Колки (Сарненський район)

Польською мовою згадується як Kołki,[4] російською — як Колки.[5]

Площа села — 1,24 км².[1] Поблизу села — річки Случ та Горинь.[1] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «конфліктна».[6]

Колки на мапах

Село Колки[ком. 1] на російській спеціальній мапі Шуберта 1826—1840 років (рос. дореф.)

Колки[ком. 2] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Колки[ком. 3] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Село вперше згадується 1576 року.[1] Згадується про село й у пізніших джерелах минулого століття, зокрема у відомій тепер читачам книзі О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся»: «Колки, село. Рівненський повіт. Любиковицька волость, над річкою Случчю при залізниці Рівне-Лунинець, на південь, від устя річки Горинь й на південний захід від міста Дубровиці.^{[джерело?]}

Село колись належало до величезних маєтків князів Дубровицьких (XVI ст.), а пізніше ділило долю сіл і осель, які часто переходили від одного до другого власника.^{[джерело?]}

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році село входило до складу Любиковицької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[5] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[8][9]

Місцеві селяни від найдавніших часів займалися, крім рільництва й годівлі худоби, рибальством і мисливством. За переписом 1911 роки село Колки, яке було віддалене від міста Рівного на 157 кілометрів, мало 1673 жителі, однокласову школу, горілчану крамницю і ґуральню».^{[джерело?]}

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[10] У 1921 році село входило до складу гміни Любиковичі Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[4]

З 1939 року — у складі Дубровицького району Рівненської області УРСР. У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби.[11] На початку червня 1943 року німці з поляками спалили більшу частину села.[12]

1 липня 1941 року — вступу німецького війська в село. Німці наступали на Дубровицю зі сторони Берестя, попередньо окупувавши місто Сарни. Протягом липня вони окупували майже всю територію нашого краю. У серпні 1941 року Гітлер визначив адміністративний поділ окупованих українських земель. Наше село, як і вся Рівненщина, увійшло до рейхскомісаріату «Україна», центром якого стало місто Рівне. Крім того, рейхскомісаріат був поділений на шість генерал — комісаріатів (генеральних округів), які складалися з гебітів (округів) на чолі з гебітскомісаріатами. Наше село входило до Сарненського гебітскомісаріату. Настали «чорні дні» німецької окупації, які тривали два з половиною роки.^{[джерело?]} Під час Німецько-радянської війни у 1942—1943 рр. тут діяв загін самооборони, який згодом став ядром партизанського загону імені Кірова. 224 односельці боролися з німецько-нацистськими загарбниками на фронтах. 122 із них полягли в боях з ворогами.^{[джерело?]}

Вже в перший рік окупації на території краю почала розгортатися антинацистська боротьба. Наші земляки брали участь у боях з німецько — нацистськими загарбниками в Червоній Армії, у партизанських загонах і комуністичному підпіллі, у формуваннях УПА і підпіллі ОУН. У серпні 1941 року в Дубровиці була створена перша підпільна організація, яку очолив учасник антинацистської боротьби в Іспанії О. О. Кринько. Та згодом гестапо його заарештувало і після катувань Кринька було повішено на площі в Дубровиці. Проте діяльність підпілля продовжувалося під іншим керівництвом. Зростали зв'язки між підпільниками і партизанами.^{[джерело?]}

Партизанський рух в наших краях активізувався з приходом восени 1942 року партизанського з'єднання під командуванням А. П. Бринського. В Колках діяв загін самооборони, який згодом увійшов до партизанського загону ім. Кірова. Партизани пускали під укіс ворожі ешелони з живою силою і технікою, знищували залізничні вагони і платформи, підривали мости, вбивали німецьких солдатів. Так, наприкінці 1942 року група Бережного підірвала залізничний міст на річці Случ біля Колок. Велася справжня «рейкова війна» на ділянці «Сарни — Лунінець» зі спогадів очевидців тих подій дізнаємось, як німці систематично перевіряли залізничні колії, які пролягали через Колки, за допомогою спеціально навчених собак та шомполів, шукаючи міни. Вночі німці трасуючими кулями «прочісували» територію біля залізниці, щоб завадити партизанам замінувати колію.^{[джерело?]}

На території краю в 1943 році було проведено партизанами і підпільниками ряд рейдів по розгрому гарнізонів та комунікацій ворога. В Колках теж в травні цього року в районі залізничного моста було розгромлено гарнізон гітлерівців. Населення надавало партизанам всебічну допомогу: постачали медикаменти, продукти харчування, фураж для коней, схеми розташування оборони ворога. За такі дії німці дуже жорстоко розправлялися з населенням: вони розстрілювали людей, у тому числі і немовлят, спалювали житлові будинки, господарські будівлі. Очевидці пригадують, як каральний загін німців спалив більшу половину села Колки.^{[джерело?]}

