Каленики (Черкаська область)

Уперше село згадується у 1622 році в люстрації Переяславського староства Київського воєводства. Перші мешканці поселились у місці злиття річок, як їх називають старі документи, «потоку» Булатець з річкою Супій, що впадає в Дніпро. Одна з версій виникнення назви села походить від першопоселенця Каленика, сотенного однієї із міських сотень Переяславського полку. За народним повір'ям назва села пішла від того, що в минулому тут росло багато кущів калини: назва «Калинники» пізніше перейшла в «Каленики». У селі переважно жили вільні козаки, які брали участь у Визвольній війні українського народу 1648—1654 років. Село належало до Гельмязівської сотні Переяславського полку.

У 1759 році в селі проживало 686 осіб, переважно козаків. У 1874 році в Калениках було відкрито земське народне однокласне училище, а в 1900 році при ньому набрано три класи учнів. У селі була церква, шинок і понад 20 вітряків. Із записів у церковній книзі Полтавської єпархії відомо, що в 1900 році у селі було збудовано нове приміщення церкви Покрови Богоматері. Ще раніше на цьому місці стояла однойменна церква, освячена на свято Покрови в кінці 1754 року[2][3][4], яка була побудована на місці ще попередньої церкви (вона згоріла в кінці 80-х років XIX століття).

Після ліквідації гетьманства село залишалося фактично козацьким, але козаки перейшли на положення державного селянина. До військової реформи 1874 року селянин зобов'язувався пройти військову службу — 25 років, 20 років, 15 років. Найбільші зміни в соціально-політичному положенні в селі виникли після царського маніфесту 19 лютого 1861 року. Протягом 60 років було проведено земельну реформу на володіння земельними ділянками (наділами), у результаті якої козаки користувалися землею до колективізації.

На початку 1919 року в селі створюється комітет незаможних селян, який очолив Єпіфан Юхимович Гайко. Пізніше було створено дві комуни — «Іскра» та ім. Карла Маркса, які були ліквідовані в 1929 році, а навесні 1930 року створено колгосп «Ленінський шлях». Проведена колективізація викликала невдоволення населення, було створено штучний голод. Точна кількість померлих невідома — близько 300 осіб. У 1993 році встановлено пам'ятник жителям, які померли в роки Голодомору.

У 1922 році в селі було створено Товариство спільної обробки землі (ТСОЗ). Восени 1929 на селі починається активна робота зі створення колективного господарства. У Калениках створено колгосп «Ленінський шлях», а на хуторах Ковтунівка, Маленівщіна і Гаптарівщіна - «Жовтень». 5 січня 1930 політичне керівництво країни приймає рішення про проведення суцільної колективізації. На засідання місцевого партійного осередку КПУ (б) розглядалося питання про проведення в селі «розкуркулення», тобто складали список осіб, чиї сімейні господарства підлягають знищенню. У список на розкуркулення включили:

•  Бутенко Карпо Іванович
•  Вака Григорій Митрофанович
•  Походенко Йосип Васильович
•  Борисенко Тимофій Іванович
•  Рубан Омелян Семенович
•  Гайко Петро Мойсейович
•  Руденко Мирон Павлович
•  Нестренко Костянтин Миколайович
•  Гармаш Омелян Григорович
•  Кірдода Іван Степанович
•  Нестеренко Степан Миколайович
• Шквара Павло Семенович
•  Очерет Андрій Андрійович
•  Очерет Петро Андрійович
•  Шульга Григорій
•  Сагайдак Григорій
•  Левченко Михайло
•  Нестеренко Денис Миколайович
•  Нестеренко Андрій Миколайович
•  Нестеренко Філіп Павлов
•  Нестеренко Пантелеймон Петрович
•  Гавриленко Нестер Борисович
• Шквара Іван Пилипович
•  Шульга Іван Сидорович
•  Руденко Степан Филипович
•  Гармаш Євдоким Григор'єв
•  Гармаш Трифон Григорович
•  Дубина Павло Іванович
•  Павленко Данило
•  Шемет Олександр Фотійович
•  Коваленко Антон
•  Григорович Іван Іванович
•  Вакка Огій Іванович та інших.

Організувати одночасне виселення у віддалені райони СРСР великої кількості селян було в той момент складно. Вихід був знайдений у переселенні в необжиті місця за селом. Практично всі заможні сім'ї в с. Каленики були виселені в яри в 7-ми кілометрах від села, де вони прожили в землянках кілька років. Більшість з них там і померло, деякі змогли переїхати в інші місця. Вони стали ізгоями, перебували в суворій ізоляції і вже не могли представляти реальної соціальної сили, що впливає на позицію села в цілому, чого і домагалася влада.[5]

120 жителів села брали участь у радянсько-німецькій війні, 90 з них нагороджено бойовими орденами й медалями, 84 загинули. На їх честь в селі встановлено обеліск Слави.

Станом на початок 1970-х років в селі працював колгосп «Ленінський шлях», за яким було закріплено 2,7 тисяч га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2,3 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові культури, було розвинуте птахівництво і тваринництво. На той час працювали восьмирічна школа, клуб на 160 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, стаціонарна кіноустановка, дві крамниці.

На території сільської ради діє ПСП «Плешкані», працюють школа, клуб, бібліотека з фондом близько 8 тисяч примірників книг, фельдшерський пункт.

Відомі земляки:

• Іван Іванович Скиба — доктор сільськогосподарських наук;
• Трохим Якович Прошак — військовий журналіст, письменник;
• Замідра Іван Орестович — відмінник народної освіти;
• Сакун Микола Петрович — заслужений вчитель;
• Замідра Олександр Іванович — кандидат технічних наук;
• Замідра Сергій Володимирович — Генеральний секретар Ліги змішаних єдиноборств "М-1 Україна", віце-президент Української федерації ушу.

У селі Каленики проживає багато старовинних козацьких родин. До 1920 року в переписах населення завжди відмічалися козацькі родини, які були засновниками села. Це родини Бутенків, Ваків, Гавриленків, Худобів, Нестеренків, Сагайдаків, Сакунів, Тарасенків, Очеретів, Руденків, Томара та багато інших.