Джеральдін Брукс

Джеральдін Брукс (при народженні - Строк) народилася 29 жовтня 1925 року в Нью-Йорку в родині з голландськими родословними батьками. Її сім'я була тісно пов'язана з театром: батько володів провідною компанією з пошиття театральних костюмів, а мати була стилістом і дизайнером одягу.

Одна її тітка була танцівницею в варьерте Шаленості Зігфелда, а інша - контральто в Метрополітен-опера.

Її старша сестра Глорія Строк також стала актрисою, граючи переважно невеликі ролі в кіно і на телебаченні [3].

З двох років Джеральдін займалася танцями, в підлітковому віці навчалася в Школі моделей Хантера, а в 1942 році закінчила Школу Джулії Річман на Манхеттане, де була президентом драмгуртка.

У 1942-45 роках Джеральдін вчилася в Американській академії драматичного мистецтва і в школі театру Нейборхуд в Нью-Йорку, а влітку грала літніх антрепризах [3] [4].

У 1944 році Джеральдін стала грати в мюзиклі Йди за дівчатами (1944), який мав на Бродвеї великий успіх, витримавши за два роки 888 сцен.

В січні 1946 року Джеральдін отримала роль в бродвейській постановці шекспірівської п'єси Зимова казка, яка була показана 39 разів [7].

У цей момент на Джеральдін звернув увагу представник кіностудії Warner Bros., який уклав з нею контракт [3].

Енергійна, красива, маленька брюнетка [4], в 1947 році вона перебралася до Голлівуду, де змінила ім'я на Джеральдін Брукс. За запальну гру в Голлівуді журналісти назвали новою Хепберн.

Брукс багатообіцяюче дебютувала в готичному трилері Пітера Годфрі Хибна тривога(1947), зігравши другу за значимістю жіночу роль впертою сестри чоловіка головної героїні Барбара Стенвік, яка фактично силою утримується в будинку своїм дядьком Еррол Флінн, додавши фільму напруженості[3] [8].

Фільм був закінчений в серпні 1946 року, проте вийшов на екрани тільки в липні 1947 року. Критика в цілому дала грі Брукс позитивні відгуки, а сам фільм отримав суперечливі оцінки.

Зокрема, Уолл стріт джорнел назвав його настільки ж нудним, наскільки і страшним, а його історію - повної мелодраматичних кліше [9].

Друга робота Брукс на студії Уорнер бразерс, фільм нуар Кертіса Бернхардта Одержима(1947).

Джоан Кроуфорд зіграла в картині головну роль психічно нездоровою жінки, яка виходить заміж за багатого бізнесмена (Реймонд Мессі). Брукс виконує другу за значимістю жіночу роль дочки бізнесмена, яка проходить через ряд драматичних зіткнень з персонажем Кроуфорд на грунті любові, ревнощів і ненависті, проте її героїня значно більш врівноваженіша й людяніша, ніж маніакальний персонаж Кроуфорд [3].

Кінокритик Босли Кроутер в своїй рецензії в Нью-Йорк таймс написав про Брукс як про новачка, яка сяє яскраво в ролі чуттєвої падчерки міс Кроуфорд [10].

З кримінальної мелодрамою Спокуслива ти (1948) Брукс перейшла в статус провідної драматичної актриси [3]. Вона зіграла нещасну дівчину, яку під час поліцейської погоні збиває машина з двома злочинцями. Дейн Кларк в ролі зв'язався з криміналом доброго хлопця, водія збила її машини, відвідує її в лікарні, потім закохується в неї, дістає гроші на її лікування, допомагає поліції затримати вбивцю і в фіналі картини одружується на вмираючої героїні Брукс.

За словами критика Джея Кара, Брукс грає в манері найкращих героїнь, світиться красуня-брюнетка з сяючими очима і сліпучою посмішкою, та багато в чому завдяки їй фільм виглядає чудово [11].

Фільм, однак, не отримав широкого прокату, можливо, через свого сумного фіналу.

У 1948 році Брукс зіграла на студії Юніверсал Пікчерз в фільмі Майкла Гордона Акт вбивства(1948) з Фредеріком Марч, Едмонд О'Брайеном і Флоренс Елдрідж. У цій кримінальній драмі на тему евтаназії [3] вона виконала роль дочки Марча і Елдрідж, які були подружньою парою як у фільмі, так і в реальному житті.

За сюжетом фільму персонаж Марча, суддя, вирішує припинити тортури своєї смертельно хворої дружини, убивши її і себе в автокатастрофі. Брукс в цій картині, за словами Кроутера, виглядає приємно в ролі дочки судді з живим і легким характером [12]. Хоча цей похмурий фільм отримав позитивні відгуки критики, він тим не менш не мав комерційного успіху.

Менш вражаючим був виконаний в кольорі стандартний вестерн Ворнер Бразерс Брати Янгер (1949), де Брукс стояла в титрах на четвертому місці слідом за Уейном Морісом, Дженіс Пейдж і Брюсом Беннет [3].

Чи не задоволена якістю своїх ролей, після завершення зйомок фільму Брати Янгер (1949) у липні 1948 року року Брукс попросила Уорнер розірвати з нею контракт, і вирішила працювати самостійно.

