Кіндерлінська печера

Основна історична назва цієї порожнини — «Кіндерлінська печера», походить від назви річки Кіндерля, на березі якої вона розташована. Окрім неї у середовищі російських спелеологів і туристів поширені такі варанти назви як рос. пещера имени 30-летия Победы — «печера імені 30-річчя Перемоги», рос. пещера 30-летия Победы — «печера 30-річчя Перемоги» або скорочено рос. пещера Победы — «печера Перемоги» чи рос. пещера Победа — «печера Перемога»[3]. Усі вони надані їй на честь перемоги СРСР у Другій світовій війні, оскільки перші дослідження печери у часі збіглися з річницею святкування цієї дати[3].

Кіндерлінська печера здавна була відома місцевим башкирам, чиї мисливці зберігали в її прохолодних галереях свою здобич. 1942 року її показали знаному геологу Георгію Вахрушеву[7], в рамках Експедиції особливого призначення, однак її члени оглянули тільки невелику ділянку біля входу[5]. Справжнє відкриття цієї підземної порожнини для науки відбулося у 1974 році, коли мисливець А. Карнаєв показав печеру А. С. Андрєєву — керівнику спелеологічної секції з міста Стерлітамак. Перші здійснені ним проходження виявили 2443 м її ходів. Після цього відкриття у 1975—1977 роках до печери виряджали експедиції Башкирської обласної спелеосекції під керівництвом Геннадія Іванова, після чого довжина розвіданих галерей досягла 5600 м. У період з 1978 по 1980 рік дослідженнями Кіндерлінської печери займалася уфимська спелеосекція туристичного клубу «Оріон» під керівництвом досвідченого спелеолога Рафаїла Нізамутдінова. Під час цих проходжень було відкрито ще 1000 м нових галерей. В подальших дослідженнях брали участь здебільшого уфимські спелеологи Р. Нізамутдінов, І. Счастний, І. Гаєвський, Г. Іванов, Ю. Соколов, І. Заріпов, Н. Ричагова, Н. Лазарєв[7][5]. В 1993 році в Кіндерлінській печері здійснив підводне проходження П. Мінєнков[3]. Спільними зусиллями цих ентузіастів довжину розвіданих ходів було доведено до 8130 м (включно із 230 м підводних галерей)[8]. Останні комплексні дослідження проводили у 2007—2010 роках[3].

Кіндерлінська печера знаходиться на Південному Уралі, в 5 км на схід від села Таш-Асти в Гафурійському районі Башкортостану, в межах ландшафтного природного парку «Зілім». Вона розташована у сухій балці на правобережжі річки Кіндерлі, яка є правою притокою Зіліма, що впадає в Білу. За спелеологічним районуванням ця печера належить до Зілімо-Аскинського підрайону Зілімо-Інзерського району[3].

Ця підземна порожнина утворює єдину систему разом із Октябрською печерою і печерою Ледньова, називану Кіндерлінські печери. Припускають, що в минулому ця спелеосистема могла бути однією величезною підземною порожниною[3]. Сучасна Кіндерлінська печера утворена в карстовому масиві, розвинута по мерідіональним і широтним тектонічним тріщинам в моноклінальних товстошаруватих вапняках, приналежних до фаменського ярусу верхнього девону, похилених на захід під кутом 80°[7]. Вона являє собою чотириярусне поєднання горизонтальних і похилих галерей та ходів північного, північно-східного, південного, західного і північно-західного напрямків. Усі горизонтальні ходи мають вертикальні тріщини, а зали східної частини — вертикальні канали («органні труби»), через які здійснюється живлення печери. В утворенні Кіндерлінської печери певну роль відіграло також бактеріальне окиснення сірки[5]. Наразі загальна довжина усіх розвіданих ходів становить 9113 м, загальна площа — 43 100 м², об'єм — 245 000 м³. Середня ширина галерей складає 5,4 м, середня висота — 7,1 м. Глибина печери 128 м, а вертикальна амплітуда 215 м[4] (її часто помилково зазначають як глибину). Сукупність ходів поділяють на п'ять частин.

Початок вхідної галереї.

