Людинь

До 1965 року називалося Лудинь.[2] Польською мовою згадується як Ludynie,[4] російською — як Лудынь.[5]

Розташоване на відстані 15 км від районного центру м. Дубровиця та 140 км від обласного центру м. Рівне. З усіх сторін Людині — ліс, тільки зі сходу є дорога до берегів річки Горинь.^{[джерело?]}

Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «сприятлива».[6]

Людинь на мапах

Людинь[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Людинь[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Перші письмові згадки датуються 1550 та 1558 роками.[9]

Село пережило навалу монголо-татар: у лісі урочище Людинського лісництва «Дівочий острів», у якому переховувались дівчата від турецького рабства, неволі, від рабського ринку в Кафі.^{[джерело?]}

У 1596 році повз село йшли колони повстанців під проводом Северина Наливайка, до якого приєднались деякі селяни. Згодом, після угоди Хмельницького з Москвою, люди повертатись в село, лишаючи в лісі неглибокі ями, рани. Це і є перша, родоначальна назва урочища в лісі «Рани».^{[джерело?]}

Наприкінці 19 століття село належало до Висоцької волості Ровенського повіту і нараховувало 70 дворів і 443 жителя.^{[джерело?]}

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році село входило до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[5] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[10][11]

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[12] У 1921 році село входило до складу гміни Висоцьк Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[4] 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту.[13] У 1935 році село Людинь разом із селом Пузня та хутором Низини належало до громади Людинь гміни Висоцьк Поліського воєводства.[14]

В 1938-39 рр. у селі був польський солтис (на зразок голови сільської ради) Мерзун Яков, родом із села Сварицевичі. На території старого подвір'я школи і дотепер зберігається стара польська однокласна хата-школа. При школі ще була кімната, де можна було жити — так звана канцелярія. В роки приєднання Західної України до УРСР її добудували і довгий час там розміщувалася Людинська восьмирічна школа.^{[джерело?]}

У 1939 року Людинь у складі Західно України відійшов до СРСР. Першим її головою був Хомич М. М. В 1939 році відкрили школу, де навчали українською мовою. Спочатку школа була 7-класна. Класи-кімнати розміщалися у людських хатах. Відкрилася хата-читальня, яка була і сільським клубом. З 1940 року село входило до Висоцького району. У 1959 році перепідпорядкували Дубровицькому району.^{[джерело?]}

У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби.[15] Під час Другої світової війни деякі люди допомагали партизанам. На території воювали і вояки ОУН, і групи партизан: на території сіл Пузня, Людинь, Рудня діяли партизани місцевого значення під керівництвом Мисюри М. Й. Їхній штаб містився у селі Велюнь. У Людині діяли бульбовці (бандери, бульбаші, так називали вояків ОУН). Групою керував житель села Галабурда Тарас Ілліч, під псевдо кличкою «Яблуко». Отаманом був Соловей.^{[джерело?]}

За даними українського націоналістичного підпілля 27 жовтня 1943 року більшовики пограбували Людинь та вбили господаря.[16]

Під час війни через село проходили мадяри — після 1943 року ці союзники Гітлера покинули його армію, повертались додому: вони стояли кілька днів у селі, лише для перепочинку. Доля їх невідома, подейкують, що ніби самі ж німці окружили і розбили їх десь під Луцьком. Ще через село проходив партизанський загін Сабурова — їх називали «руськи партизани», бо вони розмовляли російською мовою.^{[джерело?]}

З 270 жителів, які пішли воювати, повернулись одиниці. Серед ветеранів живуть сьогодні в селі: Сорочан Володимир Іванович, Галабурда Іван Лукашевич. У партизани пішло 21 чоловік. Багато пропало безвісти (за даними «Книги пам'яті України» 31 чоловік). З вивезених у Німеччину повернулись додому небагато.^{[джерело?]}

У 1947 році село Лудинь підпорядковувалося Лудинській сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.[17]

У 1949 році організували колгосп ім. І. Дмитровича. Головою його був вперше житель села Мисько Йосип Федорович. До колгоспу відійшла земля, коні і воли.^{[джерело?]}

У 1950-ті роки збудували пошту, контору. Сільський клуб був у хаті колишнього останнього солтуса. Пізніше клуб перенесли в іншу хату в селі, а на старому місті, добудувавши частину, спорудили поряд будівлю ще на два класи і зробили школу. Спочатку була початкова, потім 7-річна. Перший учитель Хомич Терентій Терентійович сам навчався самотужки, він був на зразок народного вчителя. Люди і діти в селі любовно шанували його, називаючи: «Терешечко».^{[джерело?]}

