Сварицевичі

Сварице́вичі — село в Україні, у Дубровицькій міській громаді Сарненського району Рівненської області.[1] До 2020 підпорядковувалося Сварицевицькій сільській раді.[1] Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» увійшло до складу Дубровицької міської громади.[3]

село Сварицевичі
Країна  Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Сарненський район
Громада Дубровицька міська громада
Код КАТОТТГ UA56080070340020459
Облікова картка с Сварицевичі 
Основні дані
Засноване 1450[1]
Населення 1992 (01.01.2011)[2]
Площа 2,17 км²[1]
Густота населення 958,53[1] осіб/км²
Поштовий індекс 34120[1]
Телефонний код +380 3658[1]
Географічні дані
Географічні координати 51°42′26″ пн. ш. 26°15′54″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 151[джерело?] м
Водойми річка Стубла[1]
Місцева влада
Адреса ради 34120, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Сварицевичі, вул. Шевченка, 37[1]
Карта
Сварицевичі
Сварицевичі
Мапа

 Сварицевичі у Вікісховищі

Населення становить 1992 особи (2011).[2]

Назва

Місцеві історики-краєзнавці В. Попенко і Ю. Максименко вважають, що назва Сварицевичі походить від імені язичницького прабога, володаря світу, батька українського пантеону, бога світла і небесного вогню — Сварога. Також існує інша думка. Старожили села Сварицевичі передають з покоління в покоління легенду, ніби село так назвали подорожні пани, які посварились, сперечаючись, якою дорогою їхати далі, за іншою версією, посварились за знайдені гроші. Ми вважаємо, що ця легенда має історичне підґрунтя. Проаналізувавши документ, можливо, це є «сварка» за те, до якого князівства мала увійти територія сучасного села Сварицевичі. Проте, спираючись на археологічні знахідки, територія Сварицевичів була залюднена набагато раніше знайденої першої писемної згадки про село.[джерело?]

Польською мовою згадується як Swarycewicze.[4]

Географія

Площа села — 2,17 км².[1] Поблизу села — річка Стубла.[1] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «сприятлива».[5]

Клімат

Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[6] Опадів 602 мм на рік.[6] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[6] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 86 мм.[6] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 58 мм.[6] Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,5 °C.[6] Річна амплітуда температур становить 24,1 °C.[6]

Клімат Сварицевичів
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −2,6 −1,3 3,4 12,3 19,2 22,8 23,8 23,0 18,2 11,7 4,8 0,0 11,3
Середня температура, °C −5,6 −4,5 −0,3 7,4 13,6 17,4 18,5 17,6 13,2 7,7 2,3 −2,5 7,1
Середній мінімум, °C −8,5 −7,7 −3,9 2,6 8,1 12,0 13,2 12,2 8,3 3,8 −0,2 −5 2,9
Норма опадів, мм 35 29 28 40 56 86 80 64 57 45 41 41 602
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія
Сварицевичі на мапах
Сварицевичі[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)
Сварицевичі[ком. 2] на німецькій карті 1915 року (нім.)
Сварицевичі[ком. 3] на російській топографічній карті 1910—1916 років (рос.)

Село вперше згадується 1450 року,[1] коли королева Польсько–Литовської держави Бона надає привілеї дворянам Полюховичам. І це не лише писемні історичні свідчення, а матеріальні знахідки дозволяють припустити, що перші поселення на сучасних околицях села були ще в дохристиянські часи. Відомо, що поселенці займались сільським господарством, сплавом лісу по річці Стублі, рибальством, мисливством і бортництвом.[джерело?]

У селі знаходився маєток графа Папули. Сам граф жив у Варшаві, навідувався у село час від часу.[джерело?]

У 1903 році розпочато будівництво школи у Сварицевичах з ініціативи губернатора Мінської губернії Петра Базилевського, що мешкав у Мінську. Керував будівництвом управитель Папула. Його прізвище вибито на одній з цеглин приміщення старої школи. Це добре видно до цього часу. Відомо, що тоді вже була цегляна церква Святого Георгія.[джерело?]

У 1921 році за Ризьким мирним договором під владою Польщі опинилась Західна Україна, в тому числі село Сварицевичі. Воно ввійшло до складу Волинського воєводства Пінського повіту Вичівської гміни. У селі працювала церковно-приходська школа.[джерело?]

