Половецька мова
Полове́цька мо́ва (coman, къипчакъ, татарча) — тюркська мова, якою розмовляли українські степовики половці XI—XIV століть. Лінгва франка середньовічного Євразійського степу та Золотої Орди. Належить до кипчацької групи мов алтайської мовної сім'ї. Половецька — аглютинативна мова з елементами аналітизму[1]. Склала основу кипчацьких мов. З другої половини XVIII ст. — мертва мова; останній носій Іштван Варро помер 1770 року. Альтернативної точки зору на природу мови половців, як і на природу самого половецтва, тримається кандидат історичних наук Н. В. Агафонова. : «Етнікон „половці“ у контексті реанімованої парадигми „половці — автохтони“: спроба полідисциплінарного аналізу»; «Мова половців»; «Можливості лінгвістики у визначенні природи половецтва».
| Половецька мова | |
|---|---|
| Регіон | Половецьке поле (Східна Європа, Середня Азія) |
| Етнічність | половці |
| Носії | мертва мова |
| Писемність | латинська |
| Класифікація | |
| Офіційний статус | |
| Офіційна | Угорщина (до XVIII ст.) |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | qwm |
Загальні відомості
Назва
У літературі різного часу й походження називається по-різному:
- Половецька мова — русинська (українська) і москвинська (російська) назва[1].
- Кипчацька мова — арабська, тюркська назви[1].
- Куманська (команська) мова (англ. Cuman (Cumanian; Kuman, Kumanian; Coman, Comanian) language) — латинська, грецька назви; найбільш вживана у західноєвропейських мовах[1].
- Кунська мова — угорська назва.
- Плавецька мова — польська, чеська назви[1].
- Татарська мова — латинська назва половецької мови в «Codex Cumanicus»[1]
- Флавенська (Фолонська) мова — німецька назва[1].
- Хардешська мова — вірменська назва[1].
Класифікація
Половецька мова належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов алтайської мовної сім'ї[1]. Вона має огузькі елементи у фонетиці та морфології[1].
- Алтайські мови
- Тюркські мови
- Власне тюркські мови
- Кипчацькі мови (Північнозахідні тюркські мови)
- Кипчацько-половецькі мови (Половецько-кипчацькі; Половецькі мови)
- Вірмено-кипчацька мова †
- Караїмська мова
- Карачаєво-балкарська мова
- Кримськотатарська мова
- Кримчацька мова
- Кумицька мова
- Мамлюцько-кипчацька мова †
- Половецька мова †
- Урумська мова
- Кипчацько-половецькі мови (Половецько-кипчацькі; Половецькі мови)
- Кипчацькі мови (Північнозахідні тюркські мови)
- Власне тюркські мови
- Тюркські мови
Поширення
_ukr.png.webp)
Половецька мова була мовою тюрковомних кочівників половців, що панували у Євразійському степу в XI—XIV століттях (від Дунаю до Алтаю)[1]. Лінгва франка в Золотій Орді. Також була поширена в місцях компактного проживання половців — Північному Кавказі, Криму, Болгарії, Угорщини, Молдавії, Валахії, Мамлюкського Єгипту тощо.
Лінгвогеографічні відомості
Пам'ятки
Половецька мова засвідчена в письмових пам'ятках давньоруської, грецької, угорської, арабської і перської мов у вигляді лексичних запозичень, в словнику Махмуда Кашгарського «Дивану Луг'ат-іт-тюрк» (1072—1074), пам'ятками змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту та ін. Прямим середньовічним наступником куманської мови є вірмено-кипчацька мова, яка була зафіксована пам'ятками XVI—XVII ст. і яку іменували самі його носії як кипчацька, або частіше як татарська.
Половецька мова найповніше відображена у рукописній збірці XIII—XIV ст. «Alfabetum Persicum, Comanicum et Latinum Anonymi scriptum Anno 1303. Die 11 Julii», відомішій під назвою «Codex Cumanicus».
Фонетика
У половецьків мові виділяють 8-9 голосних фонем :
і 23-24 приголосних фонем:
Половецька мова збергіла давнотюркську систему голосних і сингармонізм загальнотюрського типу, який міг часто порушуватися. Також мала місце гармонія приголосних. Голосні, в цілому, не зазнавали редукції; вони мали тверді й м'які варіанти[1].
