Запилена плазма
Запилена плазма (англ. dusty plasma, нім. staubiges Plasma, рос. пылевая плазма) — іонізований газ, що містить в собі заряджені макроскопічні частинки (пил). Такі пилові частинки є додатковою компонентою плазми поряд з електронами, іонами та нейтральними атомами (або молекулами). Як і звичайная плазма, запилена плазма в середньому має нульовий електричний заряд, тобто є квазінейтральною. Характерний розмір частинок пилу варіюється від нанометрів до міліметрів. Вони можуть як утворюватися у самій плазмі, так і бути уведеними штучно під час лабораторних досліджень[1][2].
Запилена плазма є широко розповсюдженою в космосі: її було знайдено у планетних кільцях, міжзоряному середовищі, у хвостах комет[3][4]. Окрім того, запилена плазма виникає під час плазмового напилення та інших технологічних процесів в індустрії[5], в термоядерних установках[6].
Інколи, щоб підкреслити схожість з колоїдами, запилену плазму називають колоїдною[2][7]. В СРСР запилена плазма була відома як плазма з частинками конденсованої дисперсної фази[2][8]. Зараз також є широко розповсюдженим термін «складна плазма», але його використовують для позначення запиленої плазми, яку було спеціально створено для вивчення поведінки пилової компоненти в лаобраторіях[2][9]. Цей термін було уведено як аналогію зі складними рідинами, що є певним класом м'якої речовини, яка існує в рідкому стані[9]. Складну плазму також розглядають як плазмовий стан м'якої речовини[10].
Запилена плазма має низку унікальних властивостей, що робить її цікавим об'єктом досліджень. Це — відкритість та дисипативність, непостійність заряду пилинок, утворення впорядкованих структур у підсистемі пилових частинок. Останнє, разом із легкістю спостереження, робить запилену (складну) плазму гарною модельною системою для вивчення транспортних властивостей в рідинах, кристалах та фазових переходів в цих системах[11].
Класифікація запиленої плазми
- плазма продуктів горіння
- космічна плазма
- плазма ВЧ-розряду
- газорозрядна плазма
- плазма індукована УФ-випромінюванням
Історія досліджень запиленої плазми
Вперше запилену плазму спостерігав ще Ірвінґ Ленгмюр, коли досліджував поведінку електричного розряду в аргоні[12]. Але систематичне вивчення почалося значно пізніше: з середини XX ст. Це було пов'язано з розвитком ракетної техніки: плазма продуктів горіння, що утворювалась під час роботи двигунів, містила в собі заряджені частинки оксидів металів (наприклад, Al2O3), які пошкоджували сопла двигунів. Тому перші роботи було зосереджено на вивченні іонізаційної рівноваги в системі та визначенні заряду пилинок в плазмі[13]
Процеси заряджання пилинок в плазмі
Термічна плазма
Термічною плазмою називають таку плазму, в якої температури усіх її компонент є рівними. Отже, . В цьому випадку домінуючим буде поцес термоелектроної емісії з пилинок, та пилинки будуть мати позитивний заряд.
Припускаючи, що процес заряджання пилинок в плазмі можна описати як процес іонізації нейтральних атомів, будемо користуватися рівнянням Саха:
.
Оскільки пилинки заряджаються, то електронам треба здійсніти додаткову роботу проти сил електростатичного поля. Вважаючи, що електрони відходять на нескінченність та нехтуючи екрануванням, константи рівноваги можна подати у вигляді
,
де — рівноважна густина електронів вблизу поверхні емітуючої частинки, — середня густина електронів в плазмі, — масса електрона.
З рівняння Саха легко отримати для густини пилинок із зарядом наступний вираз:
.
В свою чергу, середні густини пилинок та електронів дорівнюють:
,
З умови електронейтральності отримуємо остаточно вираз для середнього значення заряду пилинок:
У граничному випадку великих зарядів цей вираз переходить у
.
Нерівноважна плазма
У випадку, коли температура пилинок, нейтралів та іонів набато менше температури електронів, емісійні процеси є відсутніми, та основним механізмом заряджання пилинок є захоплення зарядів із плазми, що оточує пилинки. Оскільки теплова швидкість електронів набагато перевищую теплову швидкість іонів, то заряд на пилинках в середньому буде негативним. Для оцінки середнього значення заряду пилинок часто використовують так зване наближення обмеженного орбітального руху.
Наближення обмеженого орбітального руху
Це наближення є застосовним у випадку
,
де — радіус Дебая пилинки, — довжина вільного пробігу електронів (іонів) в плазмі.
Перетини розсіювання електронів та іонів є рівними
Далі, вимагаючи, щоб потоки електронів та іонів на пилинку
,
де — відповідно максвелівські функції розподілу за швидкостями для електронів (іонів).
З умови рівності потоків, , отримаємо трансцендентне рівняння для заряду пилинки:
де безрозмірні параметри дорівнюють відповідно
Сили, які діють на пилинки у плазмі
Динаміка частинки маси із швидкістю описується рівнянням руху[1]:
,
де внески у правій частині відповідно дорівнюють гравітаційній силі, силі Лоренца, силі тертя з боку нейтралів, силі потягу іонів та термофоретичній силі.
Гравітаційна сила
Гравітаційну силу можна визначити стандартним чином:
,
де — прискорення вільного падіння. Таким чином, гравітаційна сила є пропорційною до об'єму частинки, .
