Марк Аллегре

Марк Аллегре народився у швейцарському Базелі 23 грудня 1900 року в сім'ї протестантського священика-місіонера Елі́ Аллегре (1865—1940), наставника й учителя відомого французького письменника і лауреата Нобелівської премії з літератури Андре Жіда. Жід був частим гостем в сім'ї Аллегре і вступив в гомосексуальний зв'язок з Марком, коли останньому було 15 років. Після цього Андре підтримував близькі стосунки з Марком упродовж кількох років і дуже хворобливо реагував на зближення Марка з режисером Жаном Кокто[5]. Близькі стосунки Андре Жіда з Марком Аллегре закінчилися після їхньої спільної поїздки по Африці у 1926 році, коли Аллегре виявив, що жінки приваблюють його більше. Проте вони залишалися добрими друзями до самої смерті Жіда у 1951 році[6].

Марк Аллегре закінчив Школу політичних наук у Парижі, отримавши диплом з юриспруденції, але за фахом працювати не став. Під час поїздки до Африки з Андре Жідом у 1926-му році Марк проводив кінозйомку їхньої подорожі, цій короткометражні документальній стрічці він дав назву «Вояж у Конго» (фр. Voyage au Congo, 1927); того ж року під тією ж назвою вийшов щоденник Андре Жіда, який він вів під час африканської поїздки. Після цього Марк Аллегре повністю присвятив себе кінематографу. Протягом кількох років працював асистентом у Робера Флорея і Огюста Женіна. Деякий час пропрацювавши асистентом, Аллегре почав знімати ігрове кіно. Слідом за ним в кінематограф прийшов і його молодший брат Ів Аллегре, що також став відомим режисером.

У перші роки звукового кіно (початок 1930-х) Марк переважно адаптував для кіно п'єси, що користувалися успіхом на сценах паризьких театрів: «Мамзель Нітуш» (за оперетою Флорімона Ерве, 1931), «Фанні» (за Марселем Паньолем, 1932).

У 1934 поставив фільм «Озеро дами» (та завів романтичні стосунки з виконавицею головної ролі Сімоною Сімон[7]), у 1936 — «Очима Заходу». У співпраці зі сценаристами А. Жансоном і А. Каяттом, композитором Ж. Оріком, оператором К. Матра Аллегре поставив фільми «Буря» (1937) та «Грібуй» (1937). Друга світова війна перервала роботу Аллегре над фільмом «Корсар»[8]. Під час окупації Франції Аллегре зняв кілька комедій, серед яких «Фелісі Нантей» (1943) та «Крихітки з набережною квітів» (1944), де дебютував Жерар Філіп. Після війни зняв фільм «Петрюс», у якому знуву знялися разом Сімона Сімон і Фернандель, а потім зняв три стрічки у Великій Британії.

На відміну від брата Іва Аллегре, який знімав гостросоціальні стрічки, а також екранізував відомих письменників, таких як А. Камю або Е. Золя, Марк Аллегре був фахівцем у «легких» жанрах. Свої найкращі фільми режисер зняв у 1930-і роки, у післявоєнний же період у його кар'єрі помітних успіхів не було. Мелодрами, комедії, водевілі Марка користувалися великим успіхом у прокаті, в них знімалися практично усі «зірки» французького кіно 1930-1960-х років. Фернандель починав кар'єру в перших стрічках Аллегре («Найкраща господиня», «Біле і чорне»), в «Зузу» з'явився молодий Жан Габен. Надалі Аллегре працював з Арлетті («Пригода в Парижі»), з Данієль Делорм («Крихітки з набережною квітів»), з Анні Жирардо («Любов — гра») і з Катрін Денев («Софі» в альманасі «Парижанки»).

Повернувшись до Францію з Великої Британії, Аллегре зняв у 1952 році документальний фільм «З Андре Жідом», у 1953 — «Жульєтта», де задіяв ціле сузір'я акторів — Жан Маре, Жанна Моро, Дані Робен. У 1955 поставив в Англії фільм «Коханець леді Чаттерлей», вперше екранізувавши скандальний роман Д. Г. Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей». Головну роль у фільмі зіграла Даніель Дар'є. У Європі напередодні сексуальної революції ця стрічка викликала очікуваний інтерес, але її поява в пуританській Америці викликала небувалий скандал і судовий процес.

У 1960-і Марк Аллегре зняв кілька документальних фільмів, а потім — свій останній художній фільм «Бал графа д'Оржель», показ якого відбувся у 1970 році на відкритті 23-го Каннського фестивалю[9].

У 1938 році Марк Аллегре одружився з акторкою Надін Фогель (розлучені).

Помер у Парижі 3 листопада 1973 році у віці 72-х років. Похований на цвинтарі Гонар у Версалі.

• Лепроон П. Современные французские режиссёры / Пер. с фр. — М. : Изд-во иностранной литературы, 1960.(рос.)
• Billard P. André Gide et Marc Allégret, le roman secret. — Paris : Plon, 2006.
• Gide A. Marc Allégret: Correspondance, 1917-1949. — Paris : Gallimard, 2005.

• Марк Аллегре на сайті IMDb (англ.)