Корчинський Дмитро Олександрович

• 1985–1987 — служба в армії.[14]
• 1987–1988 — учасник громадського об'єднання «Українська Гельсінська спілка» (УГС), студентських опозиційних об'єднань «Український культурологічний клуб», «Громада».[15]
• 1989 — один із фундаторів і керівників «Спілки незалежної української молоді» (СНУМ). Брав участь в організації перших масових антикомуністичних акцій в Києві: екологічні, антивоєнні мітинги. Неодноразово затримувався і піддавався адміністративному арешту за політичну активність.
• 1990 — один із засновників і лідерів громадської організації «Українська міжпартійна асамблея» (згодом — «Українська національна асамблея» (УНА). Брав участь у заснуванні «Української народної самооборони» (УНСО). Учасник локальних конфліктів з політичних мотивів (Придністров'я, Абхазія, Чечня). Засновник радикальної організації «Щит Батьківщини».
• 1998 — організатор серії акцій у Одесі на захист місцевого самоврядування.
• Засновник і Президент громадської організації «Інститут проблем регіональної політики і сучасної політології» (від 1999).

З Аркадієм Поважним

З мером Одеси Едуардом Гурвіцем

З УНА-УНСО був виключений.[16] 2002 року заснував політичну партію «Братство». Організатор акцій «Братства» у Києві та Одесі.

Під час акцій «Україна без Кучми» підтримував Юлію Тимошенко.

У 2001–2004 роках — ведучий телепрограм «Pro et contra» (ТЕТ), «Подвійний доказ» та «Проте» («1+1»).

У президентських виборах 2004 року Дмитро Корчинський брав участь як кандидат. Подавати документи на реєстрацію до Центральної виборчої комісії приїхав на бронетранспортері (орендованому на кіностудії ім. Довженка).[17]

Після першого туру став на бік Віктора Януковича.[16] В інтерв'ю Андрію Шевченку він пояснив свою позицію щодо Ющенка:

Тому що це найбільша ілюзія. Він найбільш небезпечний, тому що крім всього, що він представляє бюрократичну верхівку, він є іще ілюзією. Ця влада нам говорить – ви незадоволені життям, не треба будувати барикаду, не виходьте бунтувати. Навпаки, проголосуйте за опозицію. Якого класного, солодкого Ющенка ми вам підтасували тут. Оце, оце позиція влади. Нам не подобається солодка підстава. Потрібно, щоб люди зрозуміли – сподівань немає. Стіна. Все. Якщо вам не подобається, ідіть до нас в страйком. Не йдіть голосувати за Ющенка.

[18]

Після перемоги Віктора Ющенка «Братство» Корчинського об'єдналося з ідеологічно чужою Прогресивно-соціалістичною партією Наталії Вітренко та виступало проти руху нової влади до НАТО та зближення із США та ЄС.[16] За словами Корчинського, до їх новоутвореної опозиції мали приєднатися Партія регіонів та СДПУ(о).[19]

Разом з Олександром Дугіним та Наталією Вітренко входив до Вищої Ради «Міжнародного Євразійського Руху». Через антиукраїнську діяльність цієї організації «Братство» Дмитра Корчинського оголосило у жовтні 2007 року про припинення співпраці з нею.[20]

У 2009–2010 роках — ведучий телепрограми «Четверта влада» (ТРК Київ).

2013 року під час протестів Євромайдану, на офіційному сайті Всеукраїнської політичної партії «Братство» 30 листопада був опублікований заклик «Всі — на повстання!».[21][22] Зранку 1 грудня Корчинський також закликав до «Хрестового походу на Банкову».[22]

Того ж дня, за попереднім повідомленням МВС, понад 300 «радикально налаштованих» членів організації «Братство», на чолі з Корчинським, брали участь у спробі «штурму» Адміністрації Президента,[22][23] в ході якого заворушники кидали в міліцію каміння, бруківку, димові та вогняні шашки (фаєри), два коктейлі Молотова, петарди, застосовували сльозогінний газ,[24] били міліціонерів кийками та ланцюгом, а також намагалися відтіснити кордон міліції навантажувачем Longgong CDM833 (який у ЗМІ називали «бульдозером»)[25][26][27].

На той час опозиційні політики називали штурм провокацією, вигідною для провладних та проросійських сил.[22][28] Сам Корчинський, який був присутнім при штурмі (на одній зі світлин видно, що він стоїть на навантажувачі в центрі штурму[29]), заперечував свою причетність до його організації, однак назвав заворушників «найкращими людьми, кращою частиною української молоді».[24] Незабаром МВС повідомило, що Дмитра Корчинського нема серед підозрюваних в організації сутички[29].

Але вже 5 грудня київська прокуратура оголосила підозру за ст. 294 Кримінального кодексу України щодо організації масових заворушень на Банковій 1 грудня. Корчинського оголошено у розшук.[30] Згідно з даними ТСН він одразу ж після штурму на Банковій виїхав за кордон.[31]

15 грудня 2013, згідно з заявою начальника Департаменту карного розшуку Василя Паскала, Корчинський був оголошений в міжнародний розшук:

Я впевнений, що найближчим часом місцезнаходження цієї особи буде встановлено... Також у нас є інформація, що окремі члени організації Корчинського - це 15 осіб, проживали у нього в офісі, він використовував цих осіб під час проведення найбільш радикально налаштованих акцій

Проте на сайті Інтерполу прізвище Корчинського виявити не вдалося.[32]

Такі організатори (сутичок), як Корчинський, на сьогодні перебувають за кордоном[33].

