Пріорка

Пріо́рка — історична місцевість у північній частині правобережжя Києва, де розташовані сучасні Вишгородський та Мостицький масиви, місцевості Кинь-Ґрусть і Крістерова гірка. Межує на півдні з Куренівкою, на заході — з Виноградарем, Вітряними горами і селищем Шевченка, на півночі — з Мінським масивом і лісом, на сході — з Оболонню. Основні вулиці Пріорки Автозаводська, Вишгородська і Мостицька.

Пріорка
Київ
Пріорка

Хата на Пріорці
Загальна інформація
50.5046593° пн. ш. 30.4524988° сх. д. / 50.5046593; 30.4524988
Країна  Україна
Район Оболонський район, Подільський район
Адмінодиниця Київ
Поштовий індекс 04074, 04114, 04201
Головні вулиці Вишгородська, Автозаводська та ін.
Заклади освіти
та культури
№ 8, 14, 16, 299 (філія)
Парки пам'ятка природи «Крістерова гірка», Березовий Гай, Кинь-Грусть
Транспорт
Метрополітен  «Оболонь»
 «Мінська»
 «Героїв Дніпра»
 «Лук'янівська»
Залізнична інфраструктура Вишгородська
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Пріорка
Пріорка (Київ)

Історія

На Пріорці виявлено сліди палеолітичної стоянки.[1]

Домініканський період

У першій половині 13-го століття у цій місцевості виникло поселення Яцківка (або Іоакінфівка) засноване домініканським ченцем Яцеком (Іоакінфом) Одровонжем, який у 1222–1226 роках проповідував у Києві католицизм і заснував Богородицький домініканський монастир. Від того часу поселення належало монастирю. Першим пріором (настоятелем) монастиря був Годін.[1]

Слобідку під назвою Пріорка (від пріора) тут заснував домініканський чернець, генеральний проповідник монастиря Петро Розвадовський невдовзі після 1629 року.[1][2]

У своїх записках 1634–1664 років Петро Розвадовський писав, що монастирю тут належала широка місцевість від річки Сирець до селища Берковець включно, до річок Ірпеня і річок Горенка та Водиця на межі із Вишгородською землею. Зокрема, про Пріорку він писав наступне:[2]

Монастирські землі починаються від річки Сирець за Кирилівським монастирем у бік Пріорки, одразу за мостом перед великим хрестом. З правого боку колись було поселення Яцківка (Іоакінфівка), з якої ми платили подвірний податок (за квитанціями 1629 року). Я не застав уже того поселення: але на тому ж місці поставили постоялий дім, і з нього був дохід.

Також у своїх записках Розвадовський згадує, що у Пріорці рада отців монастиря (конвенту) дозволила збудувати руську, тобто православну, церкву.[2]

Згодом назва Пріорки трансформувалась у народній традиції в Преварку, Приварку, Переварку тощо. Також зустрічалася назва «поля конвентські».[1]

Гетьманщина

Після польсько-козацької війни 1648—1657 років Пріорка змінює власника. За одними відомостями, вона з 1650-х років належала київському полковнику Яненку-Хмельницькому та його наступникам. За іншими відомостями, вона була конфіскована у домініканського монастиря і передана київському Братському Богоявленському монастирю, чиє володіння було підтверджене грамотою російських царів Петра I та Івана V за 1694 рік.[1]

У 1654 році у Пріорці налічувалося 20 хат.[1]

Київський магістрат

У 1701 році указом гетьмана Івана Мазепи Пріорка була передана Київському магістрату. Це володіння було закріплено у 1710 році грамотою Петра I, яким вона була передана в управління київського війта Дмитра Полоцького, а пізніше — грамотою гетьмана Данила Апостола, у якій вона була названа селом.[1]

У 1723 році тут налічувалося 94 хати, а 1736 році — 87 хат.[1]

На картах середини 18 століття село локалізується на перетині сучасних вулиць Вишгородської та Мостицької. Через Пріорку проходила дорога на Вишгород і Межигірський монастир уздовж сучасних Кирилівської та Вишгородської вулиць. Також у Пріорці починалася «Бита Гостомська вона ж Мостицька» дорога, що вела на Гостомель, перетинаючи річку Ірпінь у Мостищі і проходячи поряд із Синім озером.[3][4]

Передмістя Києва

Спеціалізацією околиці на середину 19 століття залишались городництво, садівництво, ягідництво, виноградарство, цим місцеві жителі займались ще донедавна: вирощували редиску, салат, огірки, помідори, баклажани та продавали свої продукти на базарах. Процвітало тут і кустарне виробництво: гончарство, бондарство, люди тримали винокурні та варили пиво.[5]

У 1880 році Пріорка увійшла до складу Києва.[1]

У другій половині 19-го століття Пріорка перетворюється на дачне передмістя Києва і значною мірою перебуває у користуванні Товариства київських обивателів. Приблизно у цей час формується схема шляхів сполучення на Пріорці, залишки якої збереглись і донині.[1]

Станом на 1894 рік Пріорка входила до Плоської поліцейської дільниці Києва і простягалася територіями сучасних Вишгородського і Мостицького масивів уздовж Вишгородської та сучасних Автозаводської і Мостицької вулиць. Зокрема тут знаходилися:[6]

Також тут знаходилися дачі:[6]

Сучасна забудова

У 1960–80-х роках Пріорку майже повністю переплановано і перебудовано. Від старої забудови залишилися Покровська церква, кілька житлових будинків, зокрема меморіальні — музеї Фотія Красицького та «Хата на Пріорці».

У 1960 році починається реконструкція житлового фонду між вулицею Пріорською і площею Тараса Шевченка, де було збудовано Вишгородський масив. Загальна площа реконструкції склала 112 га, яка була забудована новими 5- і 9-поверховими житловими будинками.

Забудова в північному напрямку велася вздовж Полярної вулиці. Тут на площі 65 га в 1971—1975 роках споруджено 300 тис. м². житлового фонду, який представлений 9-поверховими будинками з цегляних блоків і залізобетонних панелей і 16-поверховими будинками. Характерним для цього масиву є значна кількість будинків для малосімейних (37,3 %). У 1989—1990 роках забудовано мікрорайон на вулицях Бережанській і Петра Панча.

У середині 2000-х років на Вишгородській вулиці, на території суміжній із пам'яткою природи «Крістерова гірка», було розпочато будівництво житлового комплексу «Паркове місто».

Примітки

  1. Лідія Пономаренко, Пріорка / Топонімічний словник / Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. У 28 томах: Київ. Кн. 1, ч. 3.: С–Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2011. – Стор 2094.
  2. Петръ Развидовскій (Розвадовський) / Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (в ІІІ розділах, редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — Отделъ ІІ. — С. 102–106(рос.)
  3. Вортман Д. Я. - Північно-західні околиці Києва середини XVIII ст. на картах монастирських…. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 12 листопада 2021.
  4. Вортман Д. Я. Північно-західні околиці Києва у середині XVIII ст. на картах монастирських володінь // Вісник геодезії та картографії. - 2015. - № 4. - С. 38-43
  5. О. Гула. «Хата на Пріорці»: Т. Шевченко в пам’яті населення київської околиці // Україна у світовій історії. - 2014. - № 1. - С. 11-17.
  6. Мапа Києва 1894 року зі передмістями, видання Стефана Кульженко

Джерела

  • Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. У 28 томах: Київ. Кн. 1, ч. 3.: С–Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2011. – Стор 2094.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.