Котко Дмитро Васильович

Народився в селі Балки (нині Василівський р-н, Запорізька обл.). Після закінчення сільської школи вступив до церковно-вчительської школи в Таганаші, яку закінчив у 1910-му році. В 1913-му закінчив диригентський клас Ардонської духовно-місіонерської семінарії. По закінченню працює вчителем співів і графічних мистецтв у Вищому училищі Прохладного у Кабардино-Балкарії.

1916-го, з початком I СВ, мобілізований до війська з направленням у Чугуївське піхотне училище, а згодом до одного з гренадерських полків МВО. Під час перебування на військовій службі продовжував навчатися диригування в музичній школі Гнесіних (1916–17).

Від 1918-го частину Дмитра Котка, яка увійшла до 1-го Волинського корпусу, передислоковано до України. У війську УНР та УД виконує обов'язки інспектора духових оркестрів. Після додаткового навчання в Рівному одержав офіцерське звання, відтоді керував військовими оркестрами 1-го корпусу.

У 1919-му під Проскуровим потрапив до польського полону. З 1920-го в польському таборі для полонених у Ланцуті, де виступив ініціатором і очолив хоровий гурт, який невдовзі став основою «Українського Наддніпрянського хору». 1922-го колектив розпочав виступи у Польщі, а від 1925 року - й по Західній Європі.

1930–36-го, за ініціативи митрополита Андрея Шептицького, викладав у Львівській духовній семінарії та жіночій гімназії, в котрих також керував студентськими хорами. 1936-го організував чоловічий хор «Трембіта». Після окупації й подальшої анексії Західної України СРСР на основі хору було організовано капелу «Трембіта».

Під час початку Німецько-радянської війни Дмитро Котко перебував на гастролях у Саратові. Разом із капелою евакуювався до Алмати, де у вересні 1941-го року колектив було розформовано. Частина складу капели увійшла до організованої Котком при Шимкентській філармонії Львівського українського ансамблю пісні й танцю, що діяв до кінця війни.

Від 1945-го художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю у Станіславі. 1951-го репресований за звинуваченням в «антирадянській пропаганді і неблагонадійності» та засуджений до 10-ти років позбавлення волі. По смерті Сталіна достроково звільнений (1956). Після звільнення мешкав у Львові, де керував капелою бандуристів «Карпати» при Українському товаристві сліпих (1959–74). Серед учнів диригенти Є. Вахняк та В. Василевич. Цікавився малярством, створив пейзажі: «Три лелеки» (1958), «Гірська річка» (1960), «Човен» (1963).

Впокоївся 18 листопада 1982-го. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 82.[1]

На честь Дмитра Котка названа вулиця у Львові.

• І. М. Лисенко. Котко Дмитро Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 234. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Л. Д. Вардзарук. Котко Дмитро Васильович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 326.
• Нагірний С. Українська еміграція. — Прага, 1942
• Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі 1920—1939. — Львів, 2000

• Котко Дмитро Васильович // Українська музична енциклопедія. Т. 2: [Е – К] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 570.