Верховина

Перша писемна згадка про селище датується 1424 роком: 17 серпня Жаб'є згадане у грамоті великого князя Лева-Свидригайла[2]. Франко колись сказав: «Ось Жаб’є - гуцульська столиця. Нема. Мовляють села понад Жаб’є. І більшого лиха шукати дарма.», так, саме до 1962 року Верховина називалася Жаб’єм, існують різні версії походження назви чи то від болота, на якому оселилися перші жителі чи то від імені першого жителя, який ймовірно походив з Франції, та називався Жаб’єном, точної інформації ніхто не знає. Та, всежтаки 1962 року відбулося перейменування, цікавим є факт, що Верховину хотіли назвати Франківськом, на честь прізвища Івана Франка. Назва Верховина дісталася через безліч верхів, якими вона оточена, коли дивитися з висоти, то вона справді нагадує чашу, тобто знаходиться в умовній ямі, оточеною верхами та горами.

У давнину ділилося на дві частини: Жаб'є-Ільці та Жаб'є-Слупійка, мало багато присілків: Красний Луг, Кривополе, Волова, Ходак, Віпче, Замагура. У різні часи до ґміни Жаб'я належали села Бистрець, Дземброня, Топільче, Зелене, Явірник, Буркут.

Ділиться також на присілки: Слупійка, Безвідне, Центр, Віпче, Ровенька, Пушкар, Жаб’євський потік, Багни та Грабовець. Це справді дуже цікаво, адже вважається що залежно від присілка виділяється певна ментальність та психологія жителя. Наприклад жителей Жаб’євського потоку характеризують чудовими акторськими здібностями, навіть цей «закуток» так за гуцульсиким діалектом так називають присілок, також іменують як «гуцульський голівуд» , саме тут знімали фільми «Анничка» 1968 р. , «Тіні забутих предків» 1964 р. , «Олекса Довбуш» 1959 р. , «Тіні незабутих предків» 2013 р. ,та багато інших фільмів знімались та знімаються саме тут, а місцеві жителі грали та продовжують грати ролі у них.

Або, для прикладу жителі Віпча, характеризуються надмірною активністю, адже це один з найвисокогірніших присілків, також, надзвичайною любов’ю до танців та співів, саме жителі цього присілку мають найкращий музичний слух, з своїми танцями та музикою вони об’їхали цілу Європу, та навіть США.

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Російською імперією, Прусією та Австрією землі теперішнього Верховинського району увійшли до Австрії.

Майнове розшарування, національне пригноблення, посилена експлуатація населення гірських сіл викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою боротьби та виявом стихійного протесту селянства проти чинного ладу був опришківський рух. Багато жителів села Жаб'є діяли в загонах Олекси Довбуша, І. Пискливого, Пинті, Бойчука, Баюрака. Масовим явищем серед горян стали скликання віча — нової форми визвольного руху кінця XIX століття. В першій половині XIX ст. у Жабйому і сусідніх селах діяли опришки на чолі з М. Штолюком.

Під час Першої світової війни в околицях села Жаб'є та інших сіл точилися бої між австрійцями та росіянами. Багато гуцулів воювали у складі австрійської армії, особливо у легіоні Українських січових стрільців.

У квітні 1920 року відбулося селянське повстання (отримало назву «Гуцульське повстання»), яке було придушене польською владою. Учасникам Гуцульського повстання 1920 року споруджено пам'ятний знак.

З 1921 до 1939 року Верховина входила до складу Польщі. 1 квітня 1928 р. вилучено присілки (хутори) Дземброня, Бистрець, Зелене і Явірник із гміни (громади) Жаб'є та з них утворено самоврядну адміністративну гміну Дземброня[3]. 17 вересня 1939 р. на підставі пакту Молотова — Ріббентропа, радянські війська вступили на територію Галичини.

Традиційний одяг: у жінок довга вишита сорочка, кужух, зґарди на шиї (дорогоцінна гуцульська прикраса ручної роботи, де наместини переплетені з старовинними монетами), запаски (своєрідна "спідниця", що складається з двох частин, задньої і передньої), попрушка (пояс, що утримує запаски), хустка, взимку сардак (зимовий верхній одяг), на ногах капчури та постоли (взуття).

