Золоте (Дубровицький район)

Польською мовою згадується як Złote,[3] російською — як Золотое.[4]

Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «сприятлива».[5]

Золоте на мапах

Золоте[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Золоте[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Перша писемна згадка про село датується 1548 роком. Населення складає 642 жителі. Розміщене село на шляху з Дубровиці до Зарічного в мальовничій місцевості серед лісів та піщаних дюн вкритих сосновими насадженнями. В 1861 році золотинці є прихожанами Різдво Богородичної православної церкви міста Дубровиця. В 19 столітті в селі було 95 димів і 548 мешканців, водяний млин, каплиця на цвинтарі, 4 фільварки.^{[джерело?]}

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році село входило до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[4] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[9][10]

У Першій світовій війні брали участь: Алексєєв Григорій, поранений 28.08 1914 року; Бугай Влас, пропав безвісти 22.10. 1914 року; Бугай Іван Нестерович пропав безвісти 08.11.1914 року; Бугай Іван, поранений, 28.08.1914 року; Дерун Іван Іванович, вбитий 09.04.1915 року; Кузько Михайло, поранений 13.04.1915 року; Кузько Василь, вбитий 18.10.1914 року; Мельник Григорій, пропав безвісти 22.10.1914 року.^{[джерело?]}

У 1918 році в Золотому більшовик І. Гончаров організував партизанський загін, який взяв участь у Дубровицькому збройному повстанні 1918—1919 рр. У 1920 році був створений і діяв до вересня 1921 року сільревком. До нього входили: голова Черпак Роман, його товариші Бугай Тимофій Черпак Іван, секретар Климчук Афанасій. Сільськогосподаських дворів було 157, у яких проживало 905 осіб. Земля сільської громади була такою: присадибна — 28 десятин, вигони — 60 десятин, орна земля — 342 десятини, сіножаті — 152 десятини, під озерами, болотами і дорогами було 4 десятини. За часів польської окупації в селі діяв підпільний осередок КПЗБ.^{[джерело?]}

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[11] У 1921 році село входило до складу гміни Висоцьк Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[3] 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту.[12] У 1935 році село Золоте разом з хуторами Золоте, Вигон, Ястжемблі, Садовне та смолярнею Верх Нового Острова належало до громади Золоте гміни Висоцьк Поліського воєводства.[13]

З 1939 року — у складі Рівненської області УРСР. У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби.[14] За даними українського націоналістичного підпілля у липні 1943 року більшовики спалили в Золотому 25 хат та замордували 2 родини членів УПА.[15] 5 грудня 1943 року червона банда в кількості 43 осіб верхи відвідала Золоте, проте потрапила в засідку українських повстанців і, втративши двох осіб вбитими, відступила до села Велюнь.[16] Увечері того ж дня інша банда комуністів (до 50 осіб), яка приїхала з Озерська, пограбувала жителів села і вночі від'їхала на Велюнь.[16] Наступного дня, 6 грудня, більшовицька група до 50 осіб знову пограбувала населення Золотого.[16] Після цього до Золотого прибув відділ «Лайдаки» (УПА).[16] 7 грудня червоні спробували оточити село і почати наступ, проте нарвалися на шквальний вогонь у відповідь та відступили, залишивши 3 убитих, 4 полонених, зброю та коней.[16] О 15 годині 14 грудня того ж року, у селі відбувся бій між бандою комуністів («медвєдовців», «карасінців») у кількості до 600 осіб, які пограбували село, та відділом «Лайдаки».[17] Бійці УПА відступили, серед них — 5 поранених.[17] Внаслідок бою згоріли 2 хати, 1 клуня, 1 скирта жита, вбито одну дівчину і одну поранено.[17] 22 грудня 1943 року більшовики здійснили ще один грабіж села, під час якого провели зібрання, на якому заявили, що роблять це востаннє і пояснили свої грабежі тим, що місцеве населення допомогало «бульбовцам» і «сакірнікам».[18]