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[7] У 1921 році село входило до складу гміни Вичівка Пінського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[4]

У вересні 1939 року Польща, як держава фактично перестала існувати, і Сварицевичі увійшли до складу УРСР. У 1939 році на територію села ввійшли війська Червоної армії. У 1940 році в Сварицевичах створюється колективне господарство, в якому об'єдналося 48 сімей бідняків. У їх розпорядженні було 256 га орної землі. Поряд з позитивними змінами були і негативні. Нова влада розпочала репресії проти людей, які займали керівні посади, коли село було під владою Польського князівства, або були великими землевласниками (за тогочасними мірками).[джерело?]

Друга світова війна

У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби.[8]

7 липня 1941 Сварицевичі були окуповані гітлерівськими військами. В роки Другої cвітової війни мешканці села підтримали і влилися в партизанські загони. За антифашистську діяльність село було жорстоко покаране — спалене вщент, жителі ховались в навколишніх лісах. Сварицевичани перенесли багато негараздів: голод, холод та різні хвороби, але вистояли. Все чоловіче населення до 1928 року народження, було мобілізовано до лав радянської армії та взяло участь у звільнені Східної Європи. 259 жителів села воювали в діючій армії і партизанських загонах, 97 — нагороджено бойовими орденами та медалями, 119 — загинуло на фронтах Другої світової війни та в партизанських загонах, 6 — підтримали воїнів УПА. 9 січня 1944року с. Сварицевичі було звільнено. Відновлено Радянську владу.

У музеї с. Сварицевичі зібрані спогади жителів, ветеранів війни, експонати, які стосуються Другої Світової війни.

Життя та долі сварицевицьких євреїв у 1939—1944 роки

Сім сімей сварицевицьких євреїв загинули у серницькому гетто. Сьогодні важливо з документальною достовірністю відтворити страшну епоху гітлерівського лихоліття. Бібліотекарі Сварицевицької публічно шкільної бібліотеки спільно з вчителем історії Сварицевицького НВК Полєшко Ольгою провели краєзнавчо — пошукову роботу по виявленню живих свідків тих страшних подій. Записали спогади старожилів села про життя та долі сварицевицьких євреїв в роки Другої світової війни.

У Сварицевичах, як і по всій Західній Україні, жили поляки і євреї, гострих міжнаціональних конфліктів не було.

Згадує Швайко Віра Андріївна (нар. 1927): «До війни у нас проживало 7 єврейських сімей, вони були не дуже багаті, займались торгівлею, була серед них швачка. Їх діти разом з нашими дітьми ходили до польської школи. Коли прийшли німці, наказали їм носити одяг із спеціальною нашивкою. У свято євреї збиралися разом, і все по–своєму говорили. На запитання про що вони розмовляють відповідали: „Спочатку нас, а потім буде ваша черга“. Їх водили поліцаї на роботу садити і сапати ліс».

Спогади Вишневської Євгенії Степанівни (нар. 1925): «Євреї були працьовиті, дітей годували, чоботи шили, були у них швейні машинки. Заказів було дуже багато. Сім'ю годували з праці своїх рук. Сварицевицька єврейка Нисилиха завдяки шиттю утримувала всю сім'ю із 7 чоловік. Землі вони не мали. У євреїв Янкеля і Берка були свої торгові лавки. А Галецький утримував єврейську школу, куди збиралися євреї для молитви. Одягали на себе чорні довгі ризи, на праву руку ремінь на лоб і на долоню накладали чорну кулю з невідомого матеріалу (мабуть якась релігійна єврейська атрибутика) і починали голосно молитись на своїй мові. Для нас дітей це здавалося дуже страшним і незрозумілим. Розмовляли з нами на нашій українській мові. Деякі єврейки ходили допомагати жати жито до селян. До нас також приходили. Коли німці прийшли у село то стали переслідувати євреїв. Молодші утікали а малих і старих розстрілювали біля ями: кого поранено, кого убито всіх засипали землею. Казали люди що земля стогнала і здригалася. На війну йшли всі, чи то пан, чи єврей, чи мужик, кого мобілізували той і йшов. Були євреї і у партизанах. Ховалися бідні, щоб не вбили. Як і сьогодні утікають з Донецька і Луганська. Знущалися німці, а сьогодні вони наші друзі. Так і треба бути друзями, не треба ворогувати.»Особливо жорстоко німці і поліцаї відносилися до людей єврейської національності. Юшкевич Матрона Андріївна (1928 р.н.) стала свідком страшної сцени:- «Поліцаї зловили у селі жінку єврейської нації. Вона була вагітна. Фашисти вчинили над невинною жінкою розправу. Вони обложили її соломою і підпалили, коли солома згоріла, жінка була ще жива. Шкіра в цієї жінки, як ви розумієте, також підгоріла. Їм цього було мало, і вони почали здирати з неї ножами підгорілу шкіру. Люди за декілька кілометрів чули, як вона кричала від болю». Цей випадок стався не в Сварицевичах. Син Матрони Андріївни був у партизанах, і вона змушена була міняти місце проживання, де саме, вона вже не пам'ятає.