У чоловіків: кужух, капчури, постоли, подовжена сорочка, пасок, тузінки (штани), кресаня (капелюх), рогата шапка (зимова шапка). Традиційний одяг завжди яскравий та кольоровий.[4] Одяг змінюється залежно від свят та сезонів.

Логотип Верховини

На Гуцульщині виробляється щонайменше 7 видів сирів та багато інших унікальних молочних продуктів. У Верховині створену власну породу коней «Гуцулик».

На території Верховинської селищної ради проживає близько 7500 жителів, налічується 2050 дворів. Земельні ресурси, придатні для ведення сільського господарства, незначні: 1347 га сінокосів, 1158 га пасовиськ, ріллі — 40, садів — 20, без рослинного покрову — 93, решта 2199 га — ліси. Це зумовлює структуру господарства селища — переважно лісозаготівля і тваринництво.

У Верховині працюють: районна лікарня, поліклініка, фельдшерсько-акушерські пункти.

Спортивні змагання проводяться на місцевому комплексі «Черемош», також є трамплін для стрибків на лижах, діє спортивна школа.

З місцевої автостанції курсують автобуси до Івано-Франківська, інших населених пунктів області, а також до Києва та Чернівців. Селищного громадського транспорту, окрім таксі, немає.

У Верховині працює 9 освітніх закладів, зокрема гуманітарно-прикладний ліцей, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, середня школа-інтернат, загальноосвітня школа І ступеня на присілку Синиці, школа-садок І ступеня, ясла-садок «Сонечко»[5], заочна загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів, дитяча юнацька спортивна школа та будинок школяра.

Верховинський коледж туризму і готельного господарства ПНУ

«Ось Жаб'є, Гуцульська столиця. Нема, мовляють, села понад Жаб'є, і більшого лиха шукати дарма…» Іван Франко, 1884 рік.

Верховина є центром гуцульської культури. З 1991 року під керівництвом Романа Кумлика (1948—2014) виступає відомий ансамбль «Черемош», розвиваються й інші колективи народної самодіяльності. У селищі функціонують державні та приватні музеї.

Музеї

Хата-музей фільму «Тіні забутих предків»

• Регіональний історико-краєзнавчий музей Гуцульщини
• приватний Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика
• Музей гуцульської магії.[6]
• Хата-музей кінофільму «Анничка»
• Хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків»
• Музей Вишиванки
• Музей Петра Шекерика-Доникового[7]

Функціонують Народний дім, клуби, центральна районна бібліотека та її філії, районна дитяча бібліотека, дитяча школа мистецтв, ліцей.

• церква Успіння Пресвятої Богородиці, ПЦУ
• церква Святого Юрія Побідоносця, УГКЦ
• церква Святої Анни, УПЦ МП

У Верховині швидкими темпами розвивається туризм. Функціонує табір та школа рафтингу. Охочі мають змогу спливати на байдарках, рафтах, каяках, сходити на вершини Карпат, рибалити та займатися скелелазанням. Функціонує гірськолижний курорт Верховина.

Молоді люди віком до 18 років мають можливість відпочити у дитячому оздоровчому комплексі «Верховина».

На південь від Верховини розташований ландшафтний заказник місцевого значення Чивчино-Гринявський.

Ґражда XIX ст. з селища розташована в Національному музеї народної архітектури та побуту України.

• Ґулюк Ю. Жаб'є (історичні розповіді від часу залюднення цього краю до 1939 року). — Верховина : Гуцульщина, 2008.
• Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.
• Пониполяк П. М. ВЕРХОВИ́НА (до 1962 — Жаб'є´) // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Żabie, wś, pow. kosowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 711. (пол.) — S. 711—712. (пол.)

• Сайт, присвячений Верховині
• Верховина — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України).
• Верховина — опис і фото
• Верховинський туризм
• Туристично-інформаційний центр^{[недоступне посилання з березня 2019]}
• Żabie 1921-39