Оскільки половецька мова зафіксована лише в письмових пам'ятках дослідити позиційні варіанти фонем неможливо[1].
Голосні
|
Приголосні
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Наголос. Склади
Наголос у половецькій мові, ймовірно, був силовим, фіксованим. Зазвичай, він падав на останній склад слова[1]:
- tanýq «знайомий»
- tolmáč «перекладач»
- boγdáj «пшениця»
- taγdán ~ tawdán «з гори»
Внаслідок додавання афіксів наголос зміщувався, намагаючись зайняти місце в кінці слова[1].
Основні типи складів (для питомо тюркських слів)[1]:
- V — a-ja «долоня»
- VC — at-taš «перекликання»
- VCC — art «зад», «спина»
- CV — bu-laq «ключ», «джерело»
- CVC — bor-la «виноградник»
- CVCC — tört «чотири»
Морфологія
У половецькій мові корені слів односкладні. Дво- і трьохскладні корені — вторинні, складаються з морфем. На початку слова і морфеми збіг приголосних не допускається. В анлауті рідку зустрічаються звуки g, γ, r, m, n, l, z. На кінці слова так само збіг приголосних не допускається, за винятком lt, rt[1].
Половецька має незначну кількість просодичних протиставлень іменників і дієслів[1]. Наприклад:
- álma «не бери» — almá «яблуко».
Визначити типи чергування звуків на рівні класів фонем неможливо, позаяк половецька мова збереглася лише у письмових джерелах[1].
Граматика
Половецька мова — мова аглютинативного типу з елементами аналітизму[1].
Категорії
За категоріальними властивостями в половецькій мові найчіткіше виділялися іменники та дієслова[1]. Інші частини мови були слабко диференційовані, тому те чи інше слово можна віднести до різних частин мови. Наприклад:
- joqsul «бідний» (прикметник), «бідняк» (іменник)
- jaman «поганий» (прикметник), «погано» (прислівник)
Деякі іменники в позиції означення виконують роль прикметників[1]. Наприклад:
- altun ors «золоте ковадло» (де altun — «золото»)
Категорії роду і живих істот не були виражені морфологічно. Іменники, які відповідають на питання kim? («хто?») відносили до живих істот; решта, що відповідають на питання ne? («що?») — до неживих[1].
Однина не маркувалася морфологічно. Множина позначалася за допомогою афіксів -lar / -ler[1]. Наприклад:
- byčqylar «пилки»
- bučγaqlar кути
- emgekler «муки», «тортури»
Також була пристуня архаїчна двоїна[1]. Наприклад:
- egiz «близнюки» (від eki — «два»)
- biz «ми»
- siz «ви»
Відмінки
У половецькій мові було шість відмінків: (1) називний, (2) родовий, (3) давальний, (4) знахідний, (5) місцевий, (6) орудно-місцевий (висхідний); а також дві відміни іменників: (1) проста і (2) особово-присвійна. Це так звані кипчацький тип відмін і відмінювання. Відмінки позначалися відповідними закінченнями, які займали позицію після афіксів множини або належності[1].
| Проста | Особово-присвійна | |||
|---|---|---|---|---|
| Називний | osta «майстер» | atym «мій кінь» | atyŋ «твій кінь» | aty «його кінь» |
| Родовий | ostanyŋ | atymnyŋ | atyŋnyŋ | atynyŋ |
| Давальний | ostaγa | atyma | atyŋa | atyna |
| Знахідний | ostany | atymny | atyŋy (atyŋny) | atyny |
| Місцевий | ostada | atymda | atyŋda | atynda |
| Орудно-місцевий | ostadan | atymdan | atyŋdan | atyndan |
Граматична категорія належності вказувала на стосунки між власністю і власником. Вона виражалася морфологічно (афіксами приналежності), морфолого-синтаксично (афіксами належності й родовим відмінком слова, що позначало власника) і синтаксично (так само, без афікса належності)[1]. Наприклад:
- jalčym «мій поденник»
- etikiŋ «твій чобіт»
- jalčysu «його поденник»
- qalqanymyz «наші щити»
- epčiŋiz «ваші жінки»
- qalqanlary «їхні щити»
- menüm jazyxym «моя провина»
- seniŋ jemišiŋ «твій плід»
Стани
У половецькій мові було п'ять дієслівних станів: (1) основний; (2) взаємно-спільний; (3) зворотний; (4) пасивний; (5) спонукальний.
