Курашкевич Кирило Володимирович
Курашке́вич Кири́ло Володи́мирович (* 8 листопада 1920 — †16 січня 2010) — український поет і прозаїк. Перебував у Національній спілці письменників України з 1967 р.,[1] у Національній спілці журналістів України.
Курашкевич Кирило Володимирович | |
---|---|
Кирило Курашкевич | |
Народився |
8 листопада 1920 смт Тростянець, УРСР Вінницька область |
Помер |
16 січня 2010 (89 років) м. Київ |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Діяльність | Українська література |
Відомий завдяки | поет, прозаїк |
Alma mater | Харківський технікум журналістикиd і Військово-політична академія імені Ленінаd (1952) |
Заклад | Вінниччина (газета) |
Членство | Вінницька обласна організація НСПУ |
Нагороди | |
Біографія
Народився 8 листопада 1920 р. у смт Тростянці Вінницької області у родині робітника. Після закінчення семирічки Тростянецька районна газета рекомендує юнака до Харківського технікуму журналістики, де той вчиться і друкується у студентській газеті «Кадри преси», яку редагує Олесь Гончар. Згодом вчиться у Тульчинському учительському інституті і працює у редакції газети «Червона Тульчинщина». У 1940 р. був покликаний на військову службу і навчається у Київському училищі зв'язку. Учасник Другої світової війни. Кавалер багатьох бойових нагород.
У 1952 р. закінчує Військово-політичну академію у Москві. Продовжує службу на офіцерських посадах у Рівному. Останнє військове звання — полковник. По закінченні служби у 1960 р. переїжджає до Вінниці. Повертається до активної журналістської і письменницької діяльності. Був громадським пропагандистом видавництв «Дніпро» та «Радянський письменник», працював у Вінницькій обласній газеті «Вінницька правда». Перебував у витоків створення у 1971 р. Вінницької організації НСПУ.
У 1974 р. переїжджає до Миколаєва, де також керує літературним об'єднанням, обіймає посаду відповідального секретаря обласної організації книголюбів. Три роки життя пов'язані з містом Фастів Київської області. З 1984 р. живе у Києві — місцевості Пріорка Подільського району, бере активну участь у культурно-мистецькому житті, будучи віце-президентом Української асоціації письменників-авторів художньо-соціальної літератури, від 1995 р. — членом Міжнародної Асоціації письменників-баталістів і мариністів та редколегії військової газети «На варті неба», головним редактором видавництва «Азимут-Україна».
У 1967 році – лауреат закритого Всесоюзного конкурсу, у якому бере участь більше тисячі літераторів. Курашкевич отримує другу премію за найкращий твір про війну – «Баладу про безсмертя» (з 1974 р. цей твір входить до читанки для учнів третього класу). Хоча Кирило Курашкевич прийшов у велику літературу трохи запізно, він у ній відбувся – українська поезія без нього вже немислима. | ||
— Георгій Добровольський, 2005[2] |
Літературна діяльність
Почав писати вірші й друкуватися ще до війни. Але плідно взявся працювати у літературній царині з 1960 р. після звільнення у запас з військової служби. Автор понад двадцяти прозових і поетичних видань. Перша поетична збірка — «Весняні грози» (1961). Згодом одна за однією з'являються збірки «Чорнобривці» (1966), «Квітнева рань» (1967), «Калинове намисто» (1969), «Щедре літо» (1970), «Сонце у лютому» (1973), «Яблуневий світанок» (1977), «Зустріч у вересні» (1980), «Березнева заметіль» (1983), «Монолог» (1988), «Мій карий кінь» (1995), «Очима Водолія» (1998), «Вибране у 2-х томах» (2002), «Перехрестя» (2002), «Вдогін за весною» (2003)[3].
Прозові твори упорядковані у книгах: «Осінні дими» (1986), «Паролі міняються» (1995). У періодиці друкувалися повісті «Тривожні ночі» та «Останній сигнал «Тюльпан» — про розвідників часів Другої світової війни, численні новели — «Ількова ялинка», «Дорога», «Зелена двійка», «Останній день» (про Івана Франка) та ін.
Окремі твори перекладені російською, білоруською та молдавською мовами.
Лауреат Всесоюзного конкурсу за найкращий твір на військово-патріотичну тему (1967), премії «Гілка золотого каштана».
Примітки
- Архівовано 7 жовтня 2016 у Wayback Machine. Інтернет-портал міста Фастів
- Цит. по: Вінниця журналістська: довідник / ВОО НСЖУ; автор-упоряд. Володимир Лисенко. — Вінниця, 2010. — С. 122.
- З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 182–183.
Джерела і література
- Біографія К. Курашкевича на сайті «Фастівщина літературна»
- 8 листопада 2015 р. — 95 років від дня народження Кирила Володимировича Курашкевича // Знаменні і пам'ятні дати
- Кирило Курашкевич: [некролог укр. поету, учаснику ВВВ, киянину, мешканцю Пріорки Поділ. р-ну] // Літературна Україна. — 2010. — 28 січня. — С. 2.
- Курашкевич Кирило Володимирович (довідка) // Вінниця журналістська: довідник / ВОО НСЖУ; автор-упоряд. Володимир Лисенко. — Вінниця, 2010. — С. 122.
- Рецензії на книги К. В. Курашкевича «Вдогін за весною» //Сайт видавницта «Азимут-Україна»
- 90 років від дня народження Кирила Володимировича Курашкевича // Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини 2010 року: хронолог. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; уклад. Г. М. Авраменко; ред.: М. Г. Спиця, Г. М. Слотюк; відповід. за вип. Н. І. Морозова. — Вінниця: ПП Балюк І. Б. , 2009.
- Добровольський, Г. Щедра осінь Кирила Курашкевича [Текст]: [українського поета, уродженця Тростянця] / Г. Добровольський // Громада. — 2005. — 5 листорада. — С. 4.
- Бедзик, Ю. Кирилові Курашкевичу — 75 // Літературна Україна. — 1995. — 28 грудня.
- Буглов, М. Щедрість // Жовтень. — 1972. — № 7.
- Пастушенко, Л. Калинова зрілість // Комсомольське плем'я. — 1969. — 13 листопада.
- Бортняк, А. Запашне літо // Вінницька правда. — 1967. — 7 липня.
- Дереч, Д. Рідна тема // Літературна Україна. — 1966. — 21 червня.
- Перебийніс, П. Аромат чорнобривців // Вінницька правда. — 1966. — 24 листопада.