Вхід до Кіндерлінської печери розташований в основі скелястого відслонення на висоті 94 м над рівнем Зіліма. Він звернений на південь, має форму трапеції, завширшки 12 м і заввишки 7 м[4]. Спуск до печери являє собою похилу галерею північного напрямку. Її ширина коливається в межах від 12[3] до 15 м, висота — від 3 до 12 м[4]. У цій галереї знаходиться найбільший у Башкортостані багаторічний льодовик: його довжина складає 120 м, площа 720 м², товщина 8 м. Галерея біля входу також відома своїми численними сталагмітами. З поміж них особливо визначні Снігова королева і Пагода. Перший заввишки 7 м і завширшки 3 м льодяний, другий заввишки 3 м і завтовшки 8 м утворений кальцитом. Обидва розташовані за льодовиком. Від вхідної галереї низький хід вверх прямує до Люстрової зали, прикрашеної численними сталактитами. Довжина цих утворень сягає 2,5 м, а товщина — 2 м. Підлога цієї порожнини вкрита кальцитовою кіркою. Люстрова зала закінчується коротким і широким (0,8 м завдовжки та 5—6 м завширшки) коридором, який 12-метровим колодязем обривається у другу частину печери[4].

Вона являє собою велику галерею північно-східного напрямку завдовжки 500 м, завширшки від 4 до 20 м і заввишки 100 м. Своїм виглядом ця головна порожнина спелеосистеми нагадує каньйон, її підлога вкрита брилами. Основна галерея Кіндерлінської печери має кілька відгалужень. В її кінці розташована Концертна зала завширшки 22 м і заввишки 50 м. У цій зали можна побачити багато брунькоподібних сталагмитів, вкритих ребристою корою. Від основної галереї в північно-східному напрямку веде вузький хід з ребристими стінами. Його довжина складає 300 м. Цим ходом можна потрапити до зали, яку називають Пепсі-кола завдяки різнобарвним кальцитовим натікам, що вкривають її стіни. Окрім зазначених вище мальовничих порожнин від основної галереї ведуть ходи до третьої, четвертої та п'ятої частин печери[4].

Третя частина Кіндерлінської печери являє собою галерею західного спрямування. Її довжина становить 150 м, ширина сягає 15 м, а висота коливається у межах 25—30 м[4]. Ця галерея нічим не визначна, єдина її особливість — наявність підземного струмка.

Четверта частина Кіндерлінської печери вирізняється складним рельєфом поверхні. Вона являє собою систему вузьких ходів з ребристими стінами, завдяки яким отримала назву Хліборізка. Від цих ходів на висоті 40 м відгалужується вертикальний хід (так званий комин), що прямує до верхньої зали Атлантида. Своєю назвою ця порожнина заввишки 90 м завдячує масивним натічним кальцитовим утворенням і озеру з коралітовою облямівкою[4].

До п'ятої частини Кіндерлінської печери можна потрапити з основної галереї через Казковий хід завдовжки 80 м, завширшки 2—3 м і заввишки до 4 м. Стеля і підлога Казкового ходу вкриті кристалами. Він веде до галереї, що лежить у західному напрямку. Її довжина 500 м, ширина — 30 м, висота — 50 м. Від галереї відгалужується ще один хід — Подарунковий (завдовжки 500 м)[4]. Крім того, з неї можна потрапити до зали Фігур, Зелених Озер, Шоколадної (завдовжки 80 м, завширшки 20 м, заввишки 3—5 м), Камінної і зали Кощіїве Царство. Кристали гіпсу, що прикрашають Казковий хід також дали назву і Квітковому ходу, бо в останньому вони утворюють захоплюючі щітки і радіальні агрегати фібрил[5]. З поміж інших визначних місць Кіндерлінської печери уваги заслуговують такі зали і гроти як Летючий Голландець, Обвальна зала, зала Бороди, зала Ведмедиці (остання завдовжки 40 м, завширшки 4 м, заввишки 7 м)[3], Ермітаж, Мишоловка[5].