Спогади Легкого Івана Костянтиновича (нар. 1930): «Десь у кінці літа, під осінь, євреїв з нашого села повели до села Серники, там було єврейське містечко. По дорозі вдалось втекти Янкелю, Морші, Лейзору, ще десь чотирьом чоловікам. Вони пішли до партизан — місюринців. Усіх євреїв назбиралося у загоні до 80 чоловік, там були жінки і діти — всі ті, кому вдалося втекти від смерті. Поробили свої землянки не далеко від партизанських. Вони щовечора приходили в село просити хліба і продуктів».

Спогади Чудінович Марти Сергіївни: «Був такий випадок, коли над нашим селом підбили радянський літак. Один з пілотів спустився на парашуті. Він хотів добратися до Висоцька. Його побачили місцеві жителі — Полюхович Федір з братами, Іванцік, Шверчук. Один з них сів на човен і поплив, щоб дати звістку поліції, другий підійшов — запропонував свою допомогу (перевезти через річку Стубло). Коли вони підпливали до берега, парашутист щось помітив, хотів витягти пістолет, але отримав удар веслом по голові. Він знепритомнів. Заволокли його в льох. Уранці з Висоцька приїхало машиною ще шість поліцаїв. Льотчика повели через все село на собаче кладовище. На цей самосуд зібралося багато селян. Там євреї за наказом поліції викопали ямку. Всі поліцаї разом вистрелили в груди парашутиста — легені вилетіли. Поліцаї примусили євреїв закопати парашутиста і танцювати на його могилі, приспівуючи: „Через нас війна“. Потім вони отримали наказ принести горілки і харчі. Поліцаї напились, наїлись, свої залишились, а висоцькі повернулись назад. Пізніше євреї, які пішли в партизани, вбили коменданта поліції, який влаштував цей самосуд, а дочок заставили танцювати біля вбитого батька».

В Інтернеті ми знайшли спогади наших земляків-євреїв, яким вдалося уникнути німецької розправи у Серниках і стати партизанами місюринського загону. Вони добрими словами згадують самого очільника партизанського загону імені Ворошилова Місюру М. Й., тому що командири інших партизанських загонів не хотіли мати цивільний табір і єврейських жінок, дітей, стариків до себе не приймали. Тоді євреї утворили свій табір на який стали нападати німецькі поліцаї і націоналісти, захищатися їм було нічим. Після цього Місюра М. Й. дозволив, поселитися їм недалеко від свого загону і дбав про цивільний табір. До якого приходили євреї з Дубровиці, з Пінська (Білорусія), з навколишніх сіл. Своїм героїзмом відзначилися партизани -євреї: Нахман Зильберфарб і Пурим із Серник, Голда з Пінська, яка витягувала поранених під сильним обстрілом, всі вони отримали нагороди. Тих, кому не вдалось втекти, німці загнали у єврейське гетто у с. Серники Зарічненського району, яке до війни було єврейським містечком. Там над ними вчинили страшну розправу. За польським переписом у 1921 році в Серниках проживало 1987 євреїв. Тільки в урочищі Шуміль загинуло — 800 чоловік скільки ще загинуло невідомо.