— начальник Головного слідчого управління МВС Микола Чинчін

Він відзначив, що Корчинський має можливість ховатися від слідства за кордоном, а молоді хлопці, які під його керівництвом чинили безлади, перебувають в Україні і будуть нести карну відповідальність[33].

5 лютого 2014 року Дмитро Корчинський був затриманий у Ізраїлі, але у МВС України його терміново зняли з міжнародного розшуку і передали документи в Ізраїль. Після цього лідера Братства відпустили[34][35]. 6 лютого він заявив про намір «з вірою у благодатність амністії» повернутися до України[36].

Після початку російсько-української війни одним з перших оголосив про початок спротиву окупантам[37], воював другим номером гранатометника в складі добровольчого спецбатальйону МВС Свята Марія до 2016 року.

2016 року під керівництвом Дмитра Корчинського створено інтернет-канал «Всесвітньо-Броварське Телебачення»[38][39]. Пізніше він повідомив, що цей канал заблокував Ґуґл на вимогу заявників із РФ.

З 2019 виступає на міжконфесійних молитовних зборах християн «Еклезія».

Після виборів президента Корчинський відкрито критикує Зеленського[40][41].

У жовтні 2019 року нагороджений церковною нагородою від митрополита Олександра (Драбинко).

Корчинський є автором ряду філософсько-політологічних есе та посібників, зокрема посібника з сучасної політології «Війна у натовпі» (1997; 1999, 2020)[42] та «Авторитарна альтернатива» (1998).[43] Після виходу посібника «Авторитарна альтернатива» у 1998 році Інститут проблем регіональної політики та сучасної політології рекомендував цей посібник не лише студентам та викладачам університетів, а й держслужбовцям, та курсантам та офіцерам Збройних Сил України.[44]

Корчинський також є автором поетичної збірки «Філософія смути» (1998, 2003, 2013) та прозово-поетичного кобзаря «Революція от кутюр» (2004). Окрім поезії Корчинський є знаним українським романістом та драматургом: Корчинський є автором романів «Сяючий шлях» (2016), «Естетика жебрацтва» (2018), «Прочани вночі» (2019) та «Протоколи загублених снів» (2020) та п'єс «Посттравматична рапсодія» (2016)[45], «Віденська кава» (2018), та «В. О.П.» (2019).

• «Революція спільнот» (Київ: б/в; 1996 ISBN відсутній)
• «Викликаю вогонь на себе» (Київ: б/в; 1998; ISBN 966-558-008-6)
• «Це і Воно» (Київ: б/в; 2001; ISBN відсутній)[46]

• «Війна в натовпі: Наш досвід політичного насильства» (Київ: б/в; 1997 ISBN відсутній)
  • (2-ге вид., доповнене) «Війна у натовпі» (Київ: Амадей. 1999. ISBN 966-95281-5-1)
  • (3-тє вид., доповнене) «Війна у натовпі» (Київ: Zалізний тато. 2020. ISBN 978-617-7653-17-1)
• «Авторитарна альтернатива» (Київ: Інститут проблем регіональної політики та сучасної політології. 1998; ISBN 966-558-008-6)

• «Філософія смути» (Київ: б/в; 1998; ISBN відсутній)
  • (2-ге вид., доповнене) «Філософія смути» (Київ: Зелений пес; 2003; ISBN 966-7831-43-4)
  • (3-тє вид., доповнене) «Філософія смути» (Київ: Крок; 2013; ISBN 978-617-692-123-3)
• «Поезії» (Улан-Уде: Дацан Іволгіньски; 2000; ISBN відсутній)
• «Революція от кутюр» (Київ: Грот; 2004; ISBN 966-95891-3-4)

• «Посттравматична рапсодія» (2016)
• «Віденська кава» (2018)
• «В. О.П.» (2019)
• збірка п'єс «Три п'єси»: «Постравматична рапсодія», «Взводний опорний пункт» (В. О.П.) та «Віденська кава» (Київ: Zалізний тато; 2019; ISBN 978-617-7653-11-9)
• «Після» (2020)

• «Сяючий шлях» (Київ: Самміт-книга; 2016; ISBN 978-617-7350-33-9)[47]
  • (2-ге вид.) «Сяючий шлях» (Київ: Zалізний тато; 2020)
• «Естетика жебрацтва» (Київ: Zалізний тато; 2018; ISBN 978-617-7653-05-8)[48]
  • (2-ге вид.) «Естетика жебрацтва» (Київ: Zалізний тато; 2020)
• «Прочани вночі» (Київ: Zалізний тато; 2019; ISBN 978-617-7653-10-2)[49]
• «Протоколи загублених снів» (Київ: Zалізний тато; 2020; ISBN 978-617-7653-23-2)[50]