Дорогичин

Згідно з археологічними даними Дорогичин було засновано як східно-слов'янське поселення у VII столітті[1]. Місто виникло на основі торговельного поселення VI—VIII ст. при шляху, що йшов уздовж Бугу з Русі до Ятвязької землі. Про це свідчать знайдені у місті арабські монети.

Точна дата заснування Дорогичина невідома. За однією версією його заклав близько 1038 року київський князь Ярослав Мудрий як форт проти ятвягів на правому високому березі Бугу, що був осідком княжої митниці. За іншою версією місто збудували самі ятвяги близько 1061 року й воно було столицею Ятвязької землі, яке захопили руси[7]. На думку Ісаєвича, проведені польськими археологами в 1954—1957 роках розкопки підтвердили східно-слов'янський характер давнього Дорогичина й спростували твердження Яна Длугоша про те, що Дорогичин був столицею ятвягів[1].

Київський літопис згадує Дорогичин під 1142 роком як місто Київської Русі, у складі Волинської землі. Київський князь Всеволод Ольгович віддав його разом із Берестям і Чорторийськом чернігівським князям Давидовичам[8][9]. У місті знайдено близько 16 тисяч свинцевих пломб XI—XIII століть з різними, переважно емблемними зображеннями (тризубів (зокрема, київських князів Олега Святославича, Всеволода Ярославича і Всеволода Олеговича), постатей святих, літер кириличної абетки, птахів та інших)[1][10][11]. Дослідники висунули кілька гіпотез про використання їх як товарних або митних знаків, привісних печаток, знаків вартості хутряних грошей[1]. Про поширення писемності в Дорогичині свідчить кириличний напис на кістяній ручці ножа XII століття, виявленого 1954 року[1]. У XI—XIII століттях місто було одним із найбільших ремісничо-торгових і політичних центрів на західних окраїнах Київської Русі й Галицько-Волинського князівства[1].

У другій половині XII століття Дорогичин був княжою столицею Волинської династії — Василька Ярополчича (онука Ізяслава Мстиславича) та його сина. У XIII—XIV століттях місто перебувало в складі Галицько-Волинського князівства.

У польській історіографії закріпилася думка, що в ХІІ ст. Дорогичин належав Мазовецькому князівству[7]. Грамотою від 3 березня 1237 мазовецький князь Конрад передав місто з околицею між Західним Бугом і річкою Нурою Добринському ордену хрестоносців. Більшість істориків уважає, що Конрад перед цим справді володів Дорогичином; інші ж зазначають, що князь подарував лицарям те, чим не володів[12].

1238 року руські князі Данило й Василько Романовичі розбили Орден, взяли в полон їхнього магістра Бруно і відвоювали Дорогичин, який вважали своєю отчиною. Князі приєднали місто до Руської держави[13][1]. 1241 р. Данило заснував тут Церкву Борогодиці[14], а 1253 року був коронований у ній папськими легатами як король руський[15][16][1]. Після смерті Данила Дорогичин належав до володінь Шварна Даниловича, Лева Даниловича, Юрія Львовича[1].

Дорогичнська вища духовна семінарія (колишній єзуїтський колегіум 1747 р.)

1273 року литовський князь Тройден захопив Дорогичин і згідно до Галицько-Волинського літопису, нібито перебив всіх жителів. Після поділу Руського королівства між Польщею і Литвою, місто закріпилося за останньою. Воно входило до складу Троцького воєводства, а згодом — до Підляського.

1498 року великий князь литовський Олександр І надав Дорогичину права міського самоврядування. У місті постала ратуша, міськи суд, ринки. Від 1520 року Дорогичин став центром Підляського воєводства, а 1569 року, внаслідок укладання Люблінської унії, перейшов від Литви до складу Польської Корони. Загалом, XVI ст. було епохою найбільшого розквіту міста.

У 1-й половині XVII ст. в Дорогичині було 8 церков — 3 римо-католицькі, 5 греко-католицьких і православних, а також 4 монастирі, з яких два були католицькими: францисканський і бенедиктинський. У місті працювали шпиталь, аптека і школа.

Розвиток Дорогичина перевав шведський потоп: 1657 р. союзні шведам війська трансільванського воєводи Юрія ІІ Ракоці захопили і сплюндрували місто. 1660 року його добили москалі під командуванням Івана Хованського, які винищили понад половину (68 %) мешканців Дорогичина, лишивши 80 будинків із 380[17].

У XVIII ст. Дорогичин поступово відновився. Тут збудували барокові церкви, францисканська і єзуїтська школи. Остання була перетворена на Дорогичинський єзуїтський колегіум в 1747 році.

У березні 1918 року Михайло Грушевський, виступаючи перед Українською Центральною Радою з нагоди підписання Берестейського миру, нагадав: «Дорогичин, один з наших історичних городів, у якому коронувався король Данило», — після чого визнав, що, за умовами цього миру, Дорогичин не ввійшов до складу УНР[18].

• Дорогичинський собор, або Церква Пресвятої Трійці — римо-католицький катедральний собор, колишня єзуїтська церква 1696—1709 рр.
• Церква всіх святих — римо-католицька, парафіяльна.
• Церква Внебовзяття — римо-католицька, ордену францисканців.
• Церква святого Миколая — православна, колишня греко-католицька (XVIII ст.); належить Польській православній церкві.

• 
  Пресвятої Трійці
• 
  Всіх святих
• 
  Внебовзяття
• 
  Святого Миколая

• Нік Гарбарук — канадський хокеїст.

• Данило Галицький — у 1253 році був коронований в Дорогичині папським легатом абатом Опізо[22].