Мікроклімат Кіндерлінської печери сталий, прохолодний, температура протягом року коливається в межах від 0 до +6°C[4]. Найхолодніші зали розташовані при вході, далі вглиб печери температура зростає до +4 °C (в останні роки фіксували і до +8 °C)[8]. В деяких порожнинах печери постійно накопичується вода, в ній є підземне озеро завдовжки 80 м і завглибшки 1 м, а також кілька струмків і сифонів[3]. Печерні водойми з'єднані якимось каналами з зовнішніми джерелами, оскільки під час поводей в окремих її частинах (наприклад, у колодязі Камінної зали) вода підіймається на 10—15 м. Однак тривале збереження досягнутого рівня свідчить про те, що спелеосистема наразі відносно замкнена[5].

Біота Кіндерлінської печери ретельно не досліджена, однак є свідчення, що в минулому її підземні води вирізнялись надзвичайною прозорістю і чистотою (збідненість бактеріями притаманна більшості печерних водойм)[8]. У печері постійно мешкають кажани[4].

Достеменно не відомо, чи користувались прадавні люди Кіндерлінською печерою, тому що археологічних досліджень в ній не проводили. Однак таке припущення цілком ймовірне, оскільки в печері знайдені численні залишки кісток тварин[4], в тому числі й зуб мамутеняти[8]. Усі вони лежать у шарі глини позаду льодовика, тобто неподалік від входу, отже цілком можуть бути залишками здобичі прадавніх людей.

Новітні історичні відомості засвідчують, що печеру відвідували місцеві мисливці-башкири, які зберігали в ній м'ясо вбитих тварин. Таке використання було дуже ощадним і не призвело до видимих змін в її стані. Після відкриття Кіндерлінської печери в 1974 році до неї почали масово навідуватись не тільки спелеологи, але й непідготовлені туристи. З цього часу почалася її невпинна і стрімка деградація. Вандальні відвідувачі пошкодили багато природних мінеральних прикрас, частина яких була стерта підошвами, а частина просто зрізана як сувеніри. Крім того, у печері накопичилось багато сміття, внаслідок чого на стінах з'явилася пліснява, у воді — хвороботворні бактерії, а з невластивих підземним порожнинам хребетних тварин тут оселилися миші. Критичний стан печерної екосистеми змусив спелеологів закрити її для туристів, тепер для них доступна тільки перша частина, інші можливо відвідати тільки з дозволу уфимського спелеоклубу ім. Нассонова[8]. На додачу до цих змін зафіксували поступове танення льодовика, яке може бути спричинене не тільки антропогенним впливом, але й глобальним потеплінням.

Рівень складності цієї печери 2б, її відвідування не вимагає спеціальних знарядь, однак деякі зали можуть бути небезпечними і потребують особливої уваги (наприклад, грот Летючий Голландець містить 12-метровий льодяний колодязь)[8].

• Лавров И. А., Андрейчук В. Н. Пещеры Урала и Приуралья // Пещеры. — Пермь, 1993. — Вып. 23-24. — С. 7-29.
• (рос.) Лобанов Ю. Е. и др. Пещеры Урала. — М. : Физкультура и спорт, 1971. — 144 с.
• (рос.) Пещеры Поволжья, Урала и Приуралья. Статистический справочник / И. А. Лавров и др. — Набережные Челны, 2010. — 71 с.
• (рос.) Чикишев А. Г. Пещеры на территории СССР. — М. : Наука, 1973. — 137 с.
• (рос.) Шакир Ю. А. и др. Перечень классифицированных пещер / сост. Шакир Ю. А. — М. : ЦРИБ «Турист», 1989.
• Андреев А. С. Пещера «Победа» // Карст Южного Урала и Приуралья. — Уфа, 1978. — С. 142—147.(рос.)
• Потапов С. С., Паршина Н. В., Червяцова О. Я., Кузьмина Л. Ю. К минералогии пещеры Киндерлинская (Башкортостан) // Минералогия техногенеза-2013. — Миасс: ИМин УрО РАН, 2013. С. 106—119.(рос.)

• Информационно-поисковая система «Пещеры» : [рос.] : [арх. 24 серпня 2019 року] // speleoatlas.ru. — Русское географическое общество. — Дата звернення: 24 серпня 2019 року.