 років, як її бабуся і тітка; інша її дочка, Марія Луїза, стала матір'ю двох іспанських королів — Луїса I і Фердинандо VI і померла у віці 25 років. Анна Марія разом зі своїм потомством була відсторонена від престолонаслідування Англії і Шотландії в 1701 році через приналежності до католицької релігії, хоча саме її нащадки виявилися старшими в домі Стюартів після припинення його чоловічій лінії в результаті смерті Генріха Стюарта в 1807 році.

Нащадками Генрієтти є кілька європейських претендентів на престоли і монархів[53].

Герб Генрієтти, герцогині Орлеанської, заснований на гербі її чоловіка Філіппа, об'єднаного з англійським королівським гербом її батька[54].

Щит увінчаний короною, який відповідає гідності французьких принців — королівських дітей[en]. Праворуч — герб герцогів Орлеанських (французький королівський герб — в блакитному полі три золотих лілії — зі срібним титлом із тупими зубцями); зліва — англійський королівський герб Стюартів (начетверо: в першій і четвертій частинах королівський герб Англії [в 1-й і 4-й частинах в блакитному полі три золотих лілії (французький королівський герб), у 2-й і 3-й частинах в червленому полі три золотих озброєних блакиттю леопарда (ходячі леви насторожі), один над одним (Англія)]; у другій частині в золотому полі червоний, озброєний блакиттю лев, оточений подвійною процвітлою і противопроцвітлою внутрішньої облямівкою [Шотландія]; в третій частині в блакитному полі золота з срібними струнами арфа [Ірландія ])[55].

Портрет Генрієтти пензля Лелі

Генрієтта зображена на одному з портретів колекції «Віндзорські красуні» Пітера Лелі[56].

Герцогиня Орлеанська була близькою подругою мадам де Лафаєт, яка на її прохання написала біографію принцеси[57].

Генрієтта є одним з персонажів романів Дюма «Двадцять років потому» і «Віконт де Бражелон», а також двох екранізацій першого з них: французької [fr] (1922; роль виконала Сімоне Ваудрі [fr][58]) і російсько-французької (1992; роль виконала Лілія Іванова).

Герцогиня з'являється в декількох фільмах і серіалах:

• «Останній король» (2003; роль виконала Енн-Мері Дафф[59])
• «Broadside» (2009; роль виконала Джессіка Кларк[60])
• «Мінетті» (2010; роль виконала Дженна Брайтон[61])
• «Пісня фенікса» (2013; роль виконала Брітні Бенкс[62])
• «Версаль» (2015; роль виконала Ноемі Шмідт[63])

• Barker, Nancy Nichols. {{{Заголовок}}}. — 317 p. — ISBN 080183791X, 9780801837913.
• Beatty, Michael A. {{{Заголовок}}}. — P. 47—51. — ISBN 0786415584, 9780786415588.
• Cartwright, Julia. {{{Заголовок}}}. — 438 p.
• van der Cruysse, Dirk. {{{Заголовок}}}. — P. 165. — ISBN 2213022003, 9782213022000.
• Fraser, Antonia. {{{Заголовок}}}. — 388 p. — ISBN 0297829971, 9780297829973. King Fraser, Antonia. {{{Заголовок}}}. — 388 p. — ISBN 0297829971, 9780297829973.
• Fraser, Antonia. {{{Заголовок}}}. — 524 p. — ISBN 039449721X, 9780394497211.
• Heylli, Georges d'. {{{Заголовок}}}. — P. 104. l'abbaye Sainct Heylli, Georges d'. {{{Заголовок}}}. — P. 104.
• Louda, Jiří; Maclagan, Michael. {{{Заголовок}}}. — 308 p. — ISBN 0316848204, 9780316848206.
• Melville, Lewis. {{{Заголовок}}}. — P. i. — ISBN 1-932690-13-1.
• Mitford, Nancy. {{{Заголовок}}}. — 255 p.
• Montgomery-Massingberd, Hugh. {{{Заголовок}}}. — Т. 1. — P. 85. — ISBN 0850110297, 9780850110296.
• Weir, Alison. {{{Заголовок}}}. — 400 p. — ISBN 1446449114, 9781446449110.
• White, Michelle A. {{{Заголовок}}}. — P. 193. — ISBN 0754639428, 9780754639428.

• Henrietta Anne Stuart (англ.). Thepeerage.com. Процитовано 25-10-2015.
• Jacques-Bénigne Bossuet. Oraison funèbre de Henriette-Anne d'Angleterre (1670) (фр.). flaubert.univ-rouen.fr. Процитовано 25 жовтня 2015.