Згадує Островська Марія Федорівна (нар. 1910): «За кожен день свого життя євреї платили, наприклад, за сьогоднішній день потрібно здати стільки золота, на завтра — нова ціна. Коли перестали платити, заставили їх викопати велику яму. Потім євреїв ставили перед ямою і розстрілювали. Падали в яму вбиті, поранені. Після цього яму засипали. Все це робили поліцаї на чолі із серницьким комендантом. Німці тільки спостерігали за цим дійствам. Три дні ще земля „стогнала“, і кров виступила поверх ґрунту, стікала струмочками. Так жорстоко розправились німці і поліцаї з мирним єврейським населенням»

Сварицевицькі євреї, розстріляні німцями:

  • Сім'я Боброва Берка (5 осіб)
  • Сім'я Галецького Шолома Аврамовича (6 осіб)
  • Сім'я Цукерман Бейли (6 осіб)
  • Сім'я Бромберг Хайки (4 осіб)
  • Сім'я Дрижуна Іцка (4 осіб)
  • Сім'я Дрижун Шоломки Іцкевич (7 осіб)

Детальнішу інформацію надає Сварицевицька публічно-шкільна бібліотека.

Період розбудови

Після закінчення війни село стало відбудовуватись. Створювався колгосп, в кінці 40-х рр. стало працювати лісництво та цегельний завод. Колгосп обслуговувала МТС, яка знаходилась у Висоцьку. У МТС було шість бригад. У 1959 році МТС було реорганізовано — трактори і сільськогосподарські машини передали на села. До Сварицевич прийшло три трактори і в колгоспі було дві машини «полуторки». В середині 50-х років в селі з'явилась молотарка «Дунавт», якою молотили ячмінь, овес. Вирощений урожай в основному продавали державі.[джерело?]

У 1947 році село Сварицевичі разом з хуторами Борва та Кварець підпорядковувалося Сварицевицькій сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.[9]

У 1958 році сталася визначна подія, яка сприяла дальшому розвитку колгоспу. Адже в цей час відбулось об'єднання Зеленської і Сварицевицької сільських рад. І від того часу ці два сусідні села об'єднались в один колгосп «Партизан». Ця назва існувала з 1961 року. З плином часу населенню села хотілося більше знати про події в світі. Тому вони збиралися по хатах і читали газети, журнали. З 1952 року в селі діє бібліотека. Першим бібліотекарем став Островський Василь Ілліч. Вона була розміщена у хаті Холодька Максима Панасовича. Оплату грошима колгоспникам стали виплачувати в 1968 році, а робітникам цегельного заводу — з 1965 року. В 1963 році в селі починають проводити меліорацію землі. В цьому ж році було прокладено шосе на Зарічне через Сварицевичі. З кінця 50-х до середини 60-х роках було проведено радіофікацію і електрифікацію села.[джерело?]

У 1965 році Сварицевицька школа стала середньою. Приміщення школи розширилось: було добудовано вісім класних кімнат. Перший випуск десятикласників відбувся у 1968 році.[джерело?]

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[10] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 4][12] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 1,06 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 4,47 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,56 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 131 мбер, з якої: зовнішнього — 14 мбер, загальна від радіонуклідів — 117 мбер (з них Cs — 106 мбер).[13]

Населення
Зміни населення
Рік Населення Зміна
1921[4] 959 —
1989[14] 2092 +118.1%
1993[13] 2101 +0.4%
2001[15] 2050 −2.4%
2011[2] 1992 −2.8%
2017[16] 1909 −4.2%
Динаміка населення

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 1992 особи.[2] Густота населення — 958,53 особи/км².[1]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 175 будинків та 959 мешканців, з них: 447 чоловіків та 512 жінок; 903 православні, 54 юдеї та 2 римо-католики; 872 білоруси, 86 поляків та 1 єврей.[4] На однойменному сусідньому фільварку за переписом цього ж року налічувалося 8 будинків та 82 мешканці, з них: 33 чоловіки та 49 жінок; 53 православні, 19 римо-католиків, 5 євангельських християн та 5 юдеїв; 38 осіб записані білорусами, 38 поляками та 6 «тутейшими».[4]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2092 особи, з яких 989 чоловіків та 1103 жінки.[14] На кінець 1993 року в селі мешкало 2101 жителів, з них 767 — дітей.[13]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2050 осіб.[15]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[17]

Мова Відсоток
українська 99,66 %
російська 0,29 %
білоруська 0,05 %

Вікова і статева структура

Структура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):[18]

