Любомир Любоєвич

Любомир Любоєвич, 1972

У другій половині 1970-х - 1980-х роках належав до першої десятки шахістів світу. Міжнародну кар'єру розпочав 1970 року, здобувши в Гронінгені срібну медаль чемпіонату Європи серед юніорів. Неодноразово брав участь у сильних турнірах за запрошення, на багатьох із них перемагаючи, зокрема:

• 1970 – Сараєво (1-2-ге місце турнір Босна), Чачак (1-2-ге місце)
• 1971 – Пальма-де-Майорка (1-2-ге місце), Врнячка-Баня (2-ге місце)
• 1972 – Каорле (1-2-ге місце), Торнабі (2-ге місце)
• 1973 – Маніла (2-ге місце)
• 1974 – Лас-Пальмас (1-ше місце), Оренсе (1-ше місце)
• 1975 – Лас-Пальмас (1-ше місце), Маніла (1-ше місце), Амстердам (1-ше місце, турнір IBM)
• 1976 – Вейк-ан-Зеє (1-2-ге місце)
• 1978 – Ужице (1-ше місце), Прайха де Роха (1-ше місце)
• 1979 – Сан-Паулу (1-2-ге місце), Буенос-Айрес (1-2-ге місце)
• 1980 – Пуерто-Мадрін (1-2-ге місце)
• 1981 – Бразиліа (1-ше місце), Буенос-Айрес (1-5-те місце)
• 1982 – Вербас (1-ше місце), Бугойно (2-3-тє місце)
• 1983 – Tilburg (2-3-тє місце)
• 1985 – Лінарес (1-2-ге місце)
• 1986 – Амстердам (1-ше місце), Тілбург (2-ге місце), вейк-ан-Зеє (2-4-те місце), Бугойно (2-3-тє місце), Реджо-Емілія (1-3-тє місце)
• 1987 – Белград (1-ше місце), Брюссель (1-2-ге місце)
• 1988 – Вінья-дель-Мар (1-ше місце), Брюссель (3-тє місце)
• 1989 – Барселона (1-2-ге місце), Лінарес (1-3-тє місце)
• 1994 – Леон (2-ге місце)

У 1993-2003 роках одинадцять разів брав участь у турнірах Амбер у Монако.

Попри безліч успішних виступів, йому так і не вдалося ніколи пробитися в матчі претендентів на звання чемпіона світу. Сім разів брав участь у міжзональних турнірах, однак без особливого успіху (найуспішніший виступ був у Манілі в 1976 році, 6-те місце)[1]. 1984 року виступив на 4-й шахівниці в матчі СРСР - решта світу.

Неодноразово представляв Югославію на командних змаганнях, зокрема:

• одинадцять разів на шахових олімпіадах (1972, 1974, 1978, 1980, 1982, 1984, 1986, 1990, 1994, 1998, 2002); п'ятиразовий призер: в командному заліку – срібний (1974) і двічі бронзовий (1972, 1980), а також в особистому заліку – золотий (1972 – на 3-й шахівниці) і бронзовий (1982 – на 1-й шахівниці)[2],
• на командному чемпіонаті світу (1989); дворазовий призер: в командному заліку – срібний (1989) та в особистому заліку – бронзовий (1989 – на 1-й шахівниці)[3],
• п'ять разів на командних чемпіонатах Європи (1973, 1977, 1980, 1983, 1992); п'ятиразовий призер: в командному заліку – двічі срібний (1973, 1983) і бронзовий (1977), а також в особистому заліку – золотий (1973 – 3-й шахівниці) і бронзовий (1983 – на 1-й шахівниці[4],
• на BŁĄD; призер: в командному заліку – срібний (1969)[5],
• шість разів на BŁĄD; багаторазовий призер, зокрема в командному заліку – тричі золотий (1972, 1978, 1981) і тричі бронзовий (1971, 1973, 1974)[6].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1983 року, досягнувши 2645 очок займав тоді 3-тє місце (позаду Анатолія Карпова і Гаррі Каспарова) у світовому списку ФІДЕ[7].

• ChessBase Megabase 2008
• W.Litmanowicz, J. Giżycki, "Szachy od A do Z", tom I, Warszawa 1986, str. 540

• Особова картка Любомира Любоєвича на сайті ФІДЕ
• Партії Любомира Любоєвича в базі Chessgames
• Особова картка Любомира Любоєвича на сайті 365chess.com
• Виступи на шахових олімпіадах
• Виступи на командних чемпіонатах світу
• Виступи на командних чемпіонатах Європи