Лізоцим
Лізоцим (англ. Lysozyme), мурамідаза або N-ацетилмурамідклікангідролаза (КФ 3.2.1.17) — білок, який кодується геном LYZ, розташованим у людини на довгому плечі 12-ї хромосоми.[1][2][3] Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 148 амінокислот, а молекулярна маса — 16 537[4].
10 | 20 | 30 | 40 | 50 | ||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
MKALIVLGLV | LLSVTVQGKV | FERCELARTL | KRLGMDGYRG | ISLANWMCLA | ||||
KWESGYNTRA | TNYNAGDRST | DYGIFQINSR | YWCNDGKTPG | AVNACHLSCS | ||||
ALLQDNIADA | VACAKRVVRD | PQGIRAWVAW | RNRCQNRDVR | QYVQGCGV |
Лізоцим | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Ідентифікатори | |||||||
Символи | Glyco_hydro_22_lysIPR000974lysozymeLysozyme1,4-N-AcetylmuramidaseDelvozymeGlobulin G1Lydium-KLPMucopeptide glucohydrolaseMuramidaseN,O-DiacetylmuramidasePeptidoglycan N-acetylmuramoylhydrolasemucopeptide N-acetylmuramoylhydrolase | ||||||
Зовнішні ІД | GeneCards: | ||||||
Ортологи | |||||||
Види | Людина | Миша | |||||
Entrez |
|
| |||||
Ensembl |
|
| |||||
UniProt |
|
| |||||
RefSeq (мРНК) |
|
| |||||
RefSeq (білок) |
|
| |||||
Локус (UCSC) | н/д | н/д | |||||
PubMed search | н/д | н/д | |||||
Вікідані | |||||||
|
Цей білок є ферментом, що руйнує клітинну стінку бактерій шляхом каталізу реакції гідролізу 1,4-бета-зв'язків між залишками N-ацетилмурамової кислоти і N-ацетил-D-глюкозаміном у складі гліканового ланцюжка пептидоглікану та між залишками N-ацетил-D-глюкозаміну в складі хітодекстрину. Лізоцим у великій кількості міститься в багатьох секретах тварин, таких як сльози, слина і слиз. Лізоцим також міститься у цитоплазмених гранулах поліморфоядерних нейтрофілів. У великій кількості цей фермент також присутній у білках яєць. Лізоцими C-типу близько пов'язані з альфа-лактальбуміном як за нуклеотидною послідовністю генів, так і за своєю структурою, що робить їх членами однієї родини.
Лізоцим відкрив 1921 року Александер Флемінг (першовідкривач пеніциліну). Він помістив на тверде агаризоване середовище трохи слизу із носа, а через кілька тижнів помітив, що ріст бактерій навколо слизу був пригнічений. Пізніше вчений виділив саму антибактерійну речовину — лізоцим[5].
Література
- Castanon M.J., Spevak W., Adolf G.R., Chlebowicz-Sledziewska E., Sledziewski A. (1988). Cloning of human lysozyme gene and expression in the yeast Saccharomyces cerevisiae.. Gene 66: 223 — 234. PubMed DOI:10.1016/0378-1119(88)90359-9
- Chung L.P., Keshav S., Gordon S. (1988). Cloning the human lysozyme cDNA: inverted Alu repeat in the mRNA and in situ hybridization for macrophages and Paneth cells.. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 85: 6227 — 6231. PubMed DOI:10.1073/pnas.85.17.6227
- Yoshimura K., Toibana A., Nakahama K. (1988). Human lysozyme: sequencing of a cDNA, and expression and secretion by Saccharomyces cerevisiae.. Biochem. Biophys. Res. Commun. 150: 794 — 801. PubMed DOI:10.1016/0006-291X(88)90461-5
- Peters C.W.B., Kruse U., Pollwein R., Grzeschik K.H., Sippel A.E. (1989). The human lysozyme gene. Sequence organization and chromosomal localization.. Eur. J. Biochem. 182: 507 — 516. PubMed DOI:10.1111/j.1432-1033.1989.tb14857.x
- The status, quality, and expansion of the NIH full-length cDNA project: the Mammalian Gene Collection (MGC).. Genome Res. 14: 2121 — 2127. 2004. PubMed DOI:10.1101/gr.2596504
- Thomsen J., Lund E.H., Kristiansen K., Brunfeldt K., Malmquist J. (1972). A Val-Val sequence found in a human monocytic leukemia lysozyme.. FEBS Lett. 22: 34 — 36. PubMed DOI:10.1016/0014-5793(72)80212-6
Примітки
- HUGO Gene Nomenclature Commitee, HGNC:6740 (англ.). Процитовано 30 листопада 2018.
- Yoshimura K, Toibana A, Nakahama K (January 1988). Human lysozyme: sequencing of a cDNA, and expression and secretion by Saccharomyces cerevisiae. Biochem. Biophys. Res. Commun. 150 (2): 794–801. PMID 2829884. doi:10.1016/0006-291X(88)90461-5.
- Peters CW, Kruse U, Pollwein R, Grzeschik KH, Sippel AE (July 1989). The human lysozyme gene. Sequence organization and chromosomal localization. Eur. J. Biochem. 182 (3): 507–16. PMID 2546758. doi:10.1111/j.1432-1033.1989.tb14857.x.
- UniProt, P61626 (англ.). Процитовано 30 листопада 2018.
- Alexander Fleming (1881-1955): A noble life in science. The British Library Board. Процитовано 2 лютого 2014.