Статевий склад серед основних вікових груп
ВікЧоловіківЖінокРазом
0-17271266537
18-39264260524
40-59252250502
60+210219429
Разом9979951992

Соціально-економічні показники
Працездатність (станом на 2011 рік)[19]
Працездатне населення Непрацездатне населення Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 1992
ос.  % ос.  % ос.  % ос.  % ос.  % ос.  %
5602858029114057408204422285042
Зайнятість (станом на 2011 рік)[20]
Зайняті Безробітні Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 1992
ос.  % ос.  % ос.  % ос.  % ос.  % ос.  %
112213325161261342129547
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[21]
Дорослі Діти Пенсіонери Інваліди Німецько-радянської війни Учасники бойових дій Інваліди всіх груп і категорій Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому Неповні сім'ї Діти з неповних сімей Багатодітні сім'ї Діти з багатодітних сімей Діти-інваліди Діти-сироти Одинокі багатодітні матері
1536455549651452123253310521172

Політика

Органи влади

Місцеві органи влади представлені Сварицевицькою сільською радою.[1]

Вибори

Село входить до виборчого округу № 155.[22] У селі розташована виборча дільниця № 560283.[22] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 1546 осіб.[2]

Культура

Село є єдиним місцем в Україні, де сьогодні на день Святої Трійці проводять дохристиянський західнополіський весняно-літній обряд «Водіння Куста».[23]

Для Сварицевичів, як і для багатьох інших сіл Правобережного Полісся, характерні особливі народні уявлення про лелеку (буська), які досліджувалися науковцями.[24]

У селі працює Сварицевицький сільський клуб на 140 місць.[25] Діє Сварицевицька публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 20 480 книг та яка має 12 місць для читання, 2 особи персоналу, кількість читачів — 988 осіб.[26]

Село знамените багатьма оригінальними жанрами веснянок, купальських, петрівчаних пісень, колядками, щедрівками, весільними піснями, плачами-голосіннями. Тому його справді можна вважати заповідником Поліського краю.[джерело?]

Відомий письменник-етнограф Василь Скуратівський писав:

«Сварицевичі — реліктове село, поліський осередок, який заслуговує на статус фольклорно-етнографічного, а можливо, навіть міжнародного значення, адже йдеться про загальнослов'янську пам'ятку».[джерело?]

Протягом останніх десятиліть село Сварицевичі є центром уваги дослідників народної творчості поліського краю. Місцеві жителі, досі зберігають музично-поетичні пам'ятки давнини, дохристиянські звичаї, повір'я та народні свята, які віками передавались із вуст в уста.[джерело?]

Історія бібліотеки

У селі Сварицевичі перша бібліотека була заснована у 1952 році. Першим бібліотекарем став Островський Василь Ілліч. Коли йому йшов 16 — й рік він вступив до комсомолу. Приймали в комсомол у Висоцьку, доручили створити йому комсомольську організацію школи. Тоді ж призначили сільським бібліотекарем, вручили в райкомі книги, розповіли які обов'язки бібліотекаря. Бібліотека села розмістилася спочатку в хаті його тітки Островської Марії Федорівни. Потім її перенесли ближче до центру села у хату Полюхович Тетяни Йосипівни. Бібліотека була тим вогником, до якого тягнулися жителі села та учні школи. А Василь Їлліч з книгами був бажаним гостем в кожній оселі.

З вересня 1967 року бібліотекарем стала працювати Дашук Катерина Оверхівна, яка родом була з села Крупового. Вона уже мала бібліотечну освіту. До 1979 року бібліотека була розміщена в Сварицевицькому сільському клубі