Сила тертя з боку нейтралів
При русі в середовищі на пилинки діє сила з боку цього середовища, яка гальмує пилинки. Оскільки швидкість руху пилинок набагато менше теплової швидкості нейтральних атомів (молекул), то сила опору виявляється пропорційною до швидкості пилинок. В залежності від значення числа Кнудсена , виділяють два випадки. При кажуть про гидрадинамічний режим[14], та сила опору визначається формулою Стокса:
,
де — в'язкість нейтрального газу, а — швидкість руху пилинки відносно нейтрального газу. При відносна швидкість є малою в порівнянні з тепловою швидкістю нейтралів , та сила опору може бути записана наступним чином[15]
,
де та — густина та температура нейтралів відповідно, — коефіцієнт порядку одиниці, який визначається особистостями взаємодії нейтралів з поверхнею пилинки.
Сила Лоренца
На заряд , який рухається зі швидкістю в електромагнітному полі з напруженістю електричного поля та індукцією діє сила Лоренца
.
У випадку відсутності зовнішнього магнітного поля на пилинку в плазмі буде діяти сила . Можна показати[16], що ефективна напруженість електричного поля в дорівнює
,
де — радіус Дебая пилинки.
Неідеальність запиленої плазми
Важливою характеристикою систем взаємодіючих заряджених частинок є параметр неідеальності , який визначається відношенням енергії кулонівської взаємодії двох частинок до середнього значення їхньої кінетичної енергії. Для пилинок у плазмі параметр неідеальності має вигляд
,
де — середня відстань між пилинками в плазмі. Для електронів (та однократно заряджених іонів) параметр неідеальності буде мати вигляд
.
Система вважаєтьс неідеальною, коли . Для запиленої плазми є характерним, коли підсистема пилових частинок є сильно неідельною, а підсистеми електронів та іонів лишаються ідеальними. Іншими словами,
.
Література
- Shukla, P. K.; Mamum, A. A. (2002). Introduction to Dusty Plasma Physics. Bristol: Institute of Physics Publishing. с. 270. ISBN 0 7503 0653 X.
- Fortov, Vladimir E.; Khrapak, Aleksei G.; Khrapak, Sergei A.; Molotkov, Vladimir I.; Petrov, Oleg F. Pylevaya plazma. Uspekhi Fizicheskih Nauk 174 (5). doi:10.3367/ufnr.0174.200405b.0495. Процитовано 30 січня 2016.
- Спитцер, Л. (мл.) (1981). Физические процессы в межзвездной среде. Москва: Мир. с. 349.
- Morfill, G. E.; Scholer, M., ред. (1987). Physical Processes in Interstellar Clouds. Nato Science Series C: 210. Springer Netherlands. с. 554. ISBN 978-94-009-3945-5. doi:10.1007/978-94-009-3945-5.
- Bouchoule, André, ред. (1999). Dusty Plasmas: Physics, Chemistry, and Technological Impact in Plasma Processing. Wiley. с. 418. ISBN 978-0-471-97386-7.
- Tsytovich, Vadim N.; Winter, J. Pyl' v ustanovkakh upravlyaemogo termoyadernogo sinteza. Uspekhi Fizicheskih Nauk 168 (8). doi:10.3367/ufnr.0168.199808e.0899. Процитовано 30 січня 2016.
- Ivlev, Alexei; Löwen, Hartmut; Morfill, Gregor; Royall, C. Patrick (2012). Complex Plasmas and Colloidal Dispersions. Series in Soft Condensed Matter 5. Singapore: World Scientific. с. 320. ISBN 978-981-4350-06-8.
- Маренков, В. И.; Чесноков, М. Н. (1989). Физические модели плазмы с конденсированной дисперсной фазой. Киев: УМК ВО. с. 188.
- Morfill, Gregor E. (1 січня 2009). Complex plasmas: An interdisciplinary research field. Reviews of Modern Physics 81 (4). с. 1353–1404. doi:10.1103/RevModPhys.81.1353. Процитовано 31 січня 2016.
- Chaudhuri, Manis; Ivlev, Alexei V.; Khrapak, Sergey A.; Thomas, Hubertus M.; Morfill, Gregor E. Complex plasma—the plasma state of soft matter. pubs.rsc.org (англ.). doi:10.1039/C0SM00813C. Процитовано 31 січня 2016.
- Bonitz, M; Henning, C; Block, D. Complex plasmas: a laboratory for strong correlations. Reports on Progress in Physics 73 (6). doi:10.1088/0034-4885/73/6/066501.
- Langmuir, Irving; Found, C. G.; Dittmer, A. F. (October 1924). A New Type of Electric Discharge: The Streamer Discharge. Science 60 (1557). с. 392–394. ISSN 0036-8075. PMID 17750731. doi:10.1126/science.60.1557.392.
- Sugden, T. M.; Thrush, B. A. (1951). A Cavity Resonator Method for Electron Concentration in Flames. Nature 168 (4277). с. 703–704. doi:10.1038/168703a0.
- Ландау, Л. Д.; Лифшиц, Е. М. (2003). Гидродинамика. Теоретическая физика 6 (вид. п'яте, стереотипне). Москва: ФИЗМАТЛИТ. с. 736. ISBN 5-9221-0121-8.
- Лифшиц, Е. М.; Питаевский, Л. П. (2007). Физическая кинетика. Теоретическая физика 10. Москва: ФИЗМАТЛИТ. с. 536. ISBN 978-5-9221-0125-7.
- Daugherty, J. E.; Porteous, R. K.; Graves, D. B. (1993). Electrostatic forces on small particles in low‐pressure discharges. Journal of Applied Physics 73 (4). с. 1617–1620. ISSN 0021-8979. doi:10.1063/1.353194.