Йоганн Вінкельманн

Вінкельманн народився в незаможній родині. Його батько Мартін Вінкельманн був шевцем, а мати, Анна Марія Майєр, була дочкою ткача.

Незважаючи на свої вкрай мізерні статки, у 1735 році він отримав можливість відвідувати гімназію в Берліні і закінчив її в 1736 році. Через два роки йому надали стипендію на вивчення теології в університеті в Галле, де займався переважно стародавнім письменством.

Після закінчення університету в 1740 році досить довго працював домашнім учителем у різних родинах. Від 1741 року вивчав медицину в Єнському університеті; у 1743—1748 роках працював в училищі під Берліном, де викладав давньоєврейську і грецьку мови, а також геометрію,логіку та латину, потім — бібліотекарем до графа Бюнау, у Нетніці. Тут, живучи неподалік від Дрездена, майбутній історик мистецтва мав можливість часто бачити і вивчити зібрані там мистецькі скарби. Вони збудили у ньому гарячу любов до класичної старовини і відразу до стилю рококо, пануючого в тодішній німецькій архітектурі й пластиці.

Бажання потрапити в Рим і познайомитися з його пам'ятками спонукало його завести переговори з папським нунцієм Аркінто щодо отримання місця при бібліотеці кардинала Пассіона, але неодмінною умовою для того йому був поставлений перехід з лютеранства в католицтво. Після п'ятирічних коливань у 1754 р. Вінкельманн зважився на цей важливий крок і на наступний рік опинився в Римі, де зблизився з живописцем Рафаелем Менгсом, перейнятим тими ж, як і він, естетичними переконаннями і прагненнями, і цілком віддався вивченню антиків. Також він був представлений кардиналу Альбані, найбільшому колекціонеру того часу, який призначив йому пенсію і запросив його відвідати віллу Альбано і поглянути на витвори стародавнього мистецтва.

Збагативши свої пізнання і розширивши свої погляди поїздкою в Неаполь яку він здійснив у 1758 році (він її повторить у 1762, 1764, 1767) і відвідуванням Геркуланума і Помпей, які незадовго перед тим виступили з-під попелу Везувію, він склав каталог колекції гем барона Стоша у Флоренції і після другої подорожі в Неаполь приступив до видання «Історії античного мистецтва» — головної своєї праці, що вийшла у світ у 1764 році, незабаром (в 1767 році) доповненої «Замітками про історію мистецтва» і згодом перекладеної на французьку та інші мови. З 1763 року він працював головним антикварієм і «президентом старожитностей» Ватикану, а у 1765 році він відхилив пропозицію стати директором бібліотеки, зібрань монет і старожитностей у Берліні.

Побувавши ще раз у Неаполі, він відправився в супроводі скульптора Кавачеппі в Німеччину, але доїхав тільки до Відня, звідки повернувся до Італії. Неподалік від Трієста Вінкельманн випадково познайомився зі щойно випущеним з в'язниці злочинцем Арканджело. Вдавши любителя мистецтва, Арканджело ввійшов до нього в довіру з метою скористатися того медалями та грошима. У Трієсті, де Вінкельманн мав намір сісти на корабель до Анкони і зупинився на кілька днів, Вінкельманн провів ніч з Арканджело, а на ранок той заколов вченого в ліжку і викрав його пожитки.

Ангеліка Кауфман. Портрет Вінкельманна, 1764

Як показав біограф Вінкельманна Юсті, у галузі мистецтва його попередником був французький знавець предмету граф Келюс.

Заслуга Вінкельманна полягає переважно в тому, що він перший проклав шлях до розуміння культурного значення і краси класичного мистецтва, оживив інтерес до нього в освіченому суспільстві й був зачинателем створення не тільки його історії, а й художньої критики, для якої ним була запропонована чітка, хоч і застаріла для наших днів система.

Відкриття послідовності стилів у давньому мистецтві було тісно пов'язане з неприйняттям, яке викликало у нього мистецтво бароко та рококо порівняно з мистецтвом Високого Відродження. Аналогія з цією зміною смаку стояла в нього перед очима всюди, зокрема й при дослідженні творів античного мистецтва, і допомагала йому розчленувати їх на історичні щаблі.

За Вінкельманном, головним завданням мистецтва має бути «прекрасне», якому підпорядковуються й індивідуальна правда, і дія, і ефект; тоді як сутність прекрасного полягає в зображенні типу, створеного нашої фантазією і природою, а в її основі лежать вірність пропорцій, благородна простота, спокійна велич і плавна гармонійність контурів. Існує, як учив Вінкельманн, тільки одна краса, що має позачасове значення, так як вона закладена в самій природі і реалізується нею там, де щасливо збігаються милість небес, благотворний вплив політичної свободи й національного характеру, наприклад, у греків часів Фідія та Праксителя. Вся історія мистецтва інших народів була для нього тільки фоном, який служив лише тому, щоб ця істина сяяла яскравіше.

З численних творів, за допомогою яких він поширював свої висновки та ідеї, особливо цікаві, окрім вищезгаданих, ще наступні:

• «Gedanken über die Nachahmung der griechischen Werke in Malerei und Bildhauerkunst» (1753),
• «Sendschreiben über die Gedanken von der Nachahmung» і належать до цієї праці «Додатки» (1756),
• «Anmerkungen über die Baukunst der Alten» (1761),
• «Abhandlungen von der Empfindung der Schönen» (1763),
• «Versuch einer Allegorie» (1766) і
• «Monumenti antichi inediti» (1767, 1768 і 1821).

Повне зібрання творів Вінкельманна видано Ферновим, Генріхом Мейером, Шульце та Зібелісом (у 1808—1825 рр., 11 томів; вдруге в Аугсбурзі в 1838 р. і наступних роках). У багатій літературі про Вінкельманна і його праці, можна вказати на нарис Гете «нім. Winckelmann und sein Jahrhundert» (1805) і «Justi», «Leben W.» (1866—1872). Російською мовою є етюд Н. М. Благовіщенського (СПб., 1891).

• Вінкельманн, Йоган Йоахім // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Ліфшиц М. І. І. Вінкельманн і три епохи буржуазного світогляду
• Онлайн Энциклопедия Кругосвет. Винкельман, Иоганн Иоахим. (рос.)
• Советская Энциклопедия. Винкельман. (рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йоганн Вінкельманн