Королева Марго (фільм, 1994)

Серпень 1572 року. Франція у стані релігійної війни, що розгорілася через протестантський рух, який нестримно ріс та був не до смаку католикам. Щоб відновити мир та спокій у країні, прекрасна і горда принцеса Марго, сестра католицького короля Карла IX, повинна вийти заміж за протестанта-гугенота Генріха Наварського. Багато зацікавлених цією подією з різних куточків країни, незважаючи на виснажливу спеку, прибули до столиці Франції, і серед них була безліч протестантів.

Весілля, відсвятковане з великою пишнотою, закінчилося Варфоломіївською ніччю, або «паризьким кривавим весіллям» (24 серпня 1572), організованим жорстокою і підступною Катериною Медічі. Вулиці Парижа були залиті кров'ю, а в закутках знаходили по-звірячому понівечені тіла людей. Цієї ночі загинули тисячі протестантів, а один з них, важко поранений дворянин на ім'я Ла Моль, у відчайдушній спробі врятувати своє життя постукав у двері Марго, яка дала йому прихисток, а невдовзі закохалася в нього…

Фільм лише у загальних рисах пов'язаний з сюжетом однойменного роману Александра Дюма, досить вільно його інтерпретуючи. Проте і сам сюжет роману мало пов'язаний із реальними біографіями Ла Моля та Аннібала де Коконнаса. Насправді обоє були міньйонами Франсуа, герцога Анжуйського, який зрадив їх в обмін на пробачення за участь у змові 1574 року проти Генріха III, як тільки той посів французький престол. За участь в змові обоє були страчені.

Вінчання історичної Маргарити і Генріха відбувалося не в католицькому соборі, а на помості перед ним, оскільки Генріх був протестантом. Не могло бути присутнім на вінчанні і так багато духовенства, як показано у фільмі — королеві Катерині Медічі вартувало чималих зусиль умовити кардинала Шарля де Бурбона (єдиного католика в сім'ї Бурбонів) одружити пару без дозволу папи Римського.

Коханка Генріха Наварського, Шарлота де Сов, не була убита, вона померла у 1617 році, переживши більшість інших дійових осіб роману.

Вихід фільму залишився в пам'яті кінофахівців як один з історичних вододілів[3]. Стрічка, в якій французькі придворні XVI століття висловлюються на сучасному молодіжному жаргоні, нагадуючи критикам «панків», а замість розкішних костюмів з брижами[К 1] носять рване спіднє, «знаменувала падіння останнього оплоту вишуканого костюмованого мистецтва у кінематографі — історичного жанру»[3]. Відмовившись від підходу до класики як архівіст «в рукавичках», Шеро заявив, що знімав «що завгодно, але тільки не історичний фільм» у традиційному розумінні слова[5]. Глядачів у Каннах «Королева Марго» підкорила нечуваною для крупнобюджетного костюмованого фільму відвертістю у демонстрації «крові і плоті»: особливо багато суперечок викликав кривавий балет Варфоломіївської ночі і хитросплетіння сімейного інцесту в сімействі Валуа[5]. «Королева Марго» започаткувала моду на приховане осучаснення історичних реалій, яку продовжили такі стрічки, як «Марія-Антуанета» (2006), «Принцеса де Монпансьє» (2010) та ін.

До числа шанувальників фільму зараховує себе австрійський режисер Міхаель Ганеке. У його стрічці «Час вовків» одну з головних ролей виконав Патріс Шеро, а сценарій фільму «Приховане» було написано спеціально для Даніеля Отея. Для фільму Ганеке «Біла стрічка» костюми готувала Моділь Бікель. «Я найняв її, тому що вона працювала над костюмами для „Королеви Марго“, — найкращими, які я бачив у кіно. Вона майстерно створює необхідну патину, відчуття того, що цей одяг вже носили», — говорить Ганеке[6].

• «Королева Марго» на сайті IMDb (англ.) (станом на 4 жовтня 2015)
• «Королева Марго» на сайті AlloCiné (фр.) (станом на 4 жовтня 2015)
• «Королева Марго» на сайті Rotten Tomatoes (англ.) (станом на 4 жовтня 2015)