У селі був медпункт, навіть роддом: у 1960-ті роки, коли збудували нову контору, а в старій зробили медпункт, щось на зразок амбулаторії. Роддом теж перенесли сюди, але потім закрили. Амбулаторія була велика, простора, приїздили лікарі і робили прийом хворих.^{[джерело?]}

У 1970-ті роки відкрили стоматкабінет, але пробув він не довго, років три, потім перегесли до Дубровиці.^{[джерело?]}

В 1958 р. колгосп приєднали до колгоспу с. Золотого і перейменували. У 1976 р. колгосп приєднали до Лютинського «Світанку», але жителі довго були невдоволенні і добилися роз'єднання в 1988 р..  і отримав назву «Перемога».^{[джерело?]}

За вказівкою правління колгоспу в селі збудовали нову двоповерхову споруду, де на 2-му поверсі розмістили сільську раду, а на 1-му — правління колгоспу. На місці старої контори відкрили колгоспну їдальню. Коштами держави та колгоспу збудовали новий медпункт, двоповерховий дитячий садок, а поруч — школа. В 1989—1990 роках Людинську школу перевели до складу середніх шкіл району. В ній навчаються діти з сіл Рудні, Людині, Партизанського, Золотого і Лісового.^{[джерело?]}

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[18] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][20] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 5 Кі/км² (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), молока — 6,23 мКі/л (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), картоплі — 3,98 мКі/кг (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), сумарна доза опромінення — 312 мбер, з якої: зовнішнього — 65 мбер, загальна від радіонуклідів — 247 мбер (з них Cs — 244 мбер, Sr — 2 мбер).[21]

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 668 осіб.[1]

Станом на 1906 рік у селі було 64 двори та мешкали 524 особи.[5]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 123 будинки та 730 мешканців, з них: 344 чоловіки та 386 жінок; 703 православні та 27 юдеїв; 682 українці (русини), 27 євреїв та 21 поляк.[4]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 715 осіб, з яких 341 чоловік та 374 жінки.[22] На кінець 1993 року в селі мешкало 765 жителів, з них 218 — дітей.[21]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 754 особи.[23]

У селі працює Людинський сільський клуб на 88 місць.[31] Діє Людинська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 12 520 книг та яка має 2 місця для читання, 1 особу персоналу, кількість читачів — 503 особи.[32]

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

У першій половині XIX століття село належало до греко-католицької парафії церкви Різдва Богородиці містечка Домбровиця Ровенського повіту,[34] а в 1840-х роках та другій половині XIX століття — до православної парафії церкви Різдва Пречистої Богородиці містечка Домбровиця Домбровицької волості.[35]

У селі діє Людинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. К.Хомич.[36] У 2011 році в ній навчалося 191 учень (із 375 розрахованих) та викладало 25 учителів.[36]

Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Людинський дошкільний навчальний заклад „Берізка“», у якому станом на 2011 рік навчалося 60 дітей і працювало 8 учителів та вихователів.[37]

Наявне відділення поштового зв'язку.[38]

На території села Людинь є нова лазня. На території колишнього хутора Черетовка діє Людинське лісництво, угіддя якого сягають 5796 га землі.^{[джерело?]}

• Сокол Юрій Вікторович (1988—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• воїни-афганці, що загинули — Скаржинець Павло Олександрович і Остемчук Василь Миколайович.

• Цинкаловський О. Людинь або Лудинє або Людин // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — С. 34.
• Людинь // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 289. — 15 000 прим.
• Андрієнко Т. Д., Антонова Г. М., Єршов A.B. Край лісів та імлистих боліт. Львів: Каменяр, 1988.
• Меремінський А. Й.; Хільковець В. У.. Природа України та її охорона. Рівне, 1993.
• Меремінський А. И.; Сацюк І. Л. Заповідними стежками. Рівне, 2001
• Світ навколо нас. Рослини / уклад. Тишковець С. В. K.: Кобза, 2004
• Меремінський А. Й.; Сацюк І. Л. Рідкісні рослини і тварини Рівненщини. Рівне, 2002
• Меремінський А. Й., І. Л. Сацюк. Ландшафти і рослини Поліського краю. Рівне, 2005

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Людинь

• с. Людинь // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Сокол Юрій Вікторович