Дугін Олександр Гелійович

Батько — Гелій Олександрович Дугін (1935–1998) — кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил СРСР[10], працював у Російській митній академії[11], мати — Галина Вікторівна Дугіна (Онуфрiєнко)[12] (1937–2000) — лікар, кандидат медичних наук. Проживала у Москві.

Олександр Дугін був одружений з Євгенією Дебрянською, від якої має сина[10]. Наразі одружений з Наталією Мелентьєвою — філософом, кандидатом філософських наук, публіцистом, директором видавництва «Арктогея», викладачем філософії в МДУ. Син: Артур (в хрещенні Димитрій) Олександрович Дугін, 1985 року народження, москвич, закінчив Московський державний лінгвістичний університет, музикант. Дочка: Дар'я Олександрівна Дугіна, 1992 року народження, студентка філософського факультету МДУ.

Націонал-більшовицький двоголовий орел О. Дугіна[13].

1979 року вступив до Московського авіаційного інституту (МАІ), проте був відрахований з другого курсу за неуспішність[14] (згодом, при захисті дисертації, представив у Вчену раду РДУ диплом про закінчення заочного відділення Новочеркаського інженерно-меліоративного інституту)[15][16].

1980 року разом із Гейдаром Джемалем вступив у гурток «Чорний орден СС»[17],[14][18][19][20], який створив і очолив (обравши звання «рейхсфюрера») містик[21], один з перших російських «нових правих»[22] Євген Головін; саме учнем Головіна він себе і вважає[23]. (Гурток Головіна складався з колишніх членів «Южинського гуртка» письменника Юрія Мамлєєва, але, всупереч поширеним твердженнями, у самого Мамлєєва, що емігрував 1974 року, Дугін не бував)[24].

Разом з Гейдаром Джемалем Дугін вступив 1988 року в Національно-Патріотичний Фронт «Пам'ять» Дмитра Васильєва, але потім був вигнаний з цієї організації, за офіційним формулюванням, за те, що «контактував і контактує з представниками емігрантських дисидентських кіл окультистсько-сатанинського спрямування, зокрема, з якимсь письменником Мамлєєвим»[25][26]. Разом із Едуардом Лимоновим і Єгором Лєтовим одним із співзасновників Націонал-Більшовицької Партії Росії. 1989 року входив до групи «Рух інтелектуальних консерваторів» Ігоря Дудинського.[27] У період з 1990 по 1992 рік працював з розсекреченими архівами КДБ, на основі яких підготував низку газетних, журнальних статей, книг і телепередачу «Таємниці століття», що транслювалася на Першому каналі.

• З 1988 по 1991 роки — головний редактор видавничого центру «ЕОН». Організував історично-філософський центр «ЕОН», на основі якого пізніше була створена асоціація «Арктогея» й однойменне видавництво. Є автором підручника «Геополітика».
• З 1990 року — головний редактор альманаху «Милий ангел».
• З 1991 року — головний редактор журналу «Елементи», голова Історико-Релігійної Асоціації «Арктогея».
• 1993 1995 роки — колумніст газети «Новий погляд»[28][29]
• З 1993 по квітень 1998 року — ідеолог та один із лідерів Націонал-більшовицької партії. За словами Едуарда Лимонова, вийшов з НБП через те, що звинуватив чотирьох націонал-більшовиків в крадіжці у нього 248 рублів[30]. За оцінкою ж самого Дугіна, розрив стався з ідеологічних розбіжностей, зокрема через відсутність у Лимонова чітко вираженої політичної позиції[31].
• 1996 1997 роки — автор та ведучий радіопрограми «FINIS MUNDI» (Радіо 101-FM).
• З 1997 по 1999 роки — автор та ведучий програми «Геополітичний Огляд» (радіо «Вільна Росія»).
• З 1998 року — радник Голови Державної Думи Геннадія Селезньова.
• З 1999 року — голова секції Центр геополітичних експертиз Експертно-консультативної Ради з проблем національної безпеки при Голові Державної Думи.
• 2000 року читав курс «Філософія політики» Міжнародний незалежний еколого-політологічний університеті.
• 2001 року — голова Політичної Ради (лідер) Загальноросійського Суспільно-Політичного руху «Євразія».
• 2002 по листопад 2003 — голова політради партії «Євразія».
• З листопада 2003 року — лідер Міжнародного євразійського руху.
• З 2005 по 2006 роки — колумніст журналу Rolling Stone[32]. Ведучий геополітичної програми «Вехи» на телеканалі Спас.
• З 2007 по 2008 року — ведучий радіопередачі «Русская Вещь»[33] на радіо РСН.
• У березні 2008 року  — зустріч в Белграді з прем'єр-міністром Сербії Воїславом Коштуніца[34].
• З березня 2008 року є неофіційним ідеологом партії «Єдина Росія», згідно з інформацією на офіційному сайті МЕД[35].
• З вересня 2008 року — професор Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, директор Центру консервативних досліджень у соціологічному факультеті МГУ.
• З вересня 2009 року  — в. о. завідувача кафедрою соціології міжнародних відносин МДУ ім. М. В. Ломоносова[36].
• З березня 2012 року  — член Експертно-консультативної ради при голові Держдуми Росії С. Е. Наришкіні.
• У червні 2013 - візит до Молдови. Виступ в Народному Університеті р. Кишинева[37].
• З 2015 року  — внесений до санкційний список США і Канади.
• З 2016 року  — головний редактор телеканалу Царьград ТВ.
• 14 липня 2016 року  — візит до Туреччини. Виступи на прес-конференції, присвяченій відновленню російсько-турецьких відносин[38].

За результатами опитування, проведеного сайтом openspace, у якому було віддано більш ніж 40 тисяч голосів, Дугін посів 36 місце серед найвпливовіших інтелектуалів Росії[39].

Країни, в яких Олександр Дугін потрапив під санкції