Колківська сільська рада має дані про цивільних громадян нашого села та Заслуччя, які стали жертвами війни. Вражає жорстокість нацистів. Так, в 1943 році сім'ю Жмури Прокопа Андрійовича, 1886 р н., було розстріляно. Загинули сам глава сім'ї, його невістка — Жмура Устимія Миронівна 1914 р. н., та троє малолітніх дівчаток, онучок Прокопа Андрійовича, найстаршій з яких — Ользі — було всього 10 років. Сім'я була розстріляна і спалена в хліві німцями за те, що син Прокопа Андрійовича — Терентій — допомагав партизанам. За допомогу партизанам в 1943 році було вбито Годунка Івана Зиновійовича, 1927 р. н., під час риболовлі на озері, Бруяку Никифора Івановича, 1900 р. н. Котяш Дмитро Карпович 1906 р. н. в 1942 році був розстріляний німцями «просто» за те, що був розумово відсталий.^{[джерело?]}

У 1947 році село Колки разом з хуторами Порубка, Прирубівський та Хлівці підпорядковувалося Колківській сільській раді Дубровицького району Ровенської області УРСР.[13]

У академічній «Історії міст і сіл Української РСР» видання 1973 року про це село повідомляється: «Колки — село, центр сільської Ради. Розташовані за 7 кілометрів від районного центру, за З км від залізничної станції Домбровиия. Біля села протікають річки Случ і Горинь».

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[14] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 4][16] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 1,68 Кі/км² (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), молока — 4,68 мКі/л (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), картоплі — 0,8 мКі/кг (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), сумарна доза опромінення — 151 мбер, з якої: зовнішнього — 22 мбер, загальна від радіонуклідів — 129 мбер (з них Cs — 118 мбер).[17]

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 1871 особа.[2] Густота населення — 1542,74 особи/км².[1]

За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 1494 особи, з них: 721 чоловік та 715 жінок; 1381 православних.[18] Станом на 1906 рік у селі було 147 дворів та мешкало 1516 осіб.[5]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 264 будинки та 1551 мешканець, з них: 768 чоловіків та 783 жінки; 1513 православних та 38 юдеїв; 1446 українців (русинів), 67 поляків та 38 євреїв.[4] На однойменному сусідньому фільварку налічувалося 6 будинків та 58 мешканців, з них: 30 чоловіків та 28 жінок; 55 православних та 3 римо-католики; 55 українців (русинів) та 3 поляки.[4]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1962 особи, з яких 953 чоловіки та 1009 жінок.[19] На кінець 1993 року в селі мешкало 1929 жителів, з них 579 — дітей.[17]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1883 особи.[20]

У селі працює Колківський сільський будинок культури на 280 місць.[28] Діє Колківська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 35 207 книг та яка має 22 місця для читання, 3 особи персоналу, кількість читачів — 881 особа.[29]

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

У другій половині XIX століття село належало до православної парафії церкви святителя і чудотворця Миколая села Бережки Любиковицької волості.[31]

У селі діє Колківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[32] У 2011 році в ній навчалося 289 учнів (із 300 розрахованих) та викладало 35 учителів.[32]

Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Колківський дошкільний навчальний заклад „Дюймовочка“», у якому станом на 2011 рік навчалося 38 дітей і працювало 5 учителів та вихователів.[33]

Діє спортивний клуб «Горизонт», у якому є футбольна команда — «Случ» (Колки), які є неодноразовими призовиками району з футболу.^{[джерело?]}

Затверджений 26 жовтня 2007 р. рішенням N131 сесії сільської ради. У зеленому полі з двома срібними бічниками золота понижена п'ятипелюсткова квітка лугова, супроводжувана угорі золотим соколом із розпростертими крильми, який летить уверх. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний золотою сільською короною. Автори — Ю.Терлецький, П.Яцута. Хоругва: Затверджена рішенням 131 сесії сільської ради від 26 жовтня 2007 р. Квадратне полотнище із трьох вертикальних смуг — білої, зеленої і білої, у співвідношенні 1:2:1. У центральній смузі жовта п'ятипелюсткова квітка лугова, над нею угору летить жовтий сокіл із розпростертими крильми. Автори — Ю. П. Терлецький, П. П. Яцута.^{[джерело?]}

У селі наявні два сквери площею 700 та 300 м².[34] Наявне відділення поштового зв'язку.[35]

Жмура Федір Максимович

• Колки // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 289. — 15 000 прим.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колки (Сарненський район)
• с. Колки // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.