Герман Вірт

Герман Вірт (нім. Herman Wirth, також відомий як Герман Вірт Ропер Бош та Герман Фелікс Віртор Германн) (6 травня 1885, Утрехт, Голландія 16 лютого 1981[3], Кузель, Німеччина) голландсько-німецький учений і містик, який вивчав стародавні релігії, символи та мови[4]. Перший керівник Аненербе.

Герман Вірт
Народився 6 травня 1885(1885-05-06)[1][2]
Утрехт, Утрехт, Нідерланди[1]
Помер 16 лютого 1981(1981-02-16)[1][2] (95 років)
Кузель[1]
Країна  Нідерланди
 Веймарська республіка
 Німеччина
 ФРН
Діяльність археолог, дослідник доісторичної епохи
Галузь мовознавство
Alma mater Утрехтський університет
Науковий ступінь докторський ступінь[1]
Знання мов німецька[2]
Заклад Бернський університет
Учасник Перша світова війна
Членство СС
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини

Біографія

Ранні роки

Народився в Нідерландах. Син приват-доцента, доктора теології, за сумісництвом — гімназійного викладача, що походив з Пфальца. Батько, Людвіг Вірт німець, мати, Софія Хюйсберта Бош фрізка. У 1904—1910 рр.. вивчав нідерландську філологію, германістику, історію і музику. У 1910 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Занепад нідерландської народної пісні». У 1910—1914 рр.. викладав нідерландську філологію в Бернському університеті.

У 1914 р. після окупації Німеччиною Бельгії в ході Першої світової війни підтримав фламандських сепаратистів і з кінця 1914 р. працював в німецькій окупаційній адміністрації. Видавав газету «De Vlaamsche Post». У 1916 р. отримав від Вільгельма II звання титулярного професора. У тому ж році одружується з Маргарет Шмітт. У 1919 р. був одним з організаторів Фелькіше-руху «Landbond der Dietsche Trekvogels». У 1923 р. переїхав в Марбург.

Теорія Германа Вірта

У 1920-ті рр.. Герман Вірт тісно спілкується з представниками пронацистських кіл німецької Веймарської республіки. У 1925 р. вступив в НСДАП (партійний квиток № 20.151), однак уже в наступному році вийшов з неї, трохи пізніше приєднався до марксистських партійних товариств, проте потім, в 1926[5], повертається до лав націонал-соціалістів[6].

У ці роки Вірт видав кілька робіт, деякі з них не були визнані науковими колами (зокрема, він прагнув обґрунтувати достовірність підробленої фризької хроніки, в якій говорилося про загибель Атлантиди, — так званої «Хроніки Ура-Лінда»). При цьому, як зазначає політик, політолог і дослідник творчості Вірта Олександр Дугін, Герман Вірт[6]

не поділяв численних забобонів окультистів, які своєю поспішністю дискредитують серйозні дослідження

Російський дослідник А. Васильченко також додає, що[6],

на відміну від багатьох публіцистів того часу, що знаходилися в таборі Фелькіше, Вірт прагнув, щоб його теорії мали достатнє наукове обґрунтування.

Теорія Германа Вірта — це припущення про полярне, нордичне походження людства. На півночі Землі в давні часи знаходився континент Арктогея, який населяли надлюди-гіперборейці. Тут з'явилася цивілізація, якась монотеїстична прарелігія, прамова та інші витоки світової культури, згодом зазнали десакралізації, перекручення і спотворення. Відповідно до теорії Вірта, причиною цих деструктивних процесів, стало расове змішання гіперборейців зі звіроподібним, слаборозвиненими представниками нижчої раси південної, що населяли інший континент -Гондвану. Через похолодання і погіршання клімату північна надраса почала рух на південь, де й відбулося її змішання. Ті представники надраси, які залишалися в Арктогеї найбільшу кількість часу, дали в період мезоліту і неоліту початок нордичної раси в сучасному її розумінні[6].

Згідно з Германом Віртом[7],

Усі сучасні мови та релігійні вчення є мертвим сплетінням незрозуміліших символів і знаків, ключ до яких безповоротно втрачено разом з полярною землею і полярною расою

Роботи Вірта отримали живий відгук у Фелькіше-колах, і в 1932 р. уряд Мекленбурга організувало для Вірта «Дослідницький інститут за праісторії духу» (Forschungsinstitut für Geistesurgeschichte) в Бад-Доберан е. У 1934 р. Вірт відновлюється в НСДАП і вступає в СС (членський номер 258.776).