Під час німецької окупації жителі села брали активну участь у боротьбі з ними в партизанських загонах у 1942—1944 роках та на фронті і серед них: Буба Самійло Андрійович, 1897 р.н., Дерун Олександр Трохимович, 1898 р.н., Мельник Петро Гаврилович, 1926 р.н., Климчук Тит Остапович, 1925 р.н. та інші. З 1943 по 1951 рік в боротьбі з окупантами та радянською владою брали участь і формування ОУН УПА. Від їх рук за цей період загинуло більш як 13 золотинчан і серед них родина вчителя Чернюка Нестора (4 чол) та секретар сільської ради Дворецький Василь Павлович. В цих формуваннях були: Дерун Максим Миколайович, «Моряк», 1925 р.н., був членом боївки «Діброви», загинув 13.05.1947 року; Кониський Олександр Іванович, «Дніпровий», «Бруква», 1923 р.н., референт СБ Висоцького районного проводу ОУН, загинув 23.06.1947 року; Ромаш Микола Остапович, «Листок», 1922 р.н., вбитий 04.01.1947 року; Сірко Максим, «Моряк», вбитий 01.07.1947 року та інші.^{[джерело?]}

В березні 1944 року відновила свою роботу Золотинська сільсьрада, яку очолив Рожко Михайло. В селі проживає 883 особи. Розпочалося навчання в місцевій школі. Тут тоді працювали: Панченко Віра Семенівна, 20.09.1926 р.н., завідувачка; Степанович Ольга Іванівна, 04.06.1919 р.н., вчитель; Пшенична Олена Кирилівна, 26.12.1925 р.н., вчитель.^{[джерело?]}

З 1945 року розпочало свою роботу Золотинське лісництво. Багато жителів села мали можливість утримувати свої родини, працюючи в лісі. До 1950 року в селі була проведена суцільна колективізація. Усуспільнене майно особистих господарств склало основу місцевого колгоспу. В селі відразу після війни працювало споживче товариство. Яке займалося постачанням промислових та продовольчих товарів та реалізацією їх через свої торговельні заклади. Були збудовані продмаг, кафе, промтоварний магазин та інше. Золотинське ССТ (голова Орловська Л, П.) діяло до кінця 1979 року, а потім приєднане до Висоцького ССТ.^{[джерело?]}

У 1947 році село Золоте підпорядковувалося Золотівській сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.[19]

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[20] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][22] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 1,54 Кі/км² (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), молока — 6,17 мКі/л (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), картоплі — 0,5 мКі/кг (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), сумарна доза опромінення — 170 мбер, з якої: зовнішнього — 20 мбер, загальна від радіонуклідів — 150 мбер (з них Cs — 139 мбер).[23]

За роки незалежності введено в дію новозбудоване приміщення загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. 21 липня 2001 року освячений новозбудований Свято-Михайлівський православний храм. За результатами ХХ відкритого обласного турніру з боксу пам'яті воїна — інтернаціоналіста Я. Губені, що проходить в м. Сарни, який відбувався 17 — 19 травня 2013 року друге місце завоював Сергій Рожко, учень місцевої школи.^{[джерело?]}

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 616 осіб.[1]

Станом на 1906 рік у селі було 78 дворів та мешкало 613 осіб.[4]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 161 будинок та 877 мешканців, з них: 417 чоловіків та 460 жінок; 854 православні, 21 юдей та 2 римо-католики; 854 українці (русини), 21 єврей та 2 поляки.[3]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 636 осіб, з яких 290 чоловіків та 346 жінок.[24] На кінець 1993 року в селі мешкало 650 жителів, з них 188 — дітей.[23]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 604 особи.[25]

Діє Золотинська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 10 994 книги та яка має 2 місця для читання, 1 особу персоналу, кількість читачів — 401 особа.[33]

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

У першій половині XIX століття село належало до греко-католицької парафії церкви Різдва Богородиці містечка Домбровиця Ровенського повіту,[35] а в 1840-х роках та другій половині XIX століття — до православної парафії церкви Різдва Пречистої Богородиці містечка Домбровиця Домбровицької волості.[36]

У селі діє Золотинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.[37] У 2011 році в ній навчалося 80 учнів (із 200 розрахованих) та викладало 18 учителів.[37]

Наявне відділення поштового зв'язку.[38]

• Цинкаловський О. Золоте // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 469.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Золоте (Дубровицький район)

• с. Золоте // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.