Лео фон Кленце

Лео фон Кленце (нім. Leo von Klenze, 29 лютого 1784 — 26 січня 1864) — німецький архітектор, художник та письменник. Придворний архітектор баварського короля Людвига І. Неокласик, один з найвизначніших представників архітектурного стилю неогрек.

Лео фон Кленце
нім. Leo von Klenze
Народився 29 лютого 1784(1784-02-29)[1][2][…]
Schladend, Шладен-Верла, Вольфенбюттель, Нижня Саксонія, Німеччина
Помер 26 січня 1864(1864-01-26)[1][3] (79 років) або 27 січня 1864(1864-01-27)[4] (79 років)
Мюнхен, Баварія
Поховання
Старий південний цвинтар : 
Країна Німеччина
Національність німці
Діяльність архітектор, художник, письменник
Галузь архітектура і живопис
Вчителі Friedrich Gillyd
Знання мов німецька[5]
Членство Німецький археологічний інститут
Напрямок архітектура неокласицизму
Magnum opus Cathedral Basilica of St. Dionysius the Areopagited, Bavaria і Propylaead
У шлюбі з Felicitas Blangini-Klenzed
Нагороди

почесний громадянин Мюнхенаd (1862)

Королівська золота медаль (1852)
Лео фон Кленце, портрет роботи Франца Ханфштенгля, 1856 рік

Творча біографія

Лео фон Кленце здобув освіту в Берлінській будівельної академії та, ще перебуваючи в ній, виявив особливу прихильність до класицизму. Після того вдосконалювався в Паризькому політехнічному училище під керівництвом Жана Ніколя Луї Дюрана та Шарля Персьє, і вивчав пам'ятки архітектури в Англії та Італії.

У 1808 році став придворним архітектором вестфальського короля Жерома Бонапарта, а в 1810 році — Директором будівельних робіт в Касселі. У 1814 році переселився до Мюнхена, будучи запрошеним туди баварським наслідним принцом, згодом королем, Людвигом, який обрав його у виконавці своїх великих планів з прикрашання Мюнхена новими величними будівлями.

Низку цих будівель Кленце почав спорудою Гліптотеки, з її портиком іонічного ордеру (закінчена в 1830 році). Потім були зведені будівля Старої Пінакотеки, в стилі Браманте, нові корпуси королівського палацу — Кенігсплац, у характері флорентійського палаццо Пітті, придворну церкву Всіх Святих, у візантійсько-романському стилі, і «Одеон» у формах епохи Відродження. Проте найблагороднішими створіннями Кленце визнана чудово витримана в античному дусі дорична «Валгалла», поблизу Регенсбурга (1830—1842), і надзвичайно гармонійна за своїми зовнішніми і внутрішніми пропорціями Залу Слави (нім. Ruhmeshalle, 1843—1853 роки), поблизу Мюнхена. У проміжок часу між двома останніми роботами, зведена ним розкішна Святкова Залу в Мюнхені, у смаку Палладіо.

У 1834 році на запрошення грецького короля Оттона, він з'їздив до Греції, щоб скласти план відбудови її нової столиці Афін (після відновлення незалежності нетривалий час столицею був Нафпліон) і проект реставрації будівель Афінського акрополя. Російський імператор Микола І доручив скласти проект нової будівлі Ермітажу вже знаменитому Кленце, що змусило останнього відвідати в 1839 році Петербург. Хоча Ермітаж і будувався за його кресленнями і малюнками російським архітектором Миколою Єфімовим (у 1840-51 роках), проте Лео фон Кленце приїжджав ще шість разів в Росію. Останні чудові твори Кленце — «Пам'ятник Визволення» (Befreiungshalle), поблизу Кельгейма, і Пропілеї Кенігсплацу в Мюнхені.

Однак Лео фон Кленце не був наділений великим даром творчості, відмінно знаючи давньогрецьку архітектуру та італійський стиль Відродження, він тільки наслідував їх зразкам зі смаком і вмінням застосовуватися до потреб новітнього часу. Як представник класичного напряму в німецькій архітектурі, він повинен бути поставлений нижче Карла Шинкеля.

Окрім архітектури Лео фон Кленце з успіхом займався також живописом і виконав кілька вельми непоганий ландшафтів і архітектурних видів олійними фарбами або a tempera (наприклад, у музеї Торвальдсена в Копенгагені).

Друковані праці
  • «Збірник архітектурних начерків» (1831—1850);
  • «Досвід реставрації тосканського храму» (1822);
  • монографія «Про храм Юпітера олімпійського в Джірдженті» (1821);
  • «Керівництво до архітектури християнського культу» (1835);
  • «Опис Валгалли»(1843) і деякі інші твори.

Галерея

Посилання

Джерела
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118563211 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Leo von Klenze
  3. Європейська театральна архітектура — Arts and Theatre Institute.
  4. The Fine Art Archive — 2003.
  5. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.