Період «Аненербе»

У 1935 р. став одним із засновників і першим директором товариства Аненербе (очолював його до 1937 р.)[8]. У 1938 р. з ідеологічних розбіжностей з Гіммлером, який, зокрема, не поділяв теорій Вірта щодо матріархату в німецькому суспільстві, був звільнений з Аненербе, при цьому залишався добровільним помічником товариства аж до 1945 р.[9]. Після Вірта Аненербе очолив Вальтер Вюст

Після війни

У 1945—1947 рр.. був інтернований американськими військами, після цього поїхав до Швеції, але в 1954 р. повернувся до Марбурга, де вів приватне життя вченого. Ідеї ​​Вірта щодо походження автохтонного населення Америки в 1970-ті роки придбали несподіваний резонанс у північноамериканських індіанців. У 1979 р. Вірта відвідав Віллі Брандт, а уряд землі Рейнланд-Пфальц запропонував вченому створити музей для його етнографічної колекції[10].

Твори

  • Der Untergang des niederländischen Volksliedes, 1911.
  • Niederländisch-Deutsch. Berlin, [1913].
  • Ein Hähnlein wolln'n wir rupfen. Jena, 1914.
  • Das alte Flandern. Leipzig, [1916].
  • Vlämisch. Berlin, [1916].
  • Der Aufgang der Menschheit: Untersuchungen zur Geschichte der Religion, Symbolik und Schrift der atlantisch-nordischen Rasse, Jena, 1928
  • Was heißt deutsch? Ein Urgeistesgeschichtlicher Rückblick zur Selbstbesinnung und Selbstbestimmung, Jena, 1931.
  • Vom Ursprung und Sinn des Hakenkreuzes. Leipzig, 1933.
  • Die Ura-Linda-Chronik. Leipzig, 1933.
  • Führer durch die erste urreligionsgeschichtliche Ausstellung «Der Heilbringer». Berlin, 1933.
  • Heilige Wende. Leipzig, 1933.
  • Die heilige Urschrift der Menschheit: symbolgeschichtliche Untersuchungen diesseits und jenseits des Nordatlantik, Leipzig, 1936 (twee delen)
  • Urmonotheismus, 1955
  • Die symbolhistorische Methode, 1955
  • Eurasische Prolegomena, 1955
  • Um den Ursinn des Menschseins: die Werdung einer neuen Geisteswissenschaft, Wien, 1960.
  • Der neue Externsteine-Führer. Marburg/L., 1969.
  • Die Frage der Frauenberge — eine europäische Gegenwartsfrage. Marburg/L., [1972].
  • Allmutter. Marburg/L., 1974.
  • Führer durch das Ur-Europa-Museum. Marburg/L., 1975.
  • Europäische Urreligion und die Externsteine. Wien, 1980.

Примітки

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118633953 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. за іншими даними, помер у 1974 г.
  4. Дугін О. Г. «Гіперборейська теорія» . М., 1993
  5. За іншими даними, в 1934 р.
  6. Герман Вирт/ Биография и фотогалерея (російською). peoples.ru. Архів оригіналу за 30 грудня 2009. Процитовано 27 квітня 2010.
  7. книга: Александр Дугин. Гиперборейская теория. Москва. 1993. isbn 5-85928-009-2
  8. «Аненербе», оккультный институт СС
  9. Eva-Maria Ziege: Die Bedeutung des Antisemitismus in der Rezeption der Mutterrechtstheorie. In: A. G. Gender-Killer (Hrsg.): Antisemitismus und Geschlecht. Von «effeminierten Juden», «maskulinisierten Jüdinnen» und anderen Geschlechterbildern.
  10. Schenkel der Göttlichen. In: DER SPIEGEL. 40/1980 (vom 29. September 1980)

Література

  • Герман Вирт. Священная пятерица и женское начало — Из книги «Изначальная сакральная письменность человечества» (Лейпциг, 1931 год) // Империя Духа. Журнал о религии
  • Дугин А. Г. «Гиперборейская теория». М., 1993; — посвящена описанию расовой и других теорий Германа Вирта
  • Дугин А. Г. Знаки Великого Норда. Гиперборейская теория. M., Вече, 2008 ISBN 978-5-9533-3352-8
  • Hermann Langer. Der Mann, der mit den Medien tanzte: zum Wirken Herman Wirths in Mecklenburg 1932/33. In: Zeitgeschichte regional, Bd. 7 (2003), 2. S.30-42.
  • Luitgard Löw. På oppdrag for Himmler: Herman Wirths ekspedisjoner til Skandinavias hellerestninger. In: Jakten på Germania (Oslo, 2009).
  • Dies.: Völkische Deutungen prähistorischer Sinnbilder. Herman Wirth und sein Umfeld. In: Uwe Puschner und Georg Ulrich Großmann (Hrsg.): Völkisch und national. Zur Aktualität alter Denkmuster im 21. Jahrhundert. (Wissenschaftliche Beibände zum Anzeiger des Germanischen Nationalmuseums, Band 29). Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2009.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.