Пріорка

У першій половині 13-го століття у цій місцевості виникло поселення Яцківка (або Іоакінфівка) засноване домініканським ченцем Яцеком (Іоакінфом) Одровонжем, який у 1222–1226 роках проповідував у Києві католицизм і заснував Богородицький домініканський монастир. Від того часу поселення належало монастирю. Першим пріором (настоятелем) монастиря був Годін.[1]

Слобідку під назвою Пріорка (від пріора) тут заснував домініканський чернець, генеральний проповідник монастиря Петро Розвадовський невдовзі після 1629 року.[1][2]

У своїх записках 1634–1664 років Петро Розвадовський писав, що монастирю тут належала широка місцевість від річки Сирець до селища Берковець включно, до річок Ірпеня і річок Горенка та Водиця на межі із Вишгородською землею. Зокрема, про Пріорку він писав наступне:[2]

Монастирські землі починаються від річки Сирець за Кирилівським монастирем у бік Пріорки, одразу за мостом перед великим хрестом. З правого боку колись було поселення Яцківка (Іоакінфівка), з якої ми платили подвірний податок (за квитанціями 1629 року). Я не застав уже того поселення: але на тому ж місці поставили постоялий дім, і з нього був дохід.

Також у своїх записках Розвадовський згадує, що у Пріорці рада отців монастиря (конвенту) дозволила збудувати руську, тобто православну, церкву.[2]

Згодом назва Пріорки трансформувалась у народній традиції в Преварку, Приварку, Переварку тощо. Також зустрічалася назва «поля конвентські».[1]

Після польсько-козацької війни 1648—1657 років Пріорка змінює власника. За одними відомостями, вона з 1650-х років належала київському полковнику Яненку-Хмельницькому та його наступникам. За іншими відомостями, вона була конфіскована у домініканського монастиря і передана київському Братському Богоявленському монастирю, чиє володіння було підтверджене грамотою російських царів Петра I та Івана V за 1694 рік.[1]

У 1654 році у Пріорці налічувалося 20 хат.[1]

У 1701 році указом гетьмана Івана Мазепи Пріорка була передана Київському магістрату. Це володіння було закріплено у 1710 році грамотою Петра I, яким вона була передана в управління київського війта Дмитра Полоцького, а пізніше — грамотою гетьмана Данила Апостола, у якій вона була названа селом.[1]

У 1723 році тут налічувалося 94 хати, а 1736 році — 87 хат.[1]

На картах середини 18 століття село локалізується на перетині сучасних вулиць Вишгородської та Мостицької. Через Пріорку проходила дорога на Вишгород і Межигірський монастир уздовж сучасних Кирилівської та Вишгородської вулиць. Також у Пріорці починалася «Бита Гостомська вона ж Мостицька» дорога, що вела на Гостомель, перетинаючи річку Ірпінь у Мостищі і проходячи поряд із Синім озером.[3][4]

Спеціалізацією околиці на середину 19 століття залишались городництво, садівництво, ягідництво, виноградарство, цим місцеві жителі займались ще донедавна: вирощували редиску, салат, огірки, помідори, баклажани та продавали свої продукти на базарах. Процвітало тут і кустарне виробництво: гончарство, бондарство, люди тримали винокурні та варили пиво.[5]

У 1880 році Пріорка увійшла до складу Києва.[1]

У другій половині 19-го століття Пріорка перетворюється на дачне передмістя Києва і значною мірою перебуває у користуванні Товариства київських обивателів. Приблизно у цей час формується схема шляхів сполучення на Пріорці, залишки якої збереглись і донині.[1]

Станом на 1894 рік Пріорка входила до Плоської поліцейської дільниці Києва і простягалася територіями сучасних Вишгородського і Мостицького масивів уздовж Вишгородської та сучасних Автозаводської і Мостицької вулиць. Зокрема тут знаходилися:[6]

• вулиці Вишгородська, Старозабарська, Новозабарська, Пісочна, Лугова, Дачна, Мала Мостицька;
• дорога Білицька;
• церква Покрови Пресвятої Богородиці;
• урочище Западинці;
• струмки Коноплянка, Курячий брід і Западинський.

Також тут знаходилися дачі:[6]

• Графа Браницького — нині промзона навколо Інституту імені Бакуля,
• «Кинь Ґрусть» і Коробкіна — нині місцевість Кинь-Ґрусть,

• Крістера — нині місцевість Крістерова гірка.