Гологори (село)
Голого́ри — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення становить 658 осіб. Орган місцевого самоврядування — Гологірська сільська рада. Давніше було містечком.
| село Гологори | |||
|---|---|---|---|
| |||
 Гологори, липень 2007 року | |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Львівська область | ||
| Район/міськрада | Золочівський район | ||
| Рада | Гологірська сільська рада | ||
| Код КАТОТТГ | UA46040070110025106 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1271 | ||
| Населення | 658 | ||
| Площа | 2,681 км² | ||
| Густота населення | 245,43 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 80736[1] | ||
| Телефонний код | +380 3265 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 49°45′07″ пн. ш. 24°43′17″ сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
346 м | ||
| Водойми | Золота Липа (річка) | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 80736, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Гологори | ||
| Карта | |||
  Гологори | |||
 Гологори | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Географія
У селі річка Гнила Липа впадає у Золоту Липу.
Клімат
| Клімат Гологорів | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Середній максимум, °C | −1,7 | −0,4 | 4,4 | 12,4 | 18,5 | 21,7 | 23,0 | 22,4 | 18,0 | 12,3 | 5,2 | 0,3 | 11 |
| Середня температура, °C | −4,5 | −3,1 | 1,0 | 7,7 | 13,3 | 16,5 | 17,7 | 17,0 | 13,1 | 7,9 | 2,4 | −2,1 | 7 |
| Середній мінімум, °C | −7,2 | −5,8 | −2,4 | 3,1 | 8,1 | 11,3 | 12,5 | 11,7 | 8,2 | 3,6 | −0,3 | −4,4 | 3 |
| Норма опадів, мм | 34 | 33 | 35 | 49 | 76 | 89 | 95 | 71 | 58 | 41 | 39 | 43 | 663 |
| Джерело: climate-data.org | |||||||||||||
Назва
Перекази зберегли давню назву сучасного села Гологори як «містечко Дукля». Археологічні дослідження, проведені в 60-х рр. XX століття, виявили тут поселення висоцької, липецької та черняхівської культур XI—XIII ст.[2]
Історія
Дукля (Гологори) — одне із найдавніших поселень Галичини. Перша згадка про «Княжі Голі гори» і «Рожене поле» була в літописі за 1099 р. 1132 року місто Гологори згадано в літописах і хроніках. Належало до Звенигородського князівства, а 1140 року Звенигородський князь Володимир приєднав місто до Галицького князівства. Інший літопис розповідає, що року 1144 на Великому полі поблизу Гологір відбулася битва Київського князя Всеволода Олеговича з Володимиром Володаровичем.
Інтенсивного розвитку Гологори досягли в XV ст. Поселення Дукля стало важливим торговим центром, через який проходили торгові шляхи. В XVII—XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу.
Згадується село 14 лютого 1446 року в книгах галицького суду[3].
У 1469 р. Гологори одержали магдебурзьке право. З XVIII століття збереглися примірники печатки місцевої ратуші, на якій зображено руїни Гологірського замку.
Справжнім лихом для міста і всієї округи були часті турецько-татарські набіги. У 1498 р. татари вкотре обложили замок. За переказами, у цьому бою загинув їхній воєначальник, улюблений ханський син. Жителі Гологір захоронили його прах на гірській вершині навпроти замку. Там же, на відзнаку перемоги у боротьбі з татарською навалою, спорудили пам'ятний знак. Це 5-метрова капличка 1670-х років, побудована у вигляді масивної колони, що стоїть на пагорбі, названому на честь св. Марка. За легендою, колона споруджена на честь перемоги над татарським загоном, що взяв замок в облогу. Сталося це у день св. Марка. Колона, що носить в народі назву «Марко», розташована при в'їзді в Гологори з лівого боку.
Гологори населяли українці, поляки і жиди (євреї). В 1895 р. Барон Гірш (нім. Hirsch) заснував у Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939 р. Відвідували школу не лише юдеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі. У 1941 р. євреї в Золочівському районі були винищені нацистами.
Статус міста Гологори зберегли до 1939 р. У 1929 р. населення міста почало скорочуватись і становило на той час 2480 осіб. Покинуті в час війни давні будинки навколо ринкової площі розібрали для будівництва будівель райкому і райвиконкому у Красне, що було райцентром (1944—1959). Це остаточно знищило вигляд давнього міста, сліди земляних фортифікацій якого проглядаються донині. Руїни замку повністю розібрали для будівництва корівників, руїни яких видніються сьогодні.
Сьогодні в селі залишились лише храми Св. Юрія і Пресвятої Трійці. Є греко-католицька церква. Серед старих колгоспних споруд — бетоноване зерносховище округлої форми.
Околиці
Під'їжджаючи з півночі трасою до Гологорів, ліворуч розташована Лиса Гора, що є природним заповідником. Висота гори — 420 м над р. м. Її західні та північні схили круті, південні та східні — пологі. Лиса Гора покрита лучно-степовою рослинністю, трапляються рідкісні види гірської рослинності: скабіоза блискуча (в Європі росте лише в Піренеях, Альпах і Карпатах) та козилець гірський. Виявлено відкасник будяколистий — одну з найрідкісніших рослин української флори, давній релікт і ендем, а також — сон-траву, підсніжник білий, горицвіт, котячі лапки карпатські, що занесені до Червоної книги України.
Село розташоване в межах мальовничого низькогірного пасма Гологори, вздовж якого поруч зі селом проходить Головний європейський вододіл.
Пам'ятки
Втрачені
Парафіяльний костел у містечку (арх. Франциск Ксаверій Кульчицький[4]) будували в 1774–1790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х. Стиль — бароко. Його світлину можна побачити у праці «Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego» (S. XLVIII).
Відомі люди
- Вірлик Петро Іванович — керівник Золочівського окружного проводу ОУН, Лицар Срібного хреста заслуги УПА
- Дольницький Мирон Андрійович — український військовик, географ. Четар УГА.
- Композитор Ярослав Лопатинський — у 1905—1936 рр. проживав і працював у Гологорах, могила композитора розташована біля храму Св. Дмитрія у селі Гологірки
- Михайлюк Петро Тадейович (1974—2017) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Миколай-Єронім Сенявський — часто перебував у містечку.
Дідичі
- Миколай з Гологорів гербу Дембно — львівський підкоморій[5] та підкоморій, галицький каштелян[6]
- Ян Сененський — каштелян кам'янецький
- Ян Сененський — львівський латинський архієпископ, каштелян галицький
- Миколай-Єронім Сенявський — державний діяч Речі Посполитої, один із найбільших польських магнатів
- Адам Миколай Сенявський — державний діяч Речі Посполитої, син попереднього.
- Микола Василь Потоцький — небіж попереднього, меценат (костел, церква Юрія та шпиталь убогих у Гологорах.[7]).
Примітки
- Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
- Гупало В. Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція). – Львів, 2014. – С. 445.
- Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.148, № 1669 (лат.)
- Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 215.
- Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 42. — ISBN 83-04-0251213-4 całość, ISBN 83-04-01814-4. (пол.)
- Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków… — S. 333.
- Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 57. (пол.)
Джерела
- Мацюк О. Замки і фортеці Західної України (історичні мандрівки). — С. 28
- Трубчанінов С. В. Країна замків і фортець
- Barącz S. Smotrycki Melecy: szkic bibliograficzny. — Poznań, 1889. (пол.)
- «Gologóry» — Encyclopedia of Jewish. Communities in Poland, Volume II (Ukraine) (англ.)
- Gołogóry // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 675. (пол.) — S. 675. (пол.)
- Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 74—75. (пол.)