Герцогство Гельдерн

Назва герцогства походить від назви німецького міста Гельдерн, правителі якого отримали від імператора у 1079 році титул графа, а у 1339 році — герцога. Територіальна експансія вниз Рейном та Маасом тривала до 1288 року, коли граф Гельдернський зазнав поразки у кривавій битві під Воррінгеном за володіння Лімбургом.

Північним кордоном герцогство виходило біля ганзейського міста Гардервейк до морської затоки Зейдерзе. Воно поділялось на чверті з центрами в Арнемі, Неймегені, Зютфені й Рурмонді. Південна (рурмондська) чверть періодами являла собою анклав, відокремлений від решти чвертей герцогствами Клевським та Брабантським. Ця чверть з півдня межувала з Кельнським архієпископством і герцогством Юліх-Берг.

19 березня 1339 року граф Гелре Рейнольд II з Будинку Вассенберга отримав титул "герцога Гелре і графа Цютфена" та князя Священної Римської імперії від імператора Людовика IV. Це стало можливим завдяки заслугам Рейнольда ІІ як посередника між імператором Людовиком IV,який був одружений на Маргариті Голландській та королем Англії Едуардом III, що був братом другої дружини Рейнольда ІІ.

Династія володарів Гелре Вассенбергів вимерла 1371 року. 24 серпня 1371 року герцог Гелре і граф Цютфена (з 1361 р.) Едуард II помер від ран в битві при Бесвайлері. Він не був одруженим і не мав дітей. Герцогом Гелре став його брат Рейнольд III, однак він також помер 4 грудня 1371 року, не залишивши спадкоємців.

Почалась війна за Спадщину Гелре, що тривала з 1371 до 1379 року. Претендентками на трон герцогства стали дві сестри колишніх володарів та дочки Рейнольда II: Матільда, дружина графа Жана II де Блуа-Шатільон та Марія, дружина герцога Юліха Вільгельма II. Фактичне управління герцогством знаходилось в руках місцевих дворян Егмонтів, які носили титул штатгальтерів, або регентів. Війна тривала вісім років з перемінним успіхом, поки прихильники Марії не перемогли. 1379 року син герцога Юліха Вільгельма ІІ та Марії, під ім'ям Вільгельм І, став герцогом Гелре; а з 1393 також став герцогом Юліха під ім'ям Вільгельм ІІІ. Герцогство Гельдерн перебувало в особистій унії з Юліхом.

В той час Герцогство Гельдерн брало активну участь в політичному житті всієї Європи. Спільно з Тевтонським орденом в 1383, 1388 і 1393 роках Гельдерн брав участь в Хрестових походах проти балтів та північних слов'ян. Проводились лицарські турніри та розвивалось мистецтво.

Герцог Гельдерна та Юліха контролював важливий шлях Франкфурт — Ахен, а 1400 року Вильгельм І завадив королю Німеччини Рупрехту отримати титул Імператора Священой Римськой імперії. Того ж року приєднав до Гельдерна місто Куйк, а до Юліха Борн, Ейскsрхен, Зітард, Бослар, Альденховен, Граве, Мілен, Вальдфейхт та Гангельт.

1402 року, після смерті Вільгельма І, який не мав дітей, герцогом Гельдерна і Юліха став його брат Рейнольд IV. 1423 р. Рейнольд IV помер також не залишивши прямих спадкоємців. На трон претендували внучатий племінник Арнольд Егмонт та інший родич Адольф фон Юліх-Берг. Почалась чергова боротьба за Гельдернський спадок. Династична унія Гельдерна з Юліхом була розірвана. Імператор передав герцогський титул Гельдерна Арнольду Егмонту, а герцогом Юліха став Адольф.

Гельдер перейшов до Будинку Егмонда, який отримав визнання його титулу від імператора Сигізмунда Люксембургу, але не зміг уникнути боротьби і міжусобного конфлікту, та тиску, який наростав через експансіоністські наміри правителів Бургундського герцогства.

Арнольд Егмонт видав дочку Марію за шотландського короля Якова II, але не зміг захистити свої володіння від претензій короля Карла Сміливого, який змусив його 1471 року передати Гельдерн бургундській короні.

Після загибелі Карла його володіння відійшли до імператора Максиміліана, який великодушно повернув Гельдерн Адольфу Егмонту. Його син Карл помер 1538 року, лишивши безліч дітей, але серед них жодного, народженого у шлюбі. Найближчим спадкоємцем згаслого роду Егмонтів був герцог Лотарингії, однак імператор Карл V на 5 років передав герцогство у володіння Клевського дому, а у 1543 році скасував волю діда й окупував Гельдерн як законний спадкоємець Карла Сміливого. По його смерті герцогство увійшло до складу Іспанських Нідерландів.

Під час Восьмидесятилітньої війни три чверті Гельдерна виступили на боці Сполучених провінцій та влились до їх складу, а верхня (рурмондська) чверть зберегла відданість іспанській короні. За Утрехтським миром (1713) ця чверть була розподілена між Пруссією (міста Гельдерн, Фірзен, Горст, Венрай), Нідерландами (Монтфорт, Венло, Ехт), Австрією (Рурмонд, Нідеркрюхтен, Верт) та Юліх-Клеве-Бергом (Еркеленц). Сучасні кордони було встановлено 1815 року на Віденському конгресі.

• Meester, G. A. de. Geschiedenis van de staten van Gelderland, van den oorsprong tot heden. 2 Bände. Harderwijk: Wedding, 1864.
• Spaen La Lecq, Willem Anne van. Historie van Gelderland. Altheer, Utrecht 1814.
• Ferber, Heinrich. Kurze Geschichte des Herzogthums Geldern für Schule und Hau : herausgegeben bei Gelegenheit der 150jährigen Jubelfeier der Einverleibung des Herzogthums Geldern in das Königreich Preußen. Wesel: Bagel, 1863.
• Herzogtum Geldern. Verlag des Historischen Vereins für Geldern und Umgegend, Geldern 2001.
• Hantsche, I. Geldern-Atlas. Karten und Texte zur Geschichte eines Territoriums. Geldern: Historischer Verein für Geldern und Umgegend, 2003.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Герцогство Гельдерн