У 1949 році на студії Коламбіа вийшов фільм нуар Макса Офюльса Момент нерозсудливості (1949), в якому 24-річна Брукс зіграла третю за значимістю роль 17-річної художниці, яка закохується в немолодого напівкримінального псевдо-дилера, якого незабаром знаходять убитим. Її мати ( Джоан Беннетт ) намагається приховати вбивство, вважаючи, що його скоїла донька, однак стає предметом шантажу з боку гангстера (Джеймс Мейсон), який в свою чергу в неї закохується з трагічними наслідками для себе. Фільм отримав позитивні відгуки, включаючи гру акторів.

Так, Денніс Шварц охарактеризував фільм як насичений й дуже захоплюючий трилер.

Її останній американський фільм 1940-х років (він вийшов в широкий прокат тільки в 1950 році), сімейна мелодрама Виклик Лессі (1949) був зроблений в Текніколоре на студії Метро-Голдвін-Майєр[3].

У титрах Брукс була вказана третьою після Едмунд Гвен і Дональда Криспа, які, в цій версії на тему класичної історії про собаку Грейфрайерс Боббі, зіграли ролі літніх шотландців.

Як зазначив Кроутер, граючи роль дочки цвинтарного сторожа, вона виконала єдину значущу жіночу роль, але головна увага, звичайно ж, була зосереджено на собаці [13].

Кар'єра Брукс, проте, так і не піднялася до очікуваного рівня, її не задовольняло якість ролей [4] й вона вирішила різко змінити хід своєї кар'єри.

Так і не домігшись зоряного статусу, Брукс вирішила випробувати щастя в декількох європейських фільмах [3], і в середині 1949 прийняла запрошення режисера Вільяма Дітерле знятися в італійському фільмі Вулькано (1950) [4].

Зйомка фільму велася головним чином на вулканічних островах Вулькано і Ліпарі, а також на море недалеко від Сицилії.

Фільм повертає Брукс до знайомої їй ролі невинної інженю, яку використовує в своїх інтересах безпринципний експлуататор жінок (Россано Брацці), в той час, як її старша сестра (Анна Маньяні), повертається на свій рідний острів після 18 років роботи повією в Неаполі.

Фільм був підданий цензурі і вийшов в Америці лише через три роки після його італійської прем'єри.

У рецензії журналу Тайм в червні 1953 року було відзначено, що хоча його історія і сюжет нагадують фільм Стромболі, фільм Вулькано є значно кращим [14].

У фільмі Мені наснилося, що я в раю (1950) Брукс єдиний раз у своїй кінокар'єрі була поставлена на чолі списку акторів. Вона зіграла головну роль вуличної повії, яка відчайдушно і з трагічними наслідками намагається не допустити, щоб суддя (Вітторіо Гассман ), який в неї закохується, дізнався про рід її занять. Лише три роки по тому фільм вийшов в американський прокат під назвою Вулиця печалі (1950) в сильно відредагованому і урізаному вигляді.

У листопаді 1952 року критик Уейлер в рецензії в Нью-Йорк таймс зазначив, що Джеральдін Брукс, американка, яка зіграла більш ніж в одному італійському фільмі, елегантно і переконливо намагається створити образ повії, яка відчайдушно хапається за можливість жити гідним життям. Однак сам фільм він назвав сумною і млявою мелодрамою, банальної, слізливою і багато в чому відразливою [15].

Італійські фільми Брукс не мали комерційного успіху[4], і швидко розчарувавшись, вона повернулася в США [3].

У 1958-1961 роках Брукс була одружена з телесценаристом Хербертом Сарждентом.

Після розлучення в 1964 році вийшла заміж за письменника Бадда Шульберга, найбільше відомого як сценариста драми В порту (1954), який приніс йому Оскар [3] [6].

Сім'ї її сестри і чоловіків також мали відношення до кіно. Сценарист Леонард Стерн був чоловіком її сестри Глорії Строк.

Сценарист Алвін Сарджент був братом її першого чоловіка. Відомий продюсер компаній Парамаунт і Коламбіа Б. П. Шульберг був батьком її другого чоловіка, а продюсер Стюарт Шульберг - його братом [6].

У 1964 році після одруження Брукс з Шульбергом оселилися в Лос-Анджелесі, де відкрили письменницьку школу для малозабезпечених. Крім того, вона писала дитячі вірші, хоча своїх дітей у неї не було [3].

Вона стала майстерним фотографом природи. У 1975 році була опублікована книга Спостереження за лебедями з її фотографіями птахів, текст для якої написав Шульберг [4].

У травні 1977 року Брукс виступала з надгробним словом на похороні Джоан Кроуфорд в Нью-Йорку, це було менш ніж за місяць до її власної смерті [6].

Джеральдін Брукс померла 19 червня 1977 року в лікарні Ріверхеда, штат Нью-Йорк, від інфаркту, вона була серйозно хвора на рак. Їй був 51 рік [3] [4].

• Джеральдін Брукс на сайті Allmovie
• Джеральдін Брукс на сайті Turner Classic Movies