- окремі огузькі форми (разом з регулярним універсальним дієслівним ім'ям на -гъан);
- зустрічається дієприкметник на -миш;
- зустрічається дієслівне ім'я на -дикъ.
Іншомовні впливи
У половецькій мові були лексичні запозичення з арабської, перської, грецької, монгольської та руської мов. Наприклад:
- kaban «кабан» (від рус.: кабан)[4]
- limon «лимон» (від перс. ليمون, līmūn; «лимон»)[5]
- maydan «майдан» (від араб. ميدان, maydān через перс. میدان, meydan; «рівне місце»)[6]
- ulus «улус» (від монг. улс; «край»)[7]
Внаслідок обмеженості писемних пам'яток важко виявити обсяг цих запозичень[1].
Сама половецька мова справила великий вплив на лексику нетюркських мов — русинської (української), угорської, валаської (румунської), москвинскої (російської), болгарської тощо. Зокрема, в українській мові словами половецького походження, є:
Інше
На відміну від змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту, мова Кодексу характеризується повним переважанням народно-розмовної стихії. У цьому аспекті вражають чистотою тюркської мови блискучі переклади латинських молитов і гімнів.
Засвідчена в Кодексі тюркська титулатура, ономастика і загальновживана лексика в діалектному плані неоднорідна, що зв'язане, очевидно, із змішаним характером тюркських племінних об'єднань, що входили у кипчацький союз, і залишків тюркських об'єднань, що прийшли до Європи раніше (гуни, авари, булгари, хозари, печеніги).
Примітки
- Чеченов А. А. Половецкий язык… — С. 110—116.
- Radloff W. Die turkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus // Memoires de l'Académie impériale de Sciences de St.Petersbourg. Spb., 1887. Ser. VII. T. XXXV. № 6.
- Gabain A. von. Die Sprache des Codex Cumanicus // Philologiae Turcicae Fundamenta. Wiesbaden 1959. I.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 261.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 306.
- Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 304.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 260.
- Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 299.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 300.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 303.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 268.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 257.
- Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 294.
Джерела
- (рос.) Чеченов А. А. Половецкий язык // Языки Мира. Тюркские языки / Отв. ред. Тенишев Э. Р. — Бишкек: Кыргызстан, 1997. (репринт: Москва: Индрик, 1997 ISBN 5-85759-061-2). — С. 110—116.
- (рос.) Грунин Т. И. Документы на половецком языке XVI в. (судебные акты Каменец-Подольской армянской общины). М., 1967.
- (рос.) Курашжанов А. Формы и значение падежей в Codex Cumanicus: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Алма-Ата, 1959.
- (рос.) Россовский Д. А. К вопросу о происхождении Codex Cumanicus // Seminarium Kondakovianum. Prague, 1929. III.
- (рос.) Тенишев Е. Р. Место кыпчакского (половецкого, куманского), печенежского языков среди современных тюркских языков // Известия АН Казахской ССР. Серия филологическая. 1975.
- (рос.) Чеченов А. А. Язык памятника 14 в. Codex Cumanicus в ареальном освещении. М., 1978.
- (нім.) Drimba W. Sintaxe Comane. Leiden, 1973.
- (нім.) Gabain A. von. Die Sprache des Codex Cumanicus // Philologiae Turcicae Fundamenta. Wiesbaden 1959. I.
- (нім.) Grönbech K. Codex Cumanicus. Kopenhagen, 1936.
- (лат.) Kuun G. Codex Cumanicus bibliotecae ad templum dici Marci Venetiarum primumex integro adidit, prolegomenis, notis et compluribus glossarii instruxit. Budapest, 1880.
- (нім.) Radloff W. Die turkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus // Memoires de l'Académie impériale de Sciences de St.Petersbourg. Spb., 1887. Ser. VII. T. XXXV. № 6.
- Мова кипчаків: спроба історичної характеристики / Я. В. Пилипчук // Наукові записки [Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова]. Серія: Педагогічні та історичні науки. — 2014. — Вип. 117. — С. 258—266.
Посилання
- Гаркавец А. Н. Кыпчакские языки (москвинською).