Дукач

Дука́ч, дука́т (від назви монети дуката), личман[1], ягнус, панагійка — українська традиційна жіноча нагрудна металева прикраса. Головний елемент прикраси - медальйон, який як правило, доповнювався додатковими ювелірними елементами такими як, бант, каст та ін. В якості медальйонів в дукачах використовували круглої форми монети, жетони, західноєвропейські настільні релігійні медалі, військові нагороди, жетони та ін. Частина дослідників припускає, що дукачі - це пережиток змійовиків, носіння ких було поширине в добу Давньої Русі. На західноукраїнських землях були поширені дукачі із скромними бантами або взагалі без бантів. На Лівобережжжі, Чернігівщині, Слобожанщині, в т.ч. й Воронежчині та Курщині (етнічних українських територіях) були поширені дукачі із пишними бантами, багато оздоблених камінням.

Українське національне вбрання
Дукач
Жіночий стрій
Чоловічий стрій
Історія
Географія
Категорія • Портал • Ілюстрації
Дукачі XVIII—XIX століть

Дукачі в яких медальйон був у формі серця називали ягнуском. Носіння медальйонів у формі серця був запозичений із Західної Європи і, зокрема, від католицького культу серця. Відпочатку такі дукачі були популярні на західноукраїнських землях, але на кін.ХІХ поч. ХХ ст. ягнуски можна було зустріти переважно на Слобожанщині. Це можна пояснити тим, що основна маса переселенців на Слобожанщину прийшла з Правобережжя, Центрального Лівобережжя, Черкащини.

Панагійками називалися дукачі в яких в якості медальйону використовувалася маленька ікона (панагійка).

Існують чернігівські, вереміївські, рогаті, київські, лубенські, ніжинські, воронезькі, курські, волинські та ін. Ці назви походять від назви регіонів де вони були поширені чи виготовлялися або від особливостей їх форми.

Дукачем у ХІХ — на початку ХХ-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси — від грубого, але старанно виготовленого, до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукачі лишилися святковою прикрасою, а в інших їх носили щодня і дорослі, й діти.

Див. також

Примітки
  1. Українська етнічна біжутерія

Джерела та література
  • Р. М. Шуст. Дукач // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 492. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 130—132
  • Катерина Матейко. Український народний одяг: етнографічний довідник. — К.: Наукова думка, 1996. — С.149-159
  • Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.129-131
  • Українське золотарство. Дукачі: [укр. нар. ювелірні прикраси кінця XVIII ст. і до 1930-х рр. : альбом / упоряд., передм. О. Валько ; тексти: О. Самков, Ю. Коваленко ; світлини: О. Лозинський, А. Кісь, Ю. Коваленко]. — Львів: Ін-т колекціонерства укр. мистец. пам'яток при НТШ, 2014. — 214, [1] с. : кольор. фот. ; 34х24 см. — (Серія «Українське народне мистецтво»). — Вид. коштом «Фундації мистецької книжки». — ISBN 978-966-2578-55-3

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.