Протягом більше півстоліття багато людей внесли свій вклад в розвиток бібліотечної справи в селі Сварицевичі. По різному складалися їх долі і тому хочется згадати тих людей поіменно: з 1967 року по 1979 рік в бібліотеці працювали такі бібліотекарі: Полховська Тамара Миколаївна, Остапович Федір Андрійович, Євхимець Віра Леонтіївна, Соловей Людмила Федорівна . До речі Людмила Федорівна ще й досі працює бібліотекарем в селі Тумень. Бібліотечний фонд тоді нараховував 7 тисяч примірників книг. У 1980 році бібліотеку перенесли у приміщення старої контори . Місцевий колгосп «Партизан» за свої кошти зробив ремонт. Бібліотека стала на багато більшою, світлішою. Складалася вона з дитячої і дорослої зали. Тут працювали такі бібліотекарі: Вишневська Марія Степанівна, Холодько Любов Семенівна, Гулько Марія Іванівна. На той час в бібліотеці налічувалося вже близько 11 тисяч примірників літератури. В 1991 році в сільську бібліотеку прийшли працювати Корейчук Олена Федорівна та Крупко Марія Федорівна. Вони мали бібліотечну освіту обидві навчалися в Дубенському училищі культури. Тоді вже бібліотечний фонд налічував близько 17 тисяч примірників книг. З них 4 тисячі дитячої літератури. В 2002 році через аварійний стан, бібліотеку було переміщено в приміщення дитячого садочка. В 2004 році відбулася реорганізація бібліотечної галузі в Рівненській області. Бібліотека стала називатися публічно-шкільною бібліотекою. Першими бібліотекарями вже публічно-шкільної бібліотеки стали Корейчук Олена Федорівна та Кардаш Юлія Харитонівна. З 2007 року бібліотека знаходиться в приміщенні школи. На даний час користувачами нашої бібліотеки є 950 читачів. З них 256 діти, 250 молоді, 55 вчителів та інші жителі села. Бібліотечний фонд налічує 19660 екземплярів, з них 13991 книги, 5463 підручників, 188 періодика.

На даний час бібліотекарями Сварицевицької публічно-шкільної бібліотеки є Корейчук Олена Федорівна та Холодько Ірина Степанівна. Найбільш вагомою подією в діяльності бібліотеки за останні роки це — перемога в IV раунді конкурсу проектів програми «Біліоміст» «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету», в результаті отримала грант від програми 3 комп'ютери, 3 веб камери, принтер, сканер та програмне забезпечення. 30 вересня 2011 року відбулося урочисте відкриття БібліоІнтернету, з наданням вільного та безкоштовного доступу до мережі Інтернет. Сьогодні, поряд з традиційними методами, ми пропонуємо нашим користувачам нові онлайнові технології створюємо власні електронні ресурси. Створено власну бібліотечну web-сторіноку (http://dubrlibr.rv.ua/) на сайті Дубровицької ЦСПШБ. Наша бібліотека знайшла свою нішу у світовому інформаційному просторі. На web-сторінці представлено в основному матеріали краєзнавчого характеру та інформація про діяльність бібліотеки. Формується власний електронний каталог через імпорт отриманих від ЦРБ бібліографічних записів у власну базу даних. В повнотекстовій електронній бази даних «Краєзнавство» сформовано 45 записів з повними текстами документів, презентацій, відеоматеріалів, з посиланням на адреси сайтів, які містять краєзнавчі матеріали нашого села. 2012—2016 роки бібліотека була учасницею Мережі Пунктів доступу громадян (ПДГ) до інформації органів державної влади з надання безоплатної правової допомоги для відвідувачів бібліотеки. На початку 2017 року ПДГ замінив Центр обслуговування громадян електронною інформацією (ЦОГ) — це інформаційно — консультаційна служба яка обладнана апаратно — програмним комплексом і покликана задовольняти потреби користувачів бібліотеки у публічній інформації в електронному вигляді.

Бібліотека тісно пов'язує свою діяльність з Сварицевицьким КДК, зокрема школою та сільським клубом. Успіхом такої діяльності є реалізація спільного проекту «Оберіг», який спрямований на пошук, Оберіг, збереження народних обрядів, ремесел, традицій виховання учнівської молоді засобами народної педагогіки. По результатам та напрацюванням даного проекту створена презентація «Краєзнавча робота Сварицевицької ПШБ» яку можна переглянути на сайті бібліотеки (http://svar.dubrlibr.rv.ua/). Краєзнавча робота є найголовнішим напрямком діяльності бібліотеки. Також ще одним успішно реалізованим проектом можна вжати Проект «Сварицевичі ХХ ст.» В 2014 році здобули перемогу в обласному конкурсі міні — грантів бібліотечних ініціатив від Рівненського обласного відділення Української бібліотечної асоціації з напрямку «Інноваційні технології на користь громаді» за проект «Сварицевичі ХХ століття» який спрямований на виявлення маловідомих суперечливих сторінок історії збереження історичної пам'яті с. Сварицевичі та популяризації історичного краєзнавства, та отримали цифровий фотоапарат як ресурсну допомогу для здійснення проектної діяльності. Маючи сучасний цифровий фотоапарат з функціями відеозапису створено 10 власних краєзнавчих відеоматеріалів. Бібліотекарі записували спогади старожилів села про суперечливі історичні події XX століття свідками яких вони були. Деякі спогади розміщені на сайті конкурсу www.youtube.com/watch?v=enBf_4GEvwA. A інші відеоматеріали зберігаються в бібліотеці. 3 2015 року бібліотекарі працюють над реалізацією нового проекту «Сварицевичі ХХІ століття». Враховуючи сучасну ситуацію в Україні вже сьогодні, створюються фото — відеоматеріали для зберігання майбутнім поколінням, як краєзнавчий матеріал. На даний час бібліотека вже працює в напрямках «Наші односельчани учасники АТО», «Волонтерський рух в селі Сварицевичі на допомогу постраждалим в зоні АТО».

