Левоцетиризин

Левоцетиризин — синтетичний препарат, що є похідним піперидину та належить до антигістамінних препаратів ІІІ покоління[1], для перорального застосування. У вигляді дигідрохлориду використовується для лікування алергічного нежитю носу та алергічного кон'юнктивіту. За хімічною структурою є лівообертаючим ізомером цетиризину.[2][3] Уперше левоцетиризин отриманий із суміші енантіомерів цетиризину в 2001 році[2] у Бельгії та зареєстрований компанією UCB під торговельною маркою «Ксизал».[4]

Левоцетиризин
Систематизована назва за IUPAC
2-(2-{4-[(R)-(4-chlorophenyl)(phenyl)methyl]piperazin-1-yl}ethoxy)acetic acid
Класифікація
ATC-код R06AE09
PubChem 1549000
CAS 130018-77-8
DrugBank
Хімічна структура
Формула C21H25ClN2O3 
Мол. маса 388,89 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність ~100%
Метаболізм Печінка(мінім.)
Період напіввиведення 7—10 год.
Екскреція Нирки, фекалії
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ЗИЛОЛА®,
ТОВ«Гедеон Ріхтер Польща»,Польща
UA/12192/01/01
22.06.2012-22/06/2017

Фармакологічні властивості

Левоцетиризин — синтетичний препарат, що є похідним піперидину та належить до групи антигістамінних препаратів ІІІ покоління. За хімічною будовою він є лівообертаючим ізомером цетиризину, який у свою чергу є метаболітом гідроксизину — представника І покоління антигістамінних препаратів — похідних піперидину.[5] Механізм дії препарату полягає у селективному блокуванні Н1-рецепторів гістаміну, попередженні спазмів гладких м'язів, що викликаються гістаміном, у тому числі бронхоконстрікцію у хворих обструктивними захворюваннями легень, розширення капілярів та підвищення їх проникності, розвиток ангіоневротичного набряку, еритеми та свербежу шкіри і слизових оболонок. При алергічному риніті препарат зменшує частоту чхання, сльозотечу, виділення із носових ходів та свербіж слизових носа. Цетиризин є високоспецифічним блокатором Н1-рецепторів гістаміну, та навіть у високих концентраціях має лише незначну дію на серотонінові, дофамінові, М-холінорецептори та альфа-адренорецептори.[2] Специфічність дії левоцетиризину до Н1-гістамінових рецепторів удвічі вища, ніж у цетиризину, та у 600 разів вища, чим до інших рецепторів клітин.[3] При застосуванні левоцетиризину спостерігається зменшення потреби у застосуванні інгаляційних β2—агоністів та похідних кромогліцієвої кислоти у хворих бронхіальною астмою.[6] Левоцетиризин не має токсичного впливу на міокард.[3] На відміну від антигістамінних препаратів І покоління, левоцетиризин погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр та має незначний седативний ефект.[6] Оскільки левоцетиризин метаболізується у незначній кількості, він не взаємодіє з ферментними системами цитохрому та не має клінічно значимих лікарських взаємодій із іншими лікарськими препаратами, що дає можливість застосовувати препарат разом із антибіотиками, протигрибковими препаратами, а також у хворих із захворюваннями печінки.[2]

Фармакокінетика

Левоцетиризин швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті, біодоступність препарату складає близько 100%.[3] Початок дії препарату в 50% хворих спостерігається через 12 хвилин після перорального прийому.[2] Максимальна концентрація в крові левоцетиризину досягається протягом 54 хвилин, одночасний прийом їжі не знижує ступінь всмоктування препарату. Левоцетиризин добре зв'язується з білками плазми крові. Найвищі концентації препарату спостерігаються в печінці та нирках, найнижчі концентрації — в центральній нервовій системі. Левоцетиризин проходить через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко.[3] Левоцетиризин у незначній кількості (14%) метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів.[2] Виводиться препарат із організму переважно із сечею в незміненому вигляді, частково із калом у вигляді неактивних метаболітів. Період напіввиведення левоцетиризину складає 7—10 годин, при порушенні функції нирок цей час може подовжуватися.

Показання до застосування

Левоцетиризин застосовується при сезонному та цілорічному алергічному риніті, полінозі, алергічному кон'юнктивіті[2], кропив'янці[1], набряку Квінке, свербежеві шкіри, а також у комплексній терапії атопічного дерматиту, хронічної екземи[2][3] та бронхіальної астми[6], як у дорослих, так і у дітей.[3]

Побічна дія

При застосуванні левоцетиризину можуть спостерігатися наступні побічні ефекти[7]:

  • Алергічні реакції — дуже рідко (менше 0,01%) висипання на шкірі, свербіж шкіри, набряк Квінке, кропив'янка, анафілактичні реакції.
  • З боку травної системи — часто (1—10%) сухість у роті; нечасто (0,1—1%) біль у животі; дуже рідко (менше 0,01%) нудота.
  • З боку нервової системи — часто (1—10%) головний біль, сонливість, підвищена втомлюваність; рідко (0,01—0,1%) мігрень, головокружіння, при передозуванні в дітей — підвищена збудливість.
  • Інші побічні ефекти — дуже рідко (менше 0,01%) збільшення маси тіла, диспное.
  • Зміни в лабораторних аналізах — підвищення активності ферментів печінки.

Протипокази

Левоцетиризин протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату та при важкій нирковій недостатності. Препарат не застосовується у дітей у віці менше 2 років. Левоцетиризин не рекомендується при вагітності та у період годування грудьми.

Форми випуску

Левоцетиризин випускається у вигляді таблеток по 0,005 г та сиропу, що містить 2,5 мг левоцетиризину на 5 мл розчину в флаконах по 100 мл.[8] Левоцетиризин разом із монтелукастом входить до складу комбінованого препарату «Гленцет едванс».[9]

Примітки
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
  2. http://www.rmj.ru/articles_8196.htm Архівовано 25 лютого 2015 у Wayback Machine. (рос.)
  3. http://www.lvrach.ru/2010/05/13773216 (рос.)
  4. http://www.ucb.com/_up/ucb_com_products/documents/Xyzal_PI_%2012_2010.pdf Full US prescribing information Xyzal® (англ.)
  5. http://www.health-medix.com/articles/misteztvo/2009-08-01/60-70.pdf Архівовано 2015-02-11 у Wayback Machine. (рос.)
  6. http://www.umj.com.ua/article/35126/akcenty-antigistaminnoj-terapii-levocetirizin (рос.)
  7. http://www.vidal.ru/drugs/molecule/1538 (рос.)
  8. http://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=30160
  9. http://health-ua.com/pics/pdf/ZU_2014_15-16/30-31.pdf (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.