Релігія

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

Назва громадиРелігійна організаціяДата реєстраціїОрієнтовна кількість парафіянТип ритуальної будівліДжерела
Релігійна громада свято-Георгіївської парафії Сарненської єпархії УПЦ УПЦ (МП) 25 вересня 1991 820 Церква [27]
     — православні.

Освіта

У селі діє Сварицевицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[28] У 2011 році в ній навчалося 317 учнів (із 700 розрахованих) та викладало 42 учителі.[28]

Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Сварицевицький дошкільний навчальний заклад „Сонечко“», у якому станом на 2011 рік навчалася 41 дитина і працювало 6 учителів та вихователів.[29]

Інфраструктура

У селі діє сільська лікарська амбулаторія.[30] У селі наявний сквер площею 600 м².[31] Наявне відділення поштового зв'язку.[32]

Понад 60 років у селі працює Сварицевицьке лісництво. На його базі в 1982 році створено Сварицевицький ботанічний заказник площею 2220 га, який входить до складу природно-заповідного фонду України.[джерело?]

Ветерани війни
Гольц Яків Михайлович, ветеран ВВв

Примітки

Коментарі
  1. рос. Сваричевичи, 40 дворів.
  2. нім. Swaritschewitschi.
  3. рос. Сварицевичи, 160 дворів.
  4. «Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[11]

Джерела
  1. с Сварицевичі // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  2. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 4.
  3. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 3 жовтня 2021.
  4. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. 50. (пол.)
  5. Ковалевський, С. Б.; Легкий, В. В. (30 листопада 2017). Інтегральна оцінка антропогенної трансформації лісових ландшафтів Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину. Науковий вісник НЛТУ України (укр.) 27 (9): 52–55. ISSN 2519-2477. doi:10.15421/40270911. Процитовано 16 жовтня 2019.
  6. Svarytsevychi climate: Average Temperature, weather by month, Svarytsevychi weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 16 жовтня 2019. (англ.)
  7. ІАУ, 1980, с. 57.
  8. Рівненщині - 70. dubrlibr.rv.ua. Процитовано 29 жовтня 2019.
  9. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 440.
  10. Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  11. Термін «Зона гарантованого добровільного відселення». zakon.rada.gov.ua. Процитовано 16 жовтня 2019.
  12. Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  13. Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — С. 270.
  14. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019.
  15. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019.
  16. КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ. Дубровицька районна державна адміністрація. Процитовано 16 жовтня 2019.
  17. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019.
  18. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 5.
  19. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 10.
  20. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 13.
  21. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 42.
  22. Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155. Процитовано 16 жовтня 2019.
  23. Дмитренко, Алла. Збирання трав і архаїчні елементи світогляду поліщуків // Етнічна історія народів Європи. — 2001. — № 11. — С. 14-18.
  24. Несен, І. (2008). Лелека в народних уявленнях Правобережного Полісся. Сіверянський літопис (укр.) (5): 121–127. Процитовано 16 жовтня 2019.
  25. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 55.
  26. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 58.
  27. Паспорт Дубровицького району, 2011.
  28. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 51.
  29. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 53.
  30. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 46.
  31. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 64.
  32. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 71.

Офіційні дані та нормативно-правові акти

Мапи
  • Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.

